Re: цензії

...Зло, як відомо, нікуди не зникає, а лише трансформується у більш витончені форми, тому не дивно, що в цьому захоплюючому романі невмирущий вампір усіх часів і народів повертається з рідних Карпат до Європи під новою личиною. Отже, «Дракула: повстання мерців» — це продовження славнозвісного «Дракули» Брема Стокера 1897 року, написане дуетом авторів, один з яких — правнук письменника.

З огляду на новітні часи прабатько вампірів уже не боїться сонячного світла і не подорожує у ящику в трюмі корабля. Оскільки автори роману «Дракула: повстання мерців» переносять дію свого твору на початок ХХ століття — в епоху суцільних експериментів у галузі науки й техніки — то й наслідки маємо відповідні, чи пак непередбачувано фатальні. Наприклад, моторошно стає вже від того, що класична техніка знищення упирів, за якою жертви укусів помирають, згодом воскресаючи, щоб самим стати вампірами й живитися людською кров’ю, наразі не дуже спрацьовує. Так було в попередній історії кохання Джека Сьюарда і красуні Люсі Вестерни, яка віддала перевагу іншому, ставши вампіром, якого нещасний коханець змушений був убити. Але Дракула не загинув, інакше б не було продовження цієї кривавої епопеї.

І якщо герої класичного «Дракули» Брема Стокера лише почасти використовували фонограф, телеграф і вогнепальну зброю, то в романі–продовженні історія про кровожерного вампіра крокує в ногу з науково–технічним прогресом. Тут вам і новини про новітні науково–технічні звершення на кшталт аероплана братів Райт, лампочки Едісона і телефону Марконі, і майстерно передана атмосфера Туманного Альбіону — з чутками про злочини Джека–Різника і повідомленням про театральні виступи Сари Бернар. А ще ж неабияк тішать історико–літературні «збіги», коли в романі діє персонаж на ім’я Брем Стокер, чий «Дракула» конкурує з «Портретом Доріана Грея» Оскара Вайльда й «Франкенштейном» Мері Шеллі. Історію свого героя він нібито підслухав у старого п’яниці в барі. Підслухав і виклав неточно, з фактографічними помилками і зсувами в часі, за що при зустрічі йому дорікає сам граф–вампір, який, хоч і перебуває в іншій личині, але все ж прискорює фатальний інсульт у бідаки Стокера. Так само персонажі класичного роману «Дракула» — батьки головного героя в романі–продовженні. І на тлі цієї вишукано–історичної екзотики розгортається феєричне дійство про битву вампірів, загадкового актора Басараба, наштрикнутих на палю в центрі Лондона джентльменів, чорну карету без кучера, а також безліч інших артефактів зі скарбниці готичного роману.

Що ж до самого Дракули, то він теж неабияк змінився. У Стокера це був упир і чорний маг, який продав душу дияволу, прагнучи захопити владу в усьому світі. Йому протистояв світлий маг Абрахам Ван Гельсинґ. У романі–продовженні — це вже не просто граф–лиходій, а Влад Дракула — румунський воєвода XV століття, що зажив лихої слави через свою жорстокість. У сюжетно–колізійному форматі видозміни ще більш значущі, оскільки, будучи знищеним у далекій Трансильванії гуртом сміливців, грізний вампір через 25 років знову з’являється в Європі, але вже для того, щоби здолати ще страшніше зло у подобі угорської графині Єлизавети Баторі, яка купається у крові своїх жертв–наложниць. Отже, хто він, цей горезвісний персонаж — Син Диявола, Нащадок Дракона, чи Господній воїн, що в новому романі змагається із силами зла?

Ігор Бондар-Терещенко