Електронна бібліотека/Поезія

TWENTY-FIVE YEARS OF UKRAINIAN POETRY (1985-2010): NEW VOICES WITH THE FREEDOM TO CREATEINTERNATIONAL POETRY REVIEW
Буба (уривок із роману)Барбара Космовська
осінь завжди робила так...Олена Михайленко
Я тихо думаю, а ти проходиш повз...Олена Михайленко
ніч притаїлася мов заєць...Олена Михайленко
витатую твій телефон на собі...Олена Михайленко
я жию у Львові...Олена Михайленко
запах меду, землі і смоли...Олена Михайленко
об неба сірий камінь точильний неба...Олена Михайленко
доторнися до мене...Олена Михайленко
серце — червона рибина...Олена Михайленко
чорніє кров у венах...Олена Михайленко
ось риба бруната....Олена Михайленко
я не аліса не лоліта...Олена Михайленко
теплі тіла дерев...Олена Михайленко
що це за видиво суне...Олена Михайленко
А містом йдуть чутки...Олена Михайленко
я — київ, я стомиласявід себе...Олена Михайленко
впала на ліжко знесилена...Олена Михайленко
жінки на високих підборах...Олена Михайленко
золоте, червоне, чорне, срібне...Олена Михайленко
важчали речі...Олена Михайленко
не граю в футбол...Олена Михайленко
iнкрустацiя ластовинням...Олена Михайленко
призначення очей — відволікати нічОлена Михайленко
тихо співає...Олена Михайленко
навіщо мені всі небесні тіла...Олена Михайленко
Випадкові віршіВіталій Квітка
З книги «Дахи» (2003)Дмитро Лазуткін
Прощання з Зимою-2011Віталій Квітка
Підбірка віршів та перекладівТарас Малкович
Запізнення на вічеВіталій Квітка
Багряні крила (уривок із роману)Костянтин Матвієнко
Завантажити

Рух дверей, нiби чоловiк стогне увi снi.

В абсолютнiй тишi я неспокiйно перечiкував

доки вiдчиненi дверi зачинять, а отже

вищий тембр стогону перетече у стогiн куди басовитiший.

Я уявляв чоловiка, який ще в дитинствi, загравшись у хованки

заховався за непримiтнi дверцята десь у затьмянiлому кутку квартири.

Дивувався, проте, чому його не знаходили так довго.

Нiхто так i не глянув у той куток, а чоловiк заснув

і з часом просто врiс у дверi i ось тепер

чуються його стогони.

Вiдiмкнеш двері - стогiн тонший, радiснiший,

нiби чоловiк бачить що дверi вiдчинено i вiн вiльний,

а коли дверi знову зачиняють -

чоловiк басовито, по невiльницьки простогнює

нiби востаннє

і я, не витримавши, скрикую,

чоловiче, вiчний швейцаре, врослий у дверi!

Прокинься, я не хочу нi бiгти до мiсця жмурок,

нi стукати, нi кричати нiкому про твою появу,

але я знайшов тебе, чоловiче,

всi тебе покинули, а я знайшов.

Прокинься, я прийшов щоб вимурувати тебе з дверей

і змастити тебе

власним голосом

***

що відчуваєш коли бачиш як вогнище топить золоту

орду в засніженому озері як папір прогинається

під ударами важелів друкарської машинки ніби раб під ударами батога

як іржава вода з розпашілої пательні виливається

в чисте джерело як чай розтікається ніби задимленими помаранчевими

клубками по горнятку коли перетримати пакетик

як розгубився бик на кориді коли побачив червону накидку

на своїй спині а не в руках тореадора як розгубилася дівчина

коли на залюдненій вулиці її обіймали лише старі баби в хустинах

як налякана вона йшла наступаючи дорогою на все що не змогла

розбити об землю і як вона потім втомившись іти

котилася бруківкою і намагалася створити собі музику

під яку легше було б котитися плескала в долоні коли їй було зручно

від тих плескотів бруківка впадала в озеро ритмічно

постукуючи по втоплених ординцях а коли дівчина

докотилася донизу то не було куди падати

замість озера на неї чекав нестійкий встелений бруківкою міст на воді

тепер вона могла грати по бруківках ребрами ніби на ксилофоні

навіть не встаючи що відчуваєш?

не пручайся перероджуючись,

квітко

***

А я ж таки мріяв побачити уві сні

тлумача-карфагенця з його татуюванням -

розпростертими крилами папуги.

Уявляв собі як засинаю

і ніби бачу його:

папужині крила розпростерті, але

на правому бракує пір`я.

Воно вискубане через одне,

ніби чорні і білі клавіші піаніно,

намальовані на чорному фоні.

Питаю тлумача:

"У твого папуги розпростерті крила -

за карфагенським звичаєм ти певне

більше за одну мову знаєш?"

"Так, каже, я знаю три."

"А чому крило папуги вискубане?" - питаю

"Це мене покарано", каже. Одного разу

попросили мене тлумачити службу Божу

у церкві де священик був заїкою.

Я почав перекладати і зрозумів раптом,

що боюся хоча б щось переінакшувати. Намагався

загикуватися стільки ж разів, стільки й він,

а як дійшов до слів "Господи, помилуй" -

побачив сльози на іконі.

Моє праве плече заболіло так,

ніби щокілька міліметрів з нього

виривався маленький поясок шкіри.

А коли я повернувся додому,

дружина сказала мені те, що бачиш зараз ти:

в папуги на моєму плечі вискубане пір`я з правого крила -

одна пір`їна за кожне протягнуте мною слово служби Божої.

 

                                         ****************************************************

 

Peter Waterhouse

Rückkehr der Ekstase

Als Baum. Wir sind voreinander sehr still. Der Baum

Hier ist die Welt also. Himmel, Vögel, Gras.

So viele Finger für deine Kirschen. Liebst du mich? Schnell.

Wie sehen wir wieder aus, wir Ameisen?

Ich heiße Zaun, Spring drüber. Als Maus ist es herzlich klein.

Maus. Mais. Hilf mir vor dem, der mich mäht.

Hilfe, der Himmel drückt mich in diesen Bach hinein.

Blaues Denken. Wo sind die Füße

wenn ich als Wasser keine habe? Warum Fisch?

Als Fisch unter dem Himmel? Liebst du mich noch?

War der Himmel einmal herzlich? Ist gewesen, ist gewesen.

Spring drüber. Was ist ein Baum?

Ein Baum ist ein Mäusebein des Himmels.

An dem, unter, für. Als Wald

laufen viele Wetter vorüber. Ich heiße Wetter

mit den Bächen als flüssigem Fuß. Die Füße. Die Füße

kommen zu wem? Wie schnell wir sind.

Die Maus ist ein Baum mit der Geschwindigkeit.

Herzlich geliebt und gewesen als Himmel und also die Vögel.

Der Vogel, der mich versteht. Das Wetter

ist ein Baum über der herzlichen Welt. Hier noch zu sprechen

mit der Sprache ist nicht ganz leicht. Schnell verliebt.

Das sind viele . . . Wie vergeßlich ich bin. Schon

esse ich einen Apfel. Ich der Apfel werde gegessen.

Man muß oft du sagen. Du sagen habe ich gelernt.

Küssen ist auch eine Art zu küssen. Was wissen wir nämlich?

Ist Nase ein dummes Wort? Wo der Himmel war

ist er gewesen. Jetzt spreche ich sehr alleine. Eine Nase pro Person.

Wir sind voreinander sehr still. Fisch im Ansturm.

Ich bin der Baum und der Fisch. Das Bäumchen.

Der Mais in die Höhe zum Wetter: wie sehe ich aus? Auge

schau her.

 

Петер Ватергаус

Повернення екстазу

Як дерево. Ми надто відтишені одне від одного. Дерево.

Отже, ось світ. Небо, птахи, трава.

На твої вишні так багато пальців. Кохаєш мене? Мигцем.

Як ми тепер виглядаємо, ми, мурашки?

Я – пліт. Перестрибни мене. Я зовсім-таки невеличкий, як миша.

Я – миша. Maus. Маїс. Врятуй мене від мого косаря.

Врятуй, небо втискає мене в цей струмок.

Думки синіють. Де ж мої ноги,

якщо я – вода – їх не маю? Риба? Чому?

Як риба під небом? Чи ти ще кохаєш мене?

Чи було колись небо відвертим? Було вже, було вже.

Перестрибни. Що таке дерево?

Дерево – це мишачі лапки неба.

Зверху, внизу, задля чогось. Я – ліс.

Стільки різних погод мчить крізь мене. Я й сам – погода.

Струмки – то мої текучі ноги. Ноги. Ноги.

Куди вони йдуть? Які ми швидкі.

Миша – це прискорене дерево.

Улюблене, котре вже побуло небом, а отже птахами.

Птахом, який розуміє мене. Погода –

це дерево понад теплим світом. Про це ще й мовою

сказати нелегко. Дуже люблю.

Це багато…я такий забудькуватий. Ось

я їм яблуко. Я – яблуко, котре їдять.

Треба часто казати “ти”. Цього я навчився.

Поцілунок – це теж спосіб цілуватися. Що ми знаємо?

Чи “ніс” – таке вже дурнувате слово? Де було небо,

побував він. Аж тепер я говорю сам. Один ніс припаде на одну людину.

Ми надто відтишені одне від одного. Риба сіпається відчайдушно.

Я – дерево і риба. Деревце.

Вивищений до неба маїсе, як я виглядаю? Око,

Поглянь-но сюди.

 

Paul Celan

Brandmal


Wir schliefen nicht mehr, denn wir lagen im Uhrwerk
der Schwermut
und bogen die Zeiger wie Ruten,
und sie schnellten zurück und peitschten die Zeit
bis aufs Blut,
und du redetest wachsenden Dämmer,
und zwölfmal sagte ich du zur Nacht deiner
Worte,
und sie tat sich auf und blieb offen,
und ich legt ihr ein Aug in den Schoß und flocht dir
das andre ins Haar
und schlang zwischen beide die Zündschnur, die offene
Ader — und ein junger Blitz schwamm heran.

 

Пауль Целан

Опік

 

Ми не спали вже, ми ж-бо лягли в механізмі годинника

смутку

і стрілки згинали неначе прути,

вони ж поспішали назад і періщили час

аж до крові,

і ти говорила зі смерком, що дужче здіймався,

і дванадцять разів називав я на ти темну ніч твого

слова

і розкрилась вона і розчахнутою залишилась,

і поклав я на лоно їй око, і вплів тобі друге

в волосся

і бікфордів шнурок поміж них протягнув, мов оголену

жилу — і блискавка юна туди запливла.

 

Paul Celan

Ein Körnchen Sands


Stein, aus dem ich dich schnitzt,
als die Nacht ihre Wälder verheerte:
ich schnitzt dich als Baum
und hüllt dich ins Braun meines leisesten Spruchs
wie in Borke — Ein Vogel,
der rundesten Träne entschlüpft,
regt sich wie Laub über dir:
du kannst warten,
bis unter allen den Augen ein Sandkorn dir aufglimmt.
ein Körnchen Sands,
das mir träumen half,
als ich niedertaucht, dich zu finden — du treibst ihm die Wurzel entgegen,
die dich flügge macht, wenn der Boden von Tod glüh:
du reckst dich empor,
und ich schweb dir voraus als ein Blatt,
das weiß, wo die Tore sich auftun.

 

Пауль Целан

Зернятко піску

 

Камінь, що з нього я тебе витесав

коли спустошувала ніч ліси свої:

я витесав тебе деревом

в коричневість мого щонайтихішого слова тебе закутавши

ніби в кору – Пташка,

зронивши щонайкруглішу сльозу,

над тобою, мов листя, тріпочеться:

можеш чекати,

доки між зіниць незліченних піщинка тобі запалахкотить,

крихітне зернятко піску,

що мрії моїй догоджало,

коли пірнав я углиб, тебе шукаючи – ти коріння пускаєш назустріч йому,

те, що окрилить тебе, коли смертю затліє земля,

ти потягнешся ввись,

я ж злечу навперейми тобі, мов листок,

котрий відає, де відчиняються брами.

 

 

Rudyard Kipling

If…

If you can keep your head when all about you

Are losing theirs and blaming it on you,

If you can trust yourself when all men doubt you,

But make allowance for their doubting too;

If you can wait and not be tired by waiting,

Or, being lied about, don´t deal in lies,

Or being hated don´t give way to hating,

And yet don´t look too good, nor talk too wise;

 

If you can dream - and not make dreams your master;

If you can think - and not make thoughts your aim,

If you can meet with Triumph and Disaster

And treat those two impostors just the same;

If you can bear to hear the truth you´ve spoken

Twisted by knaves to make a trap for fools,

Or watch the things you gave your life to, broken,

And stoop and build ´em up with worn-out tools;

 

If you can make one heap of all your winnings

And risk it on one turn of pitch-and-toss,

And lose, and start again at your beginnings,

And never breathe a word about your loss;

If you can force your heart and nerve and sinew

To serve your turn long after they are gone,

And so hold on when there is nothing in you

Except the Will which says to them: "Hold on!"

 

If you can talk with crowds and keep your virtue,

Or walk with Kings - nor lose the common touch,

If neither foes nor loving friends can hurt you,

If all men count with you, but none too much;

If you can fill the unforgiving minute

With sixty seconds´ worth of distance run,

Yours is the Earth and everything that´s in it,

And - which is more - you´ll be a Man, my son!

 

Ред`ярд Кіплінг

Якщо

 

Якщо не втратиш глузд, як всі без міри

Втрачають свій, і бруд на тебе ллють,

Повіриш в себе попри недовіру

І стримаєш на недовіру лють;

Не втомишся від вічного чекання,

Не збрешеш, як про тебе брешуть всі,

Не маючи ненависті бажання,

Не втонеш в красномовстві і красі;

 

Як мріям не віддашся на поталу,

Лиш думкою не охрестиш мету,

Якщо готовий гідно й неоспало

Зустріти Перемогу і Біду,

Як стерпиш ти, коли з твоєї правди

Дурисвіт робить пастку простакам,

В руїнах вздриш усе, що збудував ти,

І зможеш знов життя збудити там;

 

Якщо збереш докупи власні статки

І їх на кін поставиш без жалю,

Програєш, і, почавши все спочатку,

Промовчиш ти про втрату цю свою;

Якщо примусиш серце, нерви й жили

Тобі служити ще й тоді, коли

В тобі усе згниє – додасть лиш сили

Бажання, що кричатиме: “Живи!”

 

Як зможеш з людом розмовляти гоже,

І з Королем не втратиш простоти,

Якщо завадити тобі не зможе

Ні друг ні ворог досягти мети;

Якщо хвилину, що біжить невпинно

Ти сповниш змістом, ось тоді радій,

Земля в твоє перейде володіння

Й людиною ти станеш, сину мій.

Партнери