Кримінальне чтиво

Україншька авантура

В’ячеслав Сахно. Циркулятор – К.:, Книга роду, 2008. – 286 с.

Жанр: українець шукає себе над кам’яними джунглями 

Взявши до рук книгу В’ячеслава Сахна «Циркулятор», хочеться порадіти відразу кільком фактам. Факт перший: українські видавці черговий раз намагаються запустити книжкову серію формату «Детектив. Пригоди. Фантастика». Саме в такій серії вийшла ця книга нового для нас автора і перевиданий роман класика української (в тому числі – розважальної) літератури Олега Чорногуза «Воскреслий з мертвих». Факт другий: попри мої скептичні прогнози, на книжковому ринку України з`являються нові автори, які розуміють важливість розвитку національного популярного чтива, не вважають термін «чтиво» чимось ганебним і в принципі розуміють закони обраного жанру. Звісно ж, все це стосується першого і, як мені здається, поки що єдиного роману В’ячеслава Сахна.

Але оптимізм межує зі скепсисом. Бо практика, а жаль, показує: благородні наміри запустити в український книжковий простір серію популярних книжок для масового читача розбиваються об брак авторів з одного боку, брак більш-менш якісних текстів з другого і, головне, брак редакторів, здатних із авторської ідеї, неоковирно втіленої в текст, зробити цукерочку. Наведу кілька прикладів.

Не мала продовження серія «Сірий кіт.” Пригоди. Детектив. Подорожі. Фантастика” львівського видавництва «Універсам», спромоглася лише на 5 назв. Серія «Популярна книга» видавництва «Нова Друк» має єдиний логотип, та не має єдиного формату та зовнішнього вигляду, тому помітні тільки перші три книги серії, з новинками туго. Згадана вже новостворена українськими податківцями серія «ДПА (Детективи. Пригоди. Архіви)» презентована, ніби має обличчя, але складається з книжок, підписаних загальним псевдонімом для абсолютно різних авторів. Видавництво «Фоліо» припинило випуск книжок у серії «Беркут» . З усього, що є на книжковому ринку, тримаються на плаву лише серії гостросюжетних творів «Золотий Бабай» та «ЛСД (Любителям Сучасного Детективу) , і то в них відчувається поступова криза авторів. Тому не хочеться, аби аналогічна серія, започаткована «Книгою роду», так само захлинулася.

Бо поки що робиться все, аби так сталося. І прикладом тому, як не дивно, служить справді цікавий за задумом і вправно написаний роман В’ячеслава Сахна «Циркулятор». До традиції авантюрно-пригодницького роману автор додав елементи неонуару (хто буде читати, зверніть увагу на всі без винятку сцени в заштатному нью-йоркському барі) та трошки містики і – куди ж українцю без цього! – претензій на філософські узагальнення. За сюжетом, безробітний українець-емігрант, у минулому – спортсмен, на ім’я Тед (якого ще називають Богданом)  отримує від незнайомця, так само Богдана, пропозицію, від якої неможливо відмовитися: за один раз підкорити Нью-Йорк. Для цього Тед-Богдан повинен пройтися по натягнутій линві від хмарочоса до хмарочоса, буквально побачивши серце Америки біля своїх ніг. Аби Тед не боявся, Богдан обіцяє його загіпнотизувати. Канатоходець назвав себе Циркуля тором, почав отримувати вигідні комерційні пропозиції від рекламістів та кіно магнатів, через три тижні вже став мільйонером, мав красуню в ліжку і славу. Та несподівано в нього почалися проблеми з сильними світу цього, та й Богдан-спокусник виявився не зовсім тим, за кого себе видавав…

Словом, читається це все легко і нема жодних проблем із тим, аби прийняти правила гри, запропоновані автором. Крім одного, суттєвого – мовного правила. Або текст дається в авторській редакції, або редактори спільно з автором свідомо зробили мову емігранта Теда, від імені якого ведеться оповідь, мовою, якою спілкуються між собою українці в діаспорі, тобто – іноземці українського походження.

З невеличкої інформаційної довідки (http://nspu.at.ua/load/18-1-0-1442) зрозуміло, що автор «Циркулятора» - поліглот, знавець мов, перекладач, більше того – головний редактор відомого українського видавництва. Тим більше дивують і бентежить українська мова, яку письменник пропонує (чи нав’язує?) для вжитку сучасному українському читачеві. Ось зразки: 

«Власне, я мріяв стати кльовном». – «Кльовнада – не твоє покликання, старий» (стор.31);

«Потім почався перебій. Виглядало, що їм справляло неабияку приємність обмінюватися ударами» (стор. 63);

«Почастунок коштом закладу!» (стор. 65);

«Він блискуче впорався з позірно програшною справою» (стор. 130);

«Невеличкий гелікоптер щйно сів на обширий дах» (стор. 177).  

Таких прикладах вжитку української мови, яку, можливо, десь і вживають у певних академічних спільнотах мовників, але не в українській популярній художній літературі початку нового тисячоліття, в тексті маса. Пересічну людину, навіть великого шанувальника українського чтива, це відштовхне. А значить, цікава, взагалі-то, книжка ризикує бути не прочитаною. Що, в свою чергу, вдарить по репутації цікавої серії. Ані того, ані іншого щиро не хочеться.

Оцінка            ***

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

Додаткові матеріали

Податківець – не мент
Озброєний і небезпечний стоматолог
Смішні таємниці
Страшно соціально
Смертельні ігрища покійників
Мозок у цейтноті
Політичні імпотенти тернопільського розливу
Вбити за «Молодість»
Привид бродить по музею
Слюсар любить білі колготки
Статеві збочення українського політикуму
Італійська народна казка
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

09 червня 2009, 12:03|кокотюха:
пізно прочитав коменти, але мушу відповісти нехай заднім числом: я не читаю газету "Літератрна Україна". Не цікаво. А отже, не читав, хто там що про мене писав. Значить, у своїх визначеннях керуюся якимись іншими критеріями. Тому Чорногуз - класик, бо колись його сатиричні омани були популярними. Ось і все. Сьогодні популярні інші книжки. І не всякий, кого вивчають у школах - класик. Я не хочу. скажімо, аби вивчали мене. Аноніме, напишіть ваше прізвище, я і про вас напишу, що ви класик. Якщо моє слово для вас таке важливе. Приємно...
09 травня 2009, 18:12|Кряк:
Старе покоління письмаків звикло, що класиками стають не завдяки таланту, а завдяки вказівці з ЦК. Талант до уваги не брався. Та ще панібратству критиків, яких визначали чи то в ЦК, чи то в ГБ. Жаль, що дехто ще досі використовує совдеповські методи проникнення в літературу. Панове, не ті часи. Яйця бовтки не обов"язково їсти, їх варто лише понюхати. І хоч як би бездарні яворівські, час яких давно минув, не намагалися штучно вмонтувати себе в літеліту, нічого з того не вийде - їх змете талановита молодь без родимих плям на совковій біографії.
08 травня 2009, 23:48|Баскет:
Миколо, Ви ж знаєте, як сьогодні видають книжки - плати гроші - і ти вже письменник. Єдине на чому зараз розуміються так звані літератори - на сексі, а ще більше - на збочені. Ульяненко навіть судиться за... власну честь, відстоюючи право писати порнуху і чорнуху. Він хоче нас виховати спецами по підпарканному сексу і членуванні тіла.
08 травня 2009, 23:41|Нота:
Андрій Кокотюха виявляється майстер не лише детективного жанру,а й гарний вихованець, що межує з пристосуванством до обставин.Свого часу О.Чорногуз дав прикурити Кокотюсі у "ЛітУкраїні" за його невдячність по відношенню до Чорногуза, мовляв, той його виховував свого часу, а він його навіть не похвалив, поставив його творчість поруч з та іншими.
І Кокотюха виправився. В цій статті він називає Чорногуза "класиком". Чи має він на це підстави? Можливо, не Міністерство освіти і науки визначає хто є хто, а сам Кокотюха? До відома автора Чорногуза в школі ніколи не вивчали, а те, що написала газетка "Червоний перець" 2004 р., президентом (!?) якої є той же О.Чорногуз (всі хочуть бути през-ми!): "Зустріч з класиком", маючи на увазі О.Ф.Ч., то це не дає підстав ставити його в шеренгу забронзовілих класиків. Чого доброго, якогось дня туди себе повписують Кокотюха, Ульяненко та інші майстри ножа і сокири. Я розумію: бажання є, але чогось та й бракує... Здогадайтеся, чого...
02 травня 2009, 13:43|Микола Славинський:
І детективи треба писати мовою українською, а не сленгом чи якимсь суржиком! Мовні збочення - як і статеві збочення політикуму - не приносять насолоди справжнім жінкам.
Додати свій коментар:
Ваше ім'я 1000 залишилось Ваш коментар підтвердіть, що ви не робот: Якщо Ви не бачите свій коментар на сторінці після введення, натисніть кнопки Ctrl+F5

Партнери