Як завжди – без фанфар, затишно, з найближчими людьми. «У своєму житті треба залишати місце і для свого життя», каже її герой у "Записках українського самашедшего". Хоча зранку – у двері дзвонять безперестанку, телефон не змовкає.

 

Ліна Василівна у розмові з журналістом ЗІКу поділилася, що занурена у роботу – їй добре думається і пишеться. Отже її шанувальники будуть мати нові зустрічі з її новими книгами. Чи будуть творчі вечори із читачами, покаже час. У Львові – ні.

«Як працювала, так і працюю, багато пишу, перекладаю… Якби не це, давно перениділа б, загнулася б від інформації, що зусібіч надходить». «Це ж треба: у мій день народження Місяць найближче наблизився до Землі, а це, як твердять астрофізики, спричиняє збурення у природі, ось торнадо десь промчав поруч", - не без смішинки у голосі каже Ліна Василівна.

На слова журналіста, що у ці дні, коли світ разом з Японією переживає трагедію, заподіяну цій країні стихійними лихами, знову і знову розумієш моторошну актуальність «Записок українського самашедшего», Ліна Василівна відповіла: «Якби я ось уже 20 років, з 1991 року, не їздила б у Чорнобильську зону, зараз була б дуже налякана. Я на стільки знаю Зону, знаю, що це таке, що не вмію лякатися…». На її думку, для Чорнобиля, для збереження пам’яті про українське Полісся, ймовірно, настають складні часи: «Рятування культурної спадщини нікого не цікавитиме, у центрі уваги будуть техногенні ситуації».

Водночас Ліна Василівна сказала добре слово про Віктора Балогу - міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. «Попередня влада нічого, правду кажучи, не зробила. А Балога приїжджав у Чорнобиль, бачилася я з ним, сварилися. Але він хоч і посвариться, але таки зробить, допоможе».

Ліна Костенко пояснила, що з експедицій вони привозять речі, які являють собою культурну цінність, відтак віддають їх науковцям, котрі далі з ними працюють, вивчають. Проблема у тому, щоб створити нормальні умови для дослідження й зберігання цих предметів. Цим займається Державний науковий центр захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, який очолює справжній подвижник своєї справи Ростислав Андрійович Омеляшко. Частина культурної спадщини зберігається в музеї у самому Чорнобилі, Дезактивовані речі перевозяться у сусіднє село Іванків, до Києва. Потрібні приміщення! Цього року з часу Чорнобильської катастрофи минає 25 літ… Дехто так заплутався, що збирається цю дату мало не святкувати, хочуть перетворити все на якийсь атракціон для туристів. А ця дата вимагає іншого підходу… Ми ж відзначимо цю дату черговою експедицією, до якої я готуюся».

Тетяна Вергелес