миттєво. Свасуд дозволив Павлові, мені та Лахудрикові бути присутніми на цьому сеансі дива, а от Надію, Ілька та демончука Пассугана Плутонія чомусь твердо випровадив через браму в четверте сторіччя, до щойно заснованого городища — майбутнього Києва, і наказав чекати там. Волхви взяли у нас із Павлом усі три артефакти й упритул підійшли до Борисового ліжка. Мабуть, вони зупинили для Бориса час. А потім над ліжком один за одним заклубочилися якісь тумани, у них рухалися якісь тіні, але до нас не долинало ані звуку — вочевидь, ми були відокремлені від волхвів та їхнього пацієнта часовою межею. Коли ж Свасуд повернув звичний плин часу всій палаті, ми побачили, що Борис, рівно дихаючи, спить. Але все одно він лишався дуже скаліченим. Волхви мали вигляд гранично виснажений. Волосся на голові Хорива було геть мокрим. Вони трохи перепочили, а тоді почали по черзі прикликати якихось сутностей. Лахудрик потім казав, що ті потойбічні створіння були як з горішнього світу прав, так і з нижнього світу нав. Усього їх приходило вісім — по чотири з кожного зі світів. Вони приносили щось подібне до тонесеньких простирадл, і Свасуд із Хоривом вкривали ними хворого з головою. За кілька миттєвостей чергове простирадло тануло просто на Борисовому тілі, і волхви бралися за наступне. Коли зникло останнє, ми побачили Бориса цілком здоровим. Кудись зникли бинти та пластикові трубки дренажів для сукровиці. Він просто міцно спав. Волхви сказали, що з ним вже все буде добре, й зажадали, аби ми усі разом негайно залишили лікарню. Так ми й вчинили, хутко повернувшись через браму часопростору до четвертого сторіччя. Там тепло й щиро попрощалися з Києм, Щеком та Свасудом. Назавжди. А от Либідь і Хорив пообіцяли, що колись іще зустрінуться з нами. На ранок я вже з дому зателефонував до лікарні, й мене за кілька хвилин з’єднали з Борисом, який почувався цілком добре та рвався якомога швидше звестися на ноги. Лікарі, не розуміючи, як могло статися таке диво, зробили безліч аналізів та досліджень…
— Так, — підтвердив Черняк, — мені переказували, що вони навіть нишком провели Борисові генетичну експертизу, аби переконатися, що їм не підмінили пацієнта.
— От бачите, ви самі в курсі справи.
— Ні, я знаю лише про факт одужання, а от про те, яким чином це сталося, лише здогадувався. Аскольде, ви часом не помітили після того змін у поведінці ваших артефактів?
— Помітив, та й Свасуд попереджав, що певний час після зцілення Бориса Книгою, жезлом та патерицею краще не користуватися. Великий волхв полян наказав скласти їх біля вівтаря Аратти, який ми з добродієм Ап-Остолом заховали в першому сторіччі від щудрів, та пару місяців не чіпати. Ми так і вчинили. Зараз артефакти вже функціонують цілком справно. Мабуть, підживилися якоюсь енергією.
—

читати