1

попсовисько мрій

(на тлі лабіринтів тривоги

пасеться предтеча

взаємонепорозумінь

коли тебе знудить

від зав’язі цеї дороги

ти станеш обабіч

і сам собі скажеш амінь

 

як гірко як файно

як терпко як гидко хотіти

любити свій нáрід

і долю свою золоту)

коли тебе нишком

всього лиш забули зустріти

коли тобі в мрію

всього лиш дали німоту

 

 

2

та вряди-годи вичавить з ваґіни
господня длань поморщене чоло:
мертворожденного героя україни
могольський крик у судомах звело

мурашки вен зашпортають по тілу
зітхання боже вітром зшелестить
маленьке тіло зношеного звіра
на гравіях доріг заюшених сидить

 

3

жалоба неба
набута вспак
напнутим вітром
гілкам вербовим
ми тут самі
ми тут ословим
забуту мову
своїх ітак

забуте небо
урож в жінках
півострів світу
лицем на захід
там стане син
закутий в лахи
впаде з долоні
вербовий цвях

 

4

бруківка очей застилає дорогу до нього

дорогу додому дорогу до рогу де

дари на прощання гордую тобою гордую

дешева діптянка* у пошуках десни бреде

 

де дерть деревію здеревіла попелом де

дейнека дерюгу міня на дзвінкого джмеля

де твій бождеревок у дерні ніхто не побачить

де дощ у долонях затишне денце вистеля

 

долівка дірчава долівка у лона днювань

добігти добірних дрібних колекційних доброт

незайманий дім донігає домоклове “доля”

і пильно досада пантрує уздовж загород

 

дзиґар дибуляє в довірливій тиші дивот

щодвадцять чотири твоя десятина з життя

дівицю дитину діткає дихання спокут

а дідик причинний сумирно плете каяття

 

*давнє українське, близьке за значенням до «повія». Тут у значенні «неприкаяна», жінка, яка шукає свою сутність у незворушному світі

 

5

у долонях твоїх

мої руки — тонкі і тендітні

візерунки прозорі —

невпинно гаптує життя

десь тихесенько серце

в цім миттю засніженім квітні

сподівається бути

вщерть наповненим

почуттям

 

у долонях твоїх

мої руки і ластівок крила

вогкий травень віщують

в неросяний сонячний день

я сиджу із тобою

безмовна і краплю щаслива

лиш у слова чеканні

десь серце ледь чутно:

телень…

 

6

ти не уникнеш

виправдань безплідних

в дужки узятих

ніжних сподівань

бо можна все життя

бажать зустріти

а потім все життя

жадать прощань

 

ти не уникнеш

розпачу і болю

бо крапка з і

стікає в кому знов

лиш раз один

заручишся любов’ю

і свої втрати

назовеш любов

 

7

переступивши мовчки

божу благодать

щасливій буть

з тобою чи без тебе

благословінь набравшись

і всотав проклять

краплину яблучного

з вуст зітерти

 

краплину соку

як краплину крови

з отерплих вуст

знервовано прибрать

у кожного своя

історія любови

лиш рима в них одна

рівняння з двох сум’ять

 

з двох невідомих

підсумки спокут

помножені на стигми

й покарання

між них блукаючи

знайти свій п’ятий кут

до втрат звикати

й накопичувать прощання

 

8

підперши щоки

кутиками губ

(сльозину вперту

ти зцілуєш ніжно)

нотую розсвітом

усі седмиці згуб

я ретязь сумніву

я літописець вірний

 

ословлю всі

тони і півтони,

вречевлю твої зустрічі

й прощання

(лише себе

мій смутку хорони

від берегів

втоленного жадання)

 

псалом тобі

моя тяжбо крилата

(осанна розпачу

і розговіння вуст)

в тобі не пізнано

ні мужа ані брата

лиш в лагідь серця

вкам’янілий мус

 

9

одна на двох

умовність наказового

зникома рівність

між “буття” і “бути”

чиясь причетність

у прицілі зоровім

одного з нас

чига печаль у груди

 

зависне вічне

поміж літом завтрашнім

вохри суцвіття

втисне в сторінки

як гарно бути

із тобою ранішнім

із тебе сумно так

вечірньою іти

 

10

слова шукати в натовпах граматик розтерши в шал відмінків конфітури

монументальний звести храм із сірничків і сходи пальцем вичовгать

хрещатик слів утнути здмухнути з п’ястуків сліди від клавіш

кості од футур у трушлячку струснути: кілька літер

вчалапає кудлатих і вухатих цнотливих

маловживаних і ніжних тобі в долоню

значенням упруться як я

чолом в граматику

тебе

 

11

я скоро любитиму каву з твоїми вустами

— у глечику злегка ледь гірко пахтітиме дим —

закрутиться в плетиві диму янголик між нами

і — всує аморе тлумачити стане святим

 

у гамах летітиме осени ліс ре-мінору

де місто блукає у пошуці втрачених снів

а зліва подільна місцина просвітлено хвора

без кави не може — без мене і поготів

 

12

ти вмієш її цілувати ти любиш морелі

ти вмієш прощати

ти прагнеш увічнити вогником трепетним свіч

її силуети

ти вдих її видиху світло пітьми її ти

ти тінь її тіні

і в тім

 

ти вмієш її ненавмисне зустріти деінде

ти знаєш де захід

ти в стеблах трави і багать бачиш

пахощі тіла її

ти думає фатум то знати коли прийде осінь

і думать про вічне

а втім

 

ти вмієш її цілувати ти любиш морелі

бо ти її він

 

13

даруй мені, жінко без імени,

власні ймена неіснуючі

я спокій на тебе виміняв,

на сенси незримі полюючи

 

або назовися вільною

хіба заболиш самотністю

сторожко кинутим «вір мені»

присмач філіґранні умовності

 

даруй мені, жінко без імени,

на чорно сюжет закручений

я ще опираюся втіленню

ім’я моїм словом озвучене

 

14

Аз Твої Буки і Веди
розвію
у силі
де перспективи
зневажать
масштаб
де припливи
плотí
аз розвію
на гой
де єси
маковію

зеро зерцадла
серпанком напне
оковитим
зеро од звуку
озорого
медом
капне

 

16

Їва райські сливи їла

соком пахло її тіло

златовиде Змієня

в’Юнило вінок зрання

Ткач-павук їй сукню плів

із розмотаних світів

там клубком котилась Кицька

устигаючи дивиться

як з ребристих кісточок

поміж білих квіточок

нарождає в тім садку

не у щастя ні в біду

а в бурхливий світу тан

розрайований Їван
у виголів’ї голів обіч бОків в узніжжі ланіт
крізь лінії смерти долоні просвічують вени життя
де слово - одягнений пишно у мури граніт
де серце - застиглі вітрила вітрів каяття
де ноги цибаті над шляхом торують оброк
де вилиці світу - пергаментна книга чекань

де воїни марно чекають змагань

 

а в сенсах малих і великих скорбот
зростає маленький апостроф доби

іди:

там світяться ясно дитячі сліди

 

_______ nel tempo__________________________

в такт

 

ІІ.ІІІ

(затакт)

бекари моїх “ні”

в дієзах рук твоїх

в бемолях твоїх вуст

в сонетів твоїх “так”

на нотоносцях

високовольтних

розкидаю ноти

зустрічей

і паузи розлук

двокрапки перспектив

бекари моїх “ні”

у дієзах шляхів залізничних

у бемолях сердець яблук

чи пік переполовинених

зараз затремтимо

від гармонії

ба ні

у партитурах нема

скирпічних ключів

бо

бекари моїх “ні”

дієзів твоїх рук

бемолів вуст твоїх

(за“так”т)воєї спраги

 

 

_______ lentando __________________________

уповільнюючи

 

ІІ.VІ

сидять нявки на гілках

очі блищать зуби блищать

коси блищать

черешні світяться

зірки сяють

місяць хмільний

колихається

 

не прийшов

лише ти

ясночолий

 

 

_______ lentando __________________________

уповільнюючи

 

ІІ.VІІІ

цей вівторок

такий недоречний

ці химерні міста-пустелі

оживають куделі

хмар

зчеплені світлом згадки

 

безпечно оминаю

чужі погляди

наче насіння

хай де інде проростає

коріння

а мені

крапочку

на чолі (вгорі

над бровою)

 

за вічність від вівторка

народженого розлукою

 

 

_______ pacatamente __________________________

тихо, коротко

 

ІІ.ІХ

два дерева

ростуть поруч

два джерела

струмують

місяць і сонце

і ми з тобою

між

цим

безнадійним

зу

м

м

м

ером телефону

 

 

_______ presipitando __________________________

поквапливе виконання

 

ІІ. ХІ

усе віщувало щастя

252 — 36

13 — 13

їдуть назустріч

нависла хмара

брови над

його очима

дощу не обіцяє

їду назустріч щастю

 

важко

відчувати себе

невипалою краплиною

 

 

_______ a capriccio __________________________

за вподобанням виконавця

 

ІІ.ХІІ

сонце гірке

на солодкий пісок

кидає літо

 

птахи чужіють

запахом втоми

 

випито вино

бджолою

у погляді

радість прощання

 

 

_______ preciso __________________________

точно, певно, ясно

 

ІІ.ХІІІ

твої вуста німі

мені належать

 

прекрасний до біса

непотріб

пави перо

 

 

_______ pacatamente __________________________

тихо, коротко

 

ІІ.ХV

те тло

до якого

в певну мить

усі догораємо

малюють начорно

в дівочих

орґастичних снах

наші матері

як змія

під палючим сонцем

з мішури свого тіла

влаштовує стриптиз

обвуглені

наодинці з собою

здивовано озираємося

де геніальність

вишуканість

цнота

 

є лише тло

до чого тут образи

 

 

_______ patetico __________________________

з почуттям, схвильовано

 

ІІ.ХVІІ

хотіла любов свою

у море кинути

глибоке

вона перетворювалась

на золоту рибку

хотіла у небо

каменем кинути

поверталася

синім птахом

закопувала в землю

виростала

квіткою пурпуровою

 

куди ж ти

поділася

моя любове

 

 

_______ risoluto, lentando ________________________

сміливо, рішуче, уповільнюючи

 

ІІ.ХVІІІ

завтра вбиватиму

одну з найкращих

згадку

хай не нагадує

про нього

інакше

золота змійка

прикраса пам’яти

гадиною обів’ється

 

яблука достигають

у саду

змієlove

я твоя

 

 

на перехресті замкнутих доріг

зустрілася з тобою на поріг

ти сів ще не збудованого дому

мого й свого і немовляти втому

на покуті залишив на ікони ликах

 

 

якщо ще на мить

залишусь

у цьому погляді

жодна соломинка

мене не врятує

відвернись!

 

і

моїх брів

високе чому

і п’єро

моїх вуст

побачить хіба

лиш

п

і

в

н

і

ч

 

 

 

горять мости

моїми іменами

рамена саду

зігнуті як луки

стрілу палаючу

чи в яблучко чи в серце

чи в серце яблука

поцілять

 

та все це пуп’янки

чи груди

повні подиху

щоб перейти цей міст

оце моє ім’я

оцей вчорашній день

 

 

ртуть поцілунків досі

від вуст відскакувала

закочувалась

у

шухляди

чернетки

куточки

запавутинені

а цей

ухопився тонко

за руку

живе собі безтурботно

 

і

 

знаєш

ще краплю

пахну тобою

і

 

журба

наче плащ

осінній

з талим снігом

тікає (в море

фатальних журб)

знаєш

ще краплю

пахну тобою

і

 

таким кольором

пахне небо

коли сонце (трішки

несміле) м’яко

лапами

торкає хмари

знаєш

ще краплю

пахну тобою

і

 

в цій тональності

пахне вітер

що ранкові

бажання

носить (нам

з тобою

трішки знайомі)

знаєш

ще краплю

пахну тобою

і

 

 

_______ a capriccio __________________________

за вподобанням виконавця

 

проллються вином

осінні дощі

на землю

вагітну яблуками

волооких слив

погляди

заглибившись у

мазохістичне Я

благатимуть сказати

чому не обрано їх

жертвою

фатального почуття

 

і падатимуть

розчавлені вагою

власної пристрасти

 

 

ZOARIY

(паралелі)

 

лоша знялось

і полетіло

у вирій

вкравши з гербарію

старий вінок

із рути й барвінку

 

(за мрією

щоб затерпнути

кісточкою

осліпши

від променя

виноградинки)

 

зав’яжу вузлик

а раптом…

читати