Re: цензії
-
06.09.2010|Євген БаранЛюди, побачені через книги...
-
03.09.2010|БуквоїдМирослав Слабошпицький: Книжки не тампакси - читайте не розрекламовані бренди, а героїв культури!
-
01.09.2010|Юлія Скорода«Мотлох» - сухпай на дорогу додому. Ковтаю за 2 години
-
31.08.2010|БуквоїдТерезія Яценюк: Українські літератори потребують підтримки читача
-
27.08.2010|Євген БаранНовели Дмитра Пожоджука
-
24.08.2010|Євген БаранПартитура поетичної зрілості
-
17.08.2010|Василина КуюмурджиРезигнація смерті
-
16.08.2010|БуквоїдАльона Вінницька: Мене так надихнув Рушді, що я почала писати казку
-
14.08.2010|Альбін Цирик, ЧернівціДіалог, який не вдався…
-
10.08.2010|БуквоїдОтар Довженко: «Останні півроку я читав переважно польську літературу в оригіналі»
Видавничі новинки
-
Маріуш Щиґел. «Ґоттленд»
Книги | Буквоїд
-
Люко Дашвар. «Мати все»
Проза | Буквоїд
-
Джаклін Вілсон. «Історія Трейсі Бікер»
Дитяча книга | Буквоїд
-
Микола Котляр. «Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі»
Історія/Культура | Вікторія Зелюк
-
Володимир Лис. «Жінка для стіни»
Детектив/Трілер | Буквоїд
-
Роман Росіцький. «Місія»
Фантастика | Буквоїд
-
Роман Маленков. «Шістдесят сім зупинок Черкащини»
Довідники/Путівники | Буквоїд
-
Ірена Карпа. «Жовта книга»
Книги | Буквоїд
-
Валерій і Наталія Лапікури. «Детектива!»
Дитяча книга | Буквоїд
-
Леся Мовчун. «Усе підростає»
Дитяча книга | Буквоїд
Літературний дайджест
Марек Краєвський: «Мої, іноді драстичні й брутальні, книжки полюбляють читати жінки»
-
Один із найпопулярніших авторів у Польщі, письменник-детективіст Марек Краєвський, який у 2007 році дебютував на Форумі видавців із українським перекладом роману «Кінець світу у Бреслау» (вид. «Факт»), цьогоріч потішив книгоманів одразу двома новинками.
Топ-книги від Yakaboo
- Элизабет Гилберт. Есть, молиться, любить
- Джон Грэй. Мужчины с Марса, женщины с Венеры
У видавництві «Нора-Друк» вийшов найвідоміший трилер Марека Краєвського «Смерть у Бреслау» – перша книга із серії про детектива Мокка. А за кілька днів до старту цьогорічного Форуму, завдяки оперативності видавництва «Піраміда» світ побачив український переклад вроцлавсько-львівської передвоєнної детективної історії «Голова Мінотавра», яка уже встигла стати бестселером у Польщі. (Над усіма трьома україномовними виданнями Краєвського працювала харківська перекладачка Божена Антоняк).
Зі слів автора, «Голова Мінотавра» – це розповідь про кровожерну бестію, яка кружляє завулками Львова у пошуках невинної жертви, як міфічний мінотавр, який блукав у понурому лабіринті і пожирав дівчат.
Розпочинається розповідь 1939 року у Львові із жахливого вбивства єврейського хлопчика. Та вже незабаром з’ясовується, що історія серії вбивств почалася ще у 1937 році традиційно у німецькому місті Бреслау. Тоді на вокзалі знаходять тіло убитої дівчини… А далі детектив Мокк, який розслідує цю справу їде у Галичину, де знайомиться з місцевим слідчим Едвардом Попєльським. Попєльський є комісаром поліції, мешкає на вул. Крашевського (нині – Крушельницької), з видом на сад Єзуїтів, а нині парк Костюшка та університет Яна Казимира тобто ЛНУ ім. І. Франка. Вдівець, який разом із кузинкою, красивою і розумною жінкою, виховує 17-річну доньку, яка постійно створює йому купу проблем…
Марек Краєвський, твори якого у світі перекладені на понад десяток мов, вважає написання криміналів своєю професією, а себе називає літературним ремісником. Просто з мосту, без ноти сорому чи навпаки зухвалості у голосі, попиваючи запашну львівську каву, заявляє, що пише заради грошей…
– Дія попередніх п’яти книг з циклу історій про детектива Мокка відбуваються у довоєнному Бреслау, тобто Вроцлаві. Як Мокк потрапив до Львова і чому саме сюди?
– Коли я вперше потрапив до Львова два роки тому – місто мене зачарувало. Воно було ідеальною, і цікавою водночас, сценографією для кримінальної інтриги. Я ходив у потемках львівськими вуличками, завулками, подвір’ячками – це все творило архіцікавий антураж для мене як автора криміналів. Тож одразу зрозумів, що дія наступної книги відбуватиметься у Львові. Вже через рік я повернувся сюди на запрошення мера міста. На той час роман був майже готовий, залишалися лише «люки» в епізодах, де детально описується Львів. Аби заповнити ці прогалини, я багато ходив містом, шукав, фотографував, питав, а ввечері у готелі записував свої враження. Одне слово, досліджував територію. Під час написання роману інформацію про Львів брав здебільшого з Інтернету, тому хотів пересвідчитися, що написав саме, так як воно є насправді, мусив усе зверифікувати. Усіляко допомагали мені у цьому львовознавець Ілько Лемко, Петро Радковець, а також молоді люди з Центру міської історії Центрально-Східної Європи. Останні, зокрема, скопіювали для мене багато цікавих матеріалів, хоча б наприклад стару телефонну книжку…– Тож нужник, куди підкинули понівечене тіло єврейського хлопчика, місце, описом якого починається книжка – реальні?
– Так. Це початок вул. Жовківської. Згідно зі старими адресними книгами там була аптека, а за нею – подвір’я, на якому і є той самий клозет…– Убивство теж було реальним, тобто документальним?
– Ні, усі описані злочини – плід моєї фантазії. Наразі не страждаю на хворобу «дефіцит ідей». Тому теж наразі не мушу звертатися до старих архівних матеріалів, щоби знайти щось інтригуюче.– Чому обрали ретро, маю на увазі довоєнний період? Тому що не треба вигадувати час?
–За освітою я філолог-класик. Кілька років викладав латинську граматику у Вроцлавському університеті. Мене завжди цікавило минуле. До того ж з дитинства любив детективи, багато читав такої літератури, дивився фільми… Відтак мої зацікавлення переплелися. Що ж стосується зацікавлення власне довоєнним Вроцлавом, то почалося все ще у школі, коли комуністична пропаганда у Польщі чітко наголошувала, що Вроцлав є питомо прапольським містом, і що його німецька історія є лише дрібним епізодом. Коли Вроцлав знову став польським містом, пропаганда підкреслювала, що це акт справедливості, який ми повинні завдячувати Радянському союзу. Натомість я, чуючи у школі, що Вроцлав є польським, на кожному кроці знаходив сліди німецького Вроцлава. Відтак, я жив у пізнавальному хаосі. Одне говорила пропаганда, зовсім інше показувала мені реальність. Тож я почав досліджувати історію Вроцлава, бо люблю його. А якщо ми когось любимо, ми цікавимося його минулим…– З кого ви списуєте образи своїх героїв?
– Прототипів немає. Хіба якщо йдеться про зовнішній вигляд, то прототипом Попєльського є Теллі Савалас з серіалу «Коджак».– Даєте можливість своїм героям розвинути у книжці ще й любовну лінію?
– Така лінія є в романі «Примари в місті Бреслау». Там Мокк закохується у проститутку… То була єдина проба любовної історії, яка дуже подобається жінкам. Мої книжки взагалі читає багато жінок, що мене дивує, бо вони бувають брутальні, драстичні…– Вважаєте, що правильно писати про речі драстичні у час, коли в житті і так багато насильства?
– Це закид? Знаєте, це не література для вразливих. А для тих, хто хоче цікаво провести час за читанням. Речі, про які я пишу трапляються у житті. Якщо комусь і без мене досить насильства, то повинен читати романси…
– А чи не траплялися з вами речі містичні? Можливо якась написана історія, не маю на увазі не дай Боже безпосередньо вбивства, ставала реальністю?
– Траплялося те й інше, але я не приписую цьому ні крихти містицизму. Це звичайний збіг обставин. Наприклад, свого часу в «Смерть у Бреслау» описав 10-річного хлопця, який є сином директора університетської бібліотеки. А через кілька років до мене прийшов мейл від професора Ервіндойча, який написав: «Дорогий пане Краєвський, той хлопець зі сторінки 401 – це я. У 1944 році мені було 10 років і я є сином директора університетської бібліотеки». Потім ми з ним зустрілися, обоє вроцлав’яни, і хоч з різних поколінь, багато нас єднало… Хоча б любов до нашого міста.– Турист-читач у Вроцлаві знайде для себе родзинку, та навіть п’ять. Маю на увазі п’ять туристичних трас слідами Мокка…
– Мер міста вирішив, що раз мої детективи переклали стількома мовами, а в них йдеться про Вроцлав, тож це, як не як, а хороша реклама місту, то треба щось зробити для мене і мого героя. Хоча б, скажімо, таку туристичну трасу. Мокк жив і вів слідства у різних місцях… Тепер кожен, хто приїжджає до нашого міста, може попросити екскурсовода пройтися цими шляхами.– Кажуть, що кримінал – це дрібна література і пасує кожному…
– Та це ж чудово, що таке всім подобається! Значить, у мене багато читачів. Я ж з цього живу… І мене зовсім не ображає, навіть навпаки тішить, що мої книжки читають, наприклад, в метро. Це ж комплімент! До того ж, я не прихильник розмов про розбіжності літератури високої і низької. Нехай цим займаються дослідники, а не такі літературні ремісники як я.– Чим різниться процес видання книжки в Польщі й Україні?
– Бачу лише одну суттєву різницю. Тут у вас більшу частину роботи, окрім своїх безпосередніх обов’язків перекладати, виконує перекладач. Наприклад, він ще й займається промоцією, запрошує автора, займається його приїздом… На Заході ж обов’язки дуже чітко розподілені. Перекладач перекладає, отримує за це гроші і нічого його більше не цікавить. Маю враження, що в Україні перекладач шукає видавця, а не видавець перекладача. У Польщі ж навпаки…
Божена Городницька
Додаткові матеріали
- Що доброго з Бреслау, або історичний детектив від Марека Краєвського
- Марек Краєвський. «Смерть у Бреслау»
Коментарі
Останні події
-
08.09.2010|18:29Kindle не виправдав очікувань студентів
-
08.09.2010|17:47Цьогоріч на Форум видавців з бюджету Львова виділено 250 тис. грн
-
08.09.2010|12:32Сергій Жадан вирушає у «Ворошиловград-тур»
-
08.09.2010|11:23Виставка Івана Приходька у «Музеї Івана Гончара»
-
08.09.2010|10:46Ігор Губерман та Олександр Окунь в «Букві»
-
08.09.2010|08:59Оголошено шорт-лист британського «Букера»
-
07.09.2010|15:42Відкриття меморіального кабінету Джеймса Мейса в НаУКМА
-
07.09.2010|13:26Ірися Ликович та Анна Багряна презентують нові книжки
-
07.09.2010|10:59Поезії Борхеса від двох перекладачів
-
07.09.2010|08:24Лев Рубінштейн – спеціальний гість Форуму видавців