Електронна бібліотека/Проза
- TWENTY-FIVE YEARS OF UKRAINIAN POETRY (1985-2010): NEW VOICES WITH THE FREEDOM TO CREATEINTERNATIONAL POETRY REVIEW
- Буба (уривок із роману)Барбара Космовська
- осінь завжди робила так...Олена Михайленко
- Я тихо думаю, а ти проходиш повз...Олена Михайленко
- ніч притаїлася мов заєць...Олена Михайленко
- витатую твій телефон на собі...Олена Михайленко
- я жию у Львові...Олена Михайленко
- запах меду, землі і смоли...Олена Михайленко
- об неба сірий камінь точильний неба...Олена Михайленко
- доторнися до мене...Олена Михайленко
- серце — червона рибина...Олена Михайленко
- чорніє кров у венах...Олена Михайленко
- ось риба бруната....Олена Михайленко
- я не аліса не лоліта...Олена Михайленко
- теплі тіла дерев...Олена Михайленко
- що це за видиво суне...Олена Михайленко
- А містом йдуть чутки...Олена Михайленко
- я — київ, я стомиласявід себе...Олена Михайленко
- впала на ліжко знесилена...Олена Михайленко
- жінки на високих підборах...Олена Михайленко
- золоте, червоне, чорне, срібне...Олена Михайленко
- важчали речі...Олена Михайленко
- не граю в футбол...Олена Михайленко
- iнкрустацiя ластовинням...Олена Михайленко
- призначення очей — відволікати нічОлена Михайленко
- тихо співає...Олена Михайленко
- навіщо мені всі небесні тіла...Олена Михайленко
- Випадкові віршіВіталій Квітка
- З книги «Дахи» (2003)Дмитро Лазуткін
- Прощання з Зимою-2011Віталій Квітка
- Підбірка віршів та перекладівТарас Малкович
- Запізнення на вічеВіталій Квітка
- Багряні крила (уривок із роману)Костянтин Матвієнко
вихваляє того Пенатія, і Аск також. А він, між іншим, проти мене ще пацан дитячий. Я ж бо можу скільки захочу в Інтернеті жити й повідомлення, немов справжня електронна пошта, носити! Я ж бо з самим Змієм-Трояном знайомий і здатний важчі, ніж ваш Лапундрик, речі переміщати!
— По-перше, не набагато важчі. По-друге, — не «Лапундрик», а Лахудрик… — Дівчина на мить забула про обачність через суперечку з демоном і проїхала на жовтий сигнал світлофору. Молодий міліціонер одразу ж, задоволено посміхаючись, вказав їй смугастим кийком на узбіччя.
— Сержант Орест Бурбуліс, громадяночко, — назвався, як того вимагає міліцейський статут, смуглявий і незвично худий даішник. — Порушуємо! Як же смачно порушуємо, — розтягнув він вузькі губи в посмішці. — Ну, хіба ж так можна? Йой! То ви ж іще й пасочком безпеки знехтували. Будемо складати протокольчик. Ваші права, будьте такі ласкаві.
— Візьміть, — дівчина, всміхаючись у відповідь, ді-стала з бардачка документи та простягнула сержантові.
— Так, Карпенко Надія Юріївна, — пробурмотів правоохоронець. — А що це за іграшкова мавпочка така у вас? Ти диви, як справжня!
Даішникові вистачило клепки простягнути свою чорно-білу палицю в прочинене вікно машини та злегка поштрикати нею самого демона Пассугана Плутонія. Ну, як то кажуть: сам нарвався! Тієї ж миті клацнули міцні гострі ікла, й від пластикового знаряддя, ефективного засобу поповнення особистого, начальникового, а трохи й державного бюджету, в сержантових руках лишився огризок кийка якихось підозріло непристойних розмірів — немов із секс-шопа. Бурбулісові на мить здалося, що він бачить над панеллю приладів «АльфаРомео» хмаринку чорного диму. І все. Ось він вже стоїть біля червоного автомобіля і, кліпаючи очима, дивиться на те, що лишилося в руці від символу його поважної професії. А білявка за кермом незворушним поглядом великих синіх очей дає зрозуміти, що нічого екстраординарного не трапилося — ніби в нас щодня міліцейські жезли щось надгризає.
— Як це воно так? — лише й спромігся вимовити пан сержант.
— Даруйте, що саме? — Жодним порухом Надія не виявила, що розуміє причину його збентеження.
— Ну де ж?.. Тут було ж оце…
— Тут нічого не було. Не знаю, навіщо ви пхали цього огризка у вікно моєї машини. Йой, — передражнила вона говірку міліціонера, — а ви часом не маніячина, перевдягнений даішником, перевертень у погонах, як то кажуть?
Сержант похапцем простягнув Надії права, й червоне авто одразу ж рушило до Арсенальної. Бурбулісові на мить здалося, що з відчиненого вікна чути якийсь нелюдський сміх — демонічний, можна сказати, регіт, але машина була вже далеченько, тож напевне нічого стверджувати він не міг.
Аскольд Четвертинський, діставшись останнього поверху Інституту філософії, зайшов до задушливого,
Останні події
-
27.12.2010|07:46Олег Коцарев: «Стало менше цікавих нових книжок»
-
25.12.2010|10:44Валентин Бадрак презентує нові книжки
-
24.12.2010|18:30«Книжка року ’2010» назвала лауреатів
-
24.12.2010|16:12Прем’єра «Вертепу» Ігоря Павлюка
-
24.12.2010|10:40Соціальний проект «Бачити серцем» від «Видавництво Старого Лева»
-
24.12.2010|08:23Нагородження переможців «Турніру поетів»
-
24.12.2010|07:04Світлана Скляр: Криза скінчилася, ринок одужує, усі сповнені нових ідей
-
23.12.2010|22:51Людмилу Уліцьку нагородили премією Сімони де Бовуар
-
23.12.2010|22:02У п’ятницю проголосять лауреатів рейтингу «Книжка року’2010»
-
23.12.2010|21:15Відбулося нагородження переможців конкурсу «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу» у Києві