Володимир «Адольфич» Нестеренко. Чужа. – Харків, Фоліо, 2010. – 186 с.
Жанр: кримінальна драма Широкий український читач письменника Нестеренка практично не знає, з чим погоджується він сам. В цьому нічого дивного нема: адже всезнаюча Вікіпендія містить про нього дуже коротку та суперечливу довідку, з якої видно, що цей автор – інженер за освітою, представник вітчизняної контркультури, мав прямий стосунок до кримінального світу і російськомовний патріот України. Проте мешканці Інтернету знають нік «Адольфич», і саме вони першими прихильно зустріли російський фільм «Чужа», знятий за сценарієм свого кумира. Стрічка побачила світ цього року, мала досить обмежений прокат при тому, що демонструвалася в мережевих кінотеатрах, і саме вихід фільму посприяв виходу в світ української версії «Чужої». Ось як усе складно: для того, щоб українця вирішили видавати в Україні, йому ще досі треба заявити про себе в Росії. Вперше «Чужа» була надрукована російським видавництвом Ad Marginem і, за словами його директора Владіміра Котомніна, автор і текст стали відкриттям видавництва. Одразу написаний у форматі кінороману, російський оригінал приваблює простим, як двері, сюжетом, шикарними та соковитими діалогами і несподіваним образним узагальненням під самий фінал. Будучи за настроєм класичним нуаром чи, швидше, неонуаром, історія про фатальну жінку в пропонованій українській версії свою чорноту помітно втрачає. Але – головно через відсутність в україномовній літературі традицій «чорних» жанрів, а в українській вуличній мові – свого арго (мова галицьких злодіїв, до якої тут можуть почати апелювати, не є затребуваною в середовищі українського криміналітету). Власне, пропонована українська версія «Чужої», яку хотів бачити і сам автор, одночасно може вважатися черговою спробою українізувати бодай в літературному творі українських бандитів – сам постійно відбиваюся від того, що мої гопники користуються українською, чого в житті не існує, а значить і книжки – неправдиві. Наскільки вдалося адаптувати вуличну мову до сприйняття пересічного споживача української книжки – судити не мені. Продажі покажуть. Власне, говорячи про цю новинку, про щось інше, крім мовної «фішки», говорити важко. Бо сюжет кіноманам відомий: київський кримінальний авторитет Рашпиль, мозок якого невідворотно вражений креком, посилає чотирьох бійців на чолі з колишнім ментом Малюком до Праги. Там серед повій вони повинні знайти Анжелу Савинкову на прізвисько Чужа – її брат Артур на прізвисько Бабай сидить під слідством і аби припинили катування, готовий здати Рашпиля. Чужа мусить якось вплинути на брата, натомість вона дивним чином впливає на пацанів, у результаті вони почали війну між собою, а того, хто вижив, Анжела нацькувала на Рашпиля. В тексті зустрічаються цілком закономірні висновки пересічних київських бандюків про те, що за межами країни в будь-який бік нас усіх вважають «росіянами», і тонко простежується бажання щось із цим робити, щось міняти, українізувати бандитів та проституток, тобто – почати з низів. Хоча та обставина, що авторові простіше було продати свій твір спочатку – маленькому російському видавництву, а потім – російському кінопродюсеру Ігореві Толстунову, підтверджує – український письменник для українського читача поки що справді чужий. Ну, принаймні, не такий аж свій. Оцінка *****
Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: * Жодної надії; ** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; *** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; **** Хочеться краще, але загалом поживно; ***** Так тримати! Значок (+) біля оцінки – Автор може краще. Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.
Книжки з низької полиці. Введення в рубрику
Постійна адреса матеріалу: http://bookvoid.com.ua/criminal//2010/10/06/074202.html
|
