Попри те, що сучасна людина має можливість в лічені години облетіти земну кулю, вийти в космічний простір, розщепити атом, головним викликом його життя залишається відповідь на центральне питання буття: для чого вона живе?
Вічний пошук відповіді жене індивідуума в найвіддаленіші куточки земної кулі, стимулює до самовираження будь-яким, деколи витончено, а інколи асоціально. Саме це питання позбавляло спокою людину тисячі років тому, і воно ж не дозволяє їй спокійно жити і сьогодні. Тут цікаво доторкнутися до поглядів філософів, які несуть практичний сенс, мають синтетичну складову. Бенедикт Спіноза вважав душу частинкою «нескінченного розуму бога», що складається з сукупності ідей. Автор «Етики» переконує, що ступінь досконалості людини прямо пропорційна розуму, яким вона керується у своїх вчинках. Іншими словами, з глибин XVII століття голландський провидець нагадує про потребу мислити і розвиватися. Початком і вінцем людини, його суттю він проголошує «бажання виражатися». Про людину красиво і точно зазначив Герман Гессе: «Людина є якийсь перехід, якась спроба, вузький небезпечний місток між природою і духом». До честі сучасного людського роду, допитливість привела його кращих представників до екзистенціалізму, - такого психоаналітичного підходу, при якому сам індивідуум завжди сприймається в процесі становлення. Щоб показати глибину печер свідомості, в які вдалося проникнути лідерам екзистенціальної психотерапії, варто послухати хоч би двох із них. Норберт Вінер у вивченні людини дійшов парадоксального висновку: «Найбільша перемога з усіх можливих – це бути і стати. Ніяка гіркота поразки не може позбавити нас тріумфу у зв´язку з тим, що якийсь час ми дійсно існували у Всесвіті». Ролло Мей зосереджений на природі основного конфлікту сучасної людини, відзначаючи в «Відкритті буття», що дух змагання і завоювання природи, яким охоплений Захід, привели не тільки до відчуження людини від природи, але і до відчуження людини від самого себе. Ці аналітики точно знаходяться за амальгамою привабливого відображення людини, непрямим шляхом підводячи його до ідеї відмови від нав´язаної системи цінностей, спонукаючи до формування власного, заснованого на особистому світосприйманні. Докладніше хотілося б зупинитися на концепції сучасного філософа Ошо, який не тільки знайомить з оригінальною точкою зору, але забезпечує трактуваннями ранніх філософських переконань. «Перше, що слід зрозуміти про людину, - це те, що людини ще немає. Вона – лише можливість, якийсь потенціал. Людина може бути, людина – це обіцянка. Собака є, камінь є, сонце є, людина – можливо», - це основоположний постулат Ошо, викладений в книзі «Про чакри». Повторюючи Гессе трохи іншими словами, він потім стверджує: людина – це веселка. І пояснює: у веселки сім кольорів, у людини – сім центрів її єства. В Індії ця алегорія знайшла форму семи чакр. «Зазвичай ми залишаємося в самому низу. Перші три – тваринні чакри. Якщо ви живете тільки на цих трьох чакрах, то ви не більше ніж тварина – і тоді це злочин. … Не проти когось – проти себе». Ошо йде далі в своїх поясненнях, він пов´язує перші три чакри з їжею, грошима, могутністю, пануванням, сексом. Фізичне тіло є органом сприйняття і самовираження, вважає автор книги «Аюрведа і розум» Девід Фроулі. Але в основі будь-якої думки лежить ідея «Я». За допомогою відчуття власності его позначає свою територію, росте і розширюється на зовнішньому світі. Але «доти, поки ми не позбавилися відчуття володіння і володіння чим або, ми не позбавилися і від его і його обмежень». Тут так і хочеться пригадати безсмертного Фрідріха Ніцше, котрому належить вислів: «Той, хто володіє чимось, знаходиться у владі того, чим він володіє». Велетенський внесок в розуміння внутрішньої структури людини, особливо, в частині аналізу його устремлінь, зробив Карл Густав Юнг. Він вважав особу «психічною системою», яка у разі дії на іншу особу вступає у взаємодію з іншою психічною системою. В контексті нашого пошуку уявляється особливо важливим погляд Юнга на протиборство індивідуума і колективної свідомості. «Колективна людина загрожує придушити індивідуума, на почутті відповідальності якого, врешті-решт, засновано все творіння рук людських. Маса як така завжди анонімна і безвідповідальна. Так звані вожді відносяться до неминучих симптомів масового руху. Справжніми вождями людства завжди є ті, хто орієнтуються на самого себе і полегшує тиск мас принаймні за рахунок власної ваги, свідомо тримаючись від сліпих природних законів рухомої маси». Дещо іншими словами висловився Еріх Фромм. У книзі «Людина для себе» великий гуманітарій пішов ще далі, коли позначив, що «здатність до дії породжує потребу в застосуванні цієї здатності, а неможливість її застосування веде до розладу нормальної діяльності і нещастя». Вважаючи індивідуума суспільним і соціальним, він висловив непохитну упевненість в тому, що «людина ніколи не переставала прагнути до творення і творчості, тому що творчість, плідність – це джерело сили, свободи і щастя». Що ж до безпосереднього щастя, то Фромм ототожнює його з ознакою знаходження людиною відповіді на проблему існування, а, означає, і єдність зі світом, цілісності свого «Я». Найбільшою ж проблемою сучасної людини вчений вважає те, що останній піклується не про своє життя і щастя, а про те, щоб стати привабливим товаром. Як бачимо, багато формулювань перегукуються, виявляють схожість думок, хоча і точки зору абсолютно різні. І це зовсім не результат особливого доберу висловлювань, а лише невблаганне свідчення того, що дуже багато мислителів підходили до вельми схожого розуміння людської суті і необхідності «працювати з нею», що означає – перетворювати себе, рости духовно, ігноруючи авторитети і сталі закони суспільства. Індивідуальний розвиток, так або інакше, повинен сприйматися вище за всі інші форми вдосконалення. З перетворення індивідуального починається зміна колективної свідомості, індивідуальна, – первинна. Ба більше - лише розвиток індивідуального, якщо приймає видатні масштаби, силу і розмах, і здатне змінити колективну свідомість, яка завжди чинить опір. Це такий розвиток індивідуального, що здатне зосередитися на головних питаннях, оформити їхні рішення гранично зрозуміло для широких мас, і, нарешті, переконати у вірності запропонованого шляху. Але розвиток індивідуального до такого могутнього рівня можливий лише за умови послідовного, активного і вибіркового використання досвіду колективного розуму. Того, з чим індивідуальне, врешті-решт, бореться, і в цьому полягає найбільший із законів буття, такий, що фіксує взаємну залежність індивідуального і колективного. Здавалося б, теоретичні філософські висновки можуть здаватися достатньо далекими від практичного життя, з його незмінно суворим поглядом. Але навіть, якщо ми торкнемося найрізкіших, резонансно звучних одкровень, то все-таки переконаємося, як з часом змінюються, розвиваються первинні ідеї. «Я писав з пихатості, користолюбства і гордості», - зізнавався Лев Толстой в своїй «Сповіді». Але до похилого віку він перетворюється на мудреця, владику і законодавця духовності не тільки Росії, але і Європи. До нього за оцінкою і благословенням їде молодий Реріх, на нього, як на світило дивляться молоді обнадійливі європейські розуми, такі як Альберт Швейцер. А той же Федір Достоєвський чесно зізнавався, що пише через гроші (звичайно, тут мова йде лише про первинний мотив, а не про форму самовираження). «Робота через потребу, через гроші задавила і з´їла мене», - цитує його Дмитро Мережковський в книзі «Толстой і Достоєвський. Вічні супутники». Звичайно, це лише деталі. Але пильний погляд на мотивацію таких осіб як Людвіг ванн Бетховен, Джек Лондон, Генріх Шліман, Альфред Нобель, Джордж Сорос і ще багато інших підтвердить нам, що первинні імпульси до досягнень можуть бути незвичайно приземлені і до подиву інфантильні. Але це і чудово, тому що демонструє розвиток ідей разом з розвитком особистості. Це надзвичайно важливо для людини, тому що вона може розраховувати на зростання разом зі своєю ідеєю: з простого хобі, захоплення або дивної переваги може вирости чудова і змістовності думка, що містить в собі нову, могутню формулу впливу на весь світ. Що ми маємо у підсумку? По-перше, підтвердження, що тільки від особистого, усвідомленого вирішення індивідууму залежить, чи буде він у результаті щасливий, чи зможе він конвертувати свій потенціал в реальний результат. По-друге, що кожна людина виняткова, неповторювана. Що вона зобов´язана заборонити використання себе як товару, як механізму для заробітку грошей. Це дозволить жити плідно, проявляючи себе повною мірою. Це дозволить концентруватися на вищій меті, а не на формальному успіху, а значить, знайти сенс життя. По-третє, що ми повинні мислити, порівнювати дії з нашими реальними цілями, не допускати домінування тих тимчасових імпульсів, які є рефлексією на добре сфабриковану рекламу або хитромудро представлені нам помилкові стереотипи або підступні пастки чийогось маркетингу. Кожна людина може і повинен навчитися слухати, чути свій голос, і йти за ним.
Постійна адреса матеріалу: http://bookvoid.com.ua/svit//2010/04/14/140147.html
|
