вечори майже однакові

батько читає газету розклавшись перед телевізором

мама укотре недогукається з кухні

я проходжу до своєї кімнати умикаю комп

який насправді з’явивися значно пізніше

сестри чепуряться біля дзеркала

потім тато виходить з напівприпущеними окулярами

тримаючи у руках велику газету

й розповідає про чергову подію що трапилась

десь в нікарагуа чи на близькому сході

як завше лає радянську владу і з острахом дивиться в небо

потім після кількахвилинної паузи здогадується

що американці насправді мусили б кинути ядерну бомбу

саме на красну площу так само несподівано

як несподівано з’явився над кремлівським небом якийсь

дивак німець що так і не наважився киданути бодай

одну на червоні шпилі хоч зовсім трішечки наче ножем

пірнути у саме серце ворожого кубла

а коли на початку дев’яностих ніби стара банка

врешті вибухнула революція і в центрі стали з’являтись

перші саморобні жовто - блактині клубми

тато купив собі значка виготовленого підпільно десь аж у литві

що теж у цей самий час поривала наче перезріла дівка

із своїм підсовєтським минулим

ми ходили усією родиною на мітинги

зустрічаючи знайомих і родичів

батько підтягував солодко в такт хлопці підемо

і ми боролись на мітингах і виборчих дільницях

у багатолюдних чергах і просто на кухні

розбудовуючи нову Україну

на жаль чи на щастя батько так і не дожив до

кучмівських часів із його лозунгами про те що

національна ідея мовляв не спрацювала

із тупим мавплячим плазуванням перед тією ж

замороченою єльцинськими танками москвою

відійшов тихо і просто як невідомий герой по своєму

вірячи в те що тепер у нас все буде добре

читати