немов сподіваючись сягнути поглядом у невидимість.
— Вони нарешті придумали, яким саме чином Лахудрик зможе потрапляти до Інтернету та безпечно жити в мережі, — пояснив Борис. — Зараз вони саме зустрічаються з одним неполохливим хакером, якого я колись відшукав для Лахудрика аж у Луганську.
— Що означає — неполохливим? — поцікавився Павло.
— Ну, таким, який не дуже боятиметься співпрацювати одразу з двома бешкетливими сутностями світу невидимого — з домовиком та демончуком, — всміхнувся Борис.
— Такий знайшовся? — недовірливо перепитала Надія.
— Так. Я ж кажу: аж у Луганську. Звуть його Андрій Зуй.
— От лихо, — вдавано забідкався Ілько. — Мало того, що ті гицлі невидимі по всяк час виникають на подумковому зв’язку, так тепер і до Інтернету не зайдеш без того, аби там одразу не виник або демон, або домовик…
— Чи вони обидва! — додала Надія.
— Гаразд, друзі, давайте до справи, — зробив спробу Аскольд повернути розмову в серйозніше річище. — Отже, що ми маємо?
— Маємо триндець! — перервав його темпераментний Ілько. — Цекісти будуть пхати свого брудного… писка в українську історію, а протидіяти їм за допомогою артефактів нам Черняк практично забороняє…
— А тут ще й ця Таміла Таташева… — додала Надія.
— Тим часом, за словами того ж Черняка, часопростір і без наших артефактів кипить так, що скоро сам собою вибухне, — продовжив думку сестри Павло.
— І на додачу є ще Бенціон Пінський зі своєю близькосхідною розвідкою, — пригадав ще одну капость Ілько.
— Гаразд, давайте інвентаризуємо проблеми. — Борис повернувся до свого звичного ділового налаштування беручкого підприємця, чим дуже потішив друзів, які ще досі непокоїлися станом його здоров’я. — Отже, загроза номер один — це неконтрольовані й, можливо, зростаючі збурення в часопросторі. Друга — цекісти, які знову спробують змінити хід нашої історії. Для цього їм у будь-якому разі потрібні ми, бо самостійно створювати брами в минуле вони не вміють. Третя незрозумійка — Таміла Таташева. Вона грає за ЦІК Фе чи наважилася на власну гру?
— І при цьому має здатність впливати на континум, — нагадав Аскольд.
— Слід з’ясувати, що їй треба. Далі, товариство, ми не можемо користуватися артефактами. За нами намагається наглядати наша Служба в особі панів Вовка і Трохимчука. Така ось, як кажуть археологи, денна поверхня, — закінчив думку Борис.
— Між іншим, — звернувся до нього Аскольд, — зауваж, що ти перелічив лише відомі нам загрози. У мене відчуття, що це ще далеко не все.
— Ну, на те ти, Аску, й брамін, — мовив Ілько, — щоб відчувати.
— У мене є деякі загальні обриси плану дій, — Аскольд пустив зауваження повз вуха, бо друзі вже добряче дістали своїми повсякчасними нагадуваннями про його належність до найвищої касти носіїв сакральних знань, — але

читати