• Джон Грэй. Мужчины с Марса, женщины с Венеры
• Справочник здравомыслящих родителей. Часть 2. Неотложная помощь

Ідея книг, про які говорю, належить відомому прикарпатському історикові та краєзнавцю Богданові Гавриліву та проректорові Прикапатського національного університету імені Василя Стефаника Іванові Миронюку, хіміку за освітою і фотохудожнику за внутрішнім захопленням.

Самі книги в освоїй основі є сувенірно-подарунковими з багатими фотоілюстративними матеріяли і науковими та науково-популярними коментарями, поясненнями, фраґментами статей, розвідок, індивідуальними науковими пошуками і знахідками, інформаціями про наукові конференції тощо.

Думаю, що такі книги давно треба було видати, і те, що вони вийшли, не є свідченням нашої з вами дозрілості і готовності до підтримки таких видань. Книги засвідчують, що вся, чи майже уся історико-літературна, ширше культурно-просвітницька, робота в Україні й надалі робиться ентузіястами. І робиться не «за сприяння», а «всупереч»...

У книзі про Роксоляну, до якої в українців і сьогодні багато запитань і внутрішніх претензій, і про яку, виявляється, й досі ми майже нічого не знаємо (навіть ім’я та прізвище Настя Лісовська є несправжнім, а приписане традицією), найоригінальнішою ідеєю-знахідкою є твердження Богдана Гавриліва, що на картині італійського художника Паоло Веронезе «Весілля в Кані Галілейській» (1563), яка зберігається в Луврі, зображений документальний портрет Роксоляни.

Інші матеріали, які виконують роль  хрестоматійно-довідникового путівника (фраґменти із розвідки Агатангела Кримського; статей турецьких дослідників; матеріалів про український серіал про Роксоляну; описів різних уявних портретів Роксоляни; списком найголовнішої літератури про Роксоляну та ін.), є доповненням і розширенням наших уявлень (історичних і вигаданих) про цю унікальну Жінку, яка зуміла використати свої чари, вирватися із невільничої клітки, аби потрапити в клітку володарську: розпоряджатися долями мільйонів, аби залишатися невільницею влади як такої.



Я думаю, що нам не треба створювати навколо Роксоляни патріотичний антураж, бо аж ніяк вона у нього не вписується. Але й нехтувати чи заперечувати її героїчний чин – в епоху, яка ніколи не звертала увагу на Людину, вирватися із тисків суспільних кліше і довести своє право на індивідуальність, – теж не маємо права.

Власне, ця книга і добра тим, що подає всі «за» і «проти» образу Роксоляни, залишаючись дещо нейтральною в оцінюванні, але доброзичливою в самому ставленні до цього образу.

Книга про Данила Галицького побудована за подібним принципом. Додаються ще матеріали про українсько-польські культурно-історичні взаємини; розкриваються сторінки біографії Данила Галицького (зокрема його битви із тевтонцями під Дорогочином; історію із коронуванням Данила Галицького; його взаємин із рідним братом Васильком; доля нащадків Данила Галицького; пошуки місця поховання, доля корони та ін.).

Доповнюються ці матеріали ще сторінками про родовід Романовичів, про пам’ятники Данила Галицького в Галичині, про образ князя в мистецтві; про українські видання про короля Данила Галицького; про дослідників історії давньої Галичини; про спільну польсько-українську наукову конференцію та ін..

Знову ж таки, книга багато ілюстрована. Використані додатки: фраґменти дослідження Миколи Котляра про Данила Галицького; подано широкий список літератури про нього.

Оптимальним було б, якби ці книги потрапили в університетські та шкільні бібліотеки. Але розумію, що це нереально, тираж їх невеликий (до речі, не вказаний), і буде, швидше усього, використаний як подарунок-візитка Прикапатського національного університету для своїх шанованих гостей.

У такому презентаційному використанні  книг є, звичайно, свій сенс, але завжди треба думати не тільки про презентаційний вигляд зовнішній, але й про внутрішню суть.

Що ж до популярности постатей Роксоляни і Данила Галицького в Галичині, то вони перебувають десь на одному рівні. І це симптоматичний показник галицької ментальності: між князем і невільницею не віддається перевага нікому. Бо доля обидвох є мовби проекцією долі Галичини в історичній ретроспекції і сучасній перспективі. Ось тільки щасливого вивершення історії, державної перспективи так само не видно в сучасному, як не було в минулому.