Re: цензії
-
26.10.2010|Євген БаранОксана і Рабинович, або Возбудітєль українського літературного спокою…
-
25.10.2010|Ігор ПавлюкПро дві вітчизни серця, але про одну любов
-
22.10.2010|БуквоїдДмитро Дроздовський: «Мені б хотілося, щоб якнайбільше людей читало/любило/розуміло поезію»
-
20.10.2010|БуквоїдОлександр Моцар: «Рекомендую мікшувати тексти різних авторів»
-
19.10.2010|Ігор МочкоданНа роздоріжжі слів
-
16.10.2010|Ігор КотикГеометрія української химерності
-
15.10.2010|БуквоїдБогдан Логвиненко: Я постійно рекомендую, дарую і роздаю «Тему для медитації» Леоніда Кононовича
-
13.10.2010|БуквоїдАнатолій Дністровий: «З настанням холоду перечитую улюблених поетів»
-
11.10.2010|Леся КоверзнєваДочекалася музики
-
08.10.2010|Тетяна ТрофименкоВідверта розмова в харківському антуражі
Видавничі новинки
-
Володимир Сосюра. «Третя рота»
Книги | Буквоїд
-
Лариса Ренар. «Еліксир кохання»
Психологія/Філософія | Буквоїд
-
Тамара Гузенкова. «Антропологія влади. Юлія Тимошенко»
Мемуари/Біографії | Буквоїд
-
Володимир Сосюра. «Любіть Україну»
Поезія | Буквоїд
-
Людмила Таран. «Артеміда з ланню та інші новели»
Проза | Буквоїд
-
«Вино і філософія»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Генрік Лільєґрен. «Від Талліна до Туреччини»
Мемуари/Біографії | Буквоїд
-
Йоанна Фабіцька. «Шалене танго»
Проза | Буквоїд
-
Олександр Вільчинський. «Дерева над дахами»
Проза | Буквоїд
-
Леся Воронина. «У пошуках Оґопоґо»
Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Петро Мідянка: Тридцять років у школі — це досвід і параноя для поета
-
Цікавий та екзотичний поет із Закарпаття — таким є образ Петра Мідянки в літературному середовищі.
Топ-книги від Yakaboo
- Джон Грэй. Мужчины с Марса, женщины с Венеры
- Владимир Чеповой. Перекресток (с автографом автора)
Він живе та вчителює в селі Широкий Луг у горах, а його вірші перекладаються європейськими мовами, виходять книжками в Україні та за кордоном. Дивакувата мова, нестандартний і не завжди прозорий логічний хід думок, несподівана образність — усе це характерно не лише для його поезії, а й для «звичайних розмов», у чому й пропоную переконатися читачам.
— Які вірші зараз пишете та чи плануєте видати якусь нову книжку найближчим часом?
— У мене мала б вийти десь у листопаді книжка у видавництві «Темпора» — майже все, що досі написав. А тепер вірші пишу рідко, адже для п’ятдесятилітньої людини це вже не забавка. І все ж у новій книжці буде невеликий розділ цілком нових текстів за часом написання. Взагалі, в житті є зовсім непоетичні моменти, коли писати просто не хочеться й не можна. Особливо всі ці смерті останнього часу, вони шалено б’ють по нервах, а рани заживають дуже повільно. Доводиться компенсувати таке мовчання іншими речами: есеїстикою, науковими розвідками. Не хочу все перевертати на графоманію, якої й без мене аж занадто.
— Знаменита мова поезії Петра Мідянки з її діалектними, забутими і просто невідомими словами та зворотами — це спосіб мислення, стилістичний ефект чи просто елемент екзотики?
— Це спосіб мислення. Бо, скажімо, в дитинстві я чув літературну мову, і то зі спотвореною фонікою, хіба що в школі та на радіостанції «Промінь». Також я зрідка вживав русизми — це вплив ортодоксії, а ще заробітки в Іжевську, Вологді, Пермі, вони засмітили діалекти часів імперій, республік і королівств. Я застав кілька ѓенерацій людей, які не були попсуті новітніми запозиченнями, звідти дещо можна було черпати в мовному сенсі. Вони вживали унікальні понятійні ряди, які вже безповоротно зникли.
— Ваші твори часто перекладають іноземними мовами, а в Словаччині навіть вийшла окрема книжка. Як перекладачі дають собі раду з мовною специфікою?
— Чехи й словаки близькі до Закарпаття, так би мовити, «окупаційно». До Центральної Європи —теж. Та й сам я багато їм допоміг, наприклад, словаку Орєшеку. Переклади робили молоді в порівнянні зі мною чеські та словацькі україністи. Томаш Вашут певний час працював у Бухаресті й приїжджав упритул до найфантастичнішого в Європі румунсько-українського кордону на лінії Закарпаття. В Сіѓету-Мармацієй приїздив Василь Махно, будучи на поетичних фестивалях в румунському Куртя де Арджеш. Цікаво, що він приїздив аж із Нью-Йорка, а от я з Тячівщини не міг. Це радянський рудимент України, який добре зафіксував Сергій Жадан.
— Нещодавно ви завели собі блог, інтернет-щоденник, як і чимало інших письменників. Для вас це специфічний новий жанр, модифікація звичайного щоденника, така собі «інтимна публіцистика» чи ще щось?
— Комп’ютер забирає багато часу, у мене в селі повільне з’єднання, але мені цікаво щось робити. Хто ж, як не ми? Публіцистику я писав ручкою, тепер — на клавіатурі, а от вірші — подарованим меценаткою Анжелою Ман «Паркером».
— Ви мешкаєте в селі та працюєте шкільним учителем. Очевидно, це зовсім не легкий хліб. А як відбивається на поетичній творчості?
— Тридцять років у школі — це досвід і якась параноя для поета. Це українська й неукраїнська школа. Тут треба Павла Тичину, а не Табачника. Школа ще й нині працює за сорокап’ятихвилинками Яна Амоса Коменського. Виклади літератури академічні, затеоретизовані. А потрібно живий підручник. У нас недавно один релігійний тато заборонив сину-п’ятикласнику читати «Хуху-Моховинку», бо там злі духи. Той п’ятикласник читав «Спасите наши души». Казусів безліч. А школярів найбільше цікавлять приколи з мобільних, причому не з дешевих. Адже заробітчани грошовиті, а ще мають шляхетський гонор, бо за мадярів велике число жителів східного Закарпаття були гербовою шляхтою.
— Чи читають, до речі, щось сьогоднішні сільські школярі? Чи почувають взагалі потяг до читання поза шкільною програмою?
— Школярі не мають культури читання. Їм удома не читають навіть казкок. Їм ліньки читати підручник. Ще вірші вчать так-сяк. Може, в елітних школах і читають, бо ж купа розумників, а в загальноосвітній школі це — нонсенс.
— У всякій поезії теоретично можна знайти умовну точку відліку. Мені здається, що у віршах Петра Мідянки це — ритм, чіткий і заводний, на який уже нанизується все інше. А як воно виглядає зсередини?
— У ритмі я тяжів до неокласичної традиції, все інше «диктувалося» Зверху.
— А хто улюблений сучасний поет?
— Важко визначити «улюбленого». Наприклад, мені зараз цікавий російськомовний поет Сашко Моцар, і взагалі я небайдужий до багатьох. У будь-якому разі зараз із літературою краще, ніж за минулих часів, коли не було альтернативи. Правда, були добрі книжки московських видавництв, купа передплатних дефіцитних видань. Ритміка була органічною.
— Що зараз читаєте?
— Читаю зараз поезію, наукові студії, щось для модерації й рецензування, для душі щось би почитав Фолкнера, і то не біда, що я вже читав його, коли був студентом, молодим учителем і молодим поетом.
Фото: litakcent.com
Коментарі
Останні події
-
27.10.2010|14:01Amazon: 2:1 на користь електронних книжок
-
27.10.2010|11:39Програма фестивалю української дитячої книги «Азбукове Королівство Магів і Янголів». День перший
-
27.10.2010|10:26Курков і Сорокін відмовилися від запрошення Путіна на кадетський бал
-
27.10.2010|10:05Міла Іванцова презентуватиме новий роман «Вітражі»
-
27.10.2010|08:46Володимир Сорокін розкаже в Києві, якою буде Росія 2028 року
-
27.10.2010|07:38Топ-10 жовтня від Ozon.ru
-
26.10.2010|07:29Дитячі літературні читання в Тернополі
-
26.10.2010|07:15Тимур Литовченко в гостях у філософського факультету КНУ
-
25.10.2010|22:10Степан Процюк проти Ляльки
-
25.10.2010|14:03«ЛітАкцент» назвав лідерів третього кварталу