У ритмах смаглявого, начебто авторка, техно

Вернулись апачі…

Сумний із них дехто.

А дехто устиг вже Донця зачерпнути…

Звернувшись до решти

Словами застиглого в мармурі мачо,

Політика марить садами і віллами Бучо

(Із бучі ж не віє ще вітер:

ні слів ні надії…)

Нам лучче

Лишитись такими,

Якими були ще до Горбі.

Аби не було спекулянтів,

Свободи, кохання, слів влучних…

Аби такі самі, як предки: сліпі і негорді…

Щоб стиха шептати –

Але не молитву, а завчену фразу із фільму,

Коли костяною ногою не смерть,

А Міронов нам времйя вбиває;

Коли віє вітер із Заходу (Схід же здихає і мліє;

І Брєжнєв в горілку й охоту ховає можливу погорду);

Коли нам на морду намордник труда й воздаяння

Надіто -

Він, замість усмішки, завжди новорічний;

Коли ще немає ні шлюх, є вори у законі, - немає бандітів;

Й два метри землі -

Все, що можем сказати про вічне життя і про вічність…

Одначе, немає нічого ніде:

Тільки привид слабкий сталінізму

Здіймається в працях учених -

Працює перо Розенвайна.

Комбайни працюють також:

Та не вперто, а тихо, - як мрії

На дні найсолодшого з снів,

Що наснився самому комбайну…

Епохо, ти де? О доба, ти чия? -

Кричимо ми на площі протестно;

Із прапором бігаєм стиха бруківкою, голову в плечі,

Як шаблю у піхви, дочасно поклавши…

Спізнившись на віче,

Ти, мачо, нікчема, -

Лише таргани (не земля!) - твоя вічність…

 

читати