Re: цензії
-
26.12.2010|Євген БаранПролог любові як пролог життя…
-
23.12.2010|БуквоїдВікторія Черняхівська: «Всі книжки читаю немов автобіографічні»
-
20.12.2010|Оксана Жила, ЛьвівЖінка, яка шукає щастя…
-
16.12.2010|Олена ДанилінаКайф від Положія
-
15.12.2010|Оксана Жила, ЛьвівПройдисвітство по-львівськи
-
14.12.2010|Світлана ГроменкоЧому Степан Процюк не пише детективи?
-
13.12.2010|Ігор МочкоданПримхи зворотної сторони
-
09.12.2010|Альбін Цирик, ЧернівціКентаври із Процюковими обличчями…
-
03.12.2010|БуквоїдВано Крюґер: З прози читаю лише метрів, а не міліметрів
-
29.11.2010|Євген БаранІгри в літературу як ігри в мізантропів
Видавничі новинки
-
Антологія «Квадро»
Поезія | Буквоїд
-
Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого»
Проза | Буквоїд
-
Стівен Кінг. «Під куполом»
Книги | Буквоїд
-
Міхаель Енде. «Джим Ґудзик і машиніст Лукас»
Дитяча книга | Буквоїд
-
Наталія Сквіра. «Проблеми поетики другого тому «Мертвих душ» Миколи Гоголя»
Критика | Буквоїд
-
Барбара Космовська. «Буба»
Проза | Буквоїд
-
Українська зовнішня розвідка: від А до Я
Мемуари/Біографії | Буквоїд
-
Джонатан Фенбі. «Альянс»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Генрік Мейнандер. «Фінляндія 1944. Війна, суспільство, настрої»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Тарас Прохасько. «БотакЄ»
Проза | Буквоїд
Re:цензії
Справжні клоуни не носять перук
-
Сергій Жадан. Ефіопія. Харків: Фоліо, 2009. – 121 с.
Поезія Сергія Жадана – як ринок у мальовничому портовому містечку, де можна купити, що завгодно, від хліба й риби до набоїв до калаша. Це місце, де зустріч із примарними персонажами, колоритнішими за Рауля Дюка та доктора Гонзо, мандрівників із «Страху та ненависті в Лас-Вегасі», – звичне явище. Це територія, на якій життя й смерть йдуть пліч-о-пліч, і ти відчуваєш це глибоко в собі – так, ніби кожен вірш з-під пера автора перетворився на окремий шлуночок твого серця. Жадан не обіцятиме солодкого чтива. Що більше я читаю «Ефіопію», одну з найсвіжіших книжок Сергія, то більше переконуюсь: ця збірка – наче справжній, незбагненний океан, сувора стихія без купюр – без гламурних пляжів, прогулювальних катерів та рекламних сонячних усмішок. Проте, якщо не запливеш за умовні буйки, так і не зрозумієш, що таке «катастрофічна нехватка атлантики». Іронія? Так, а хіба можна писати інакше про моторошне та часом безнадійне життя, якщо реальність, що найчастіше видається потворною, аніж феєрично-казковою, – частина світу кожного з нас? Світ цей, звісно, можна вперто заперечувати, глузувати з нього чи навпаки – принципово його замовчувати, проходити повз, але ж від того він не припинить свого існування. А разом із ним – наші загублені мрії, нездійсненні бажання, утрачені надії, наша щоденна радість – «те, що дається із боєм», і в цьому ствердженні вже ані краплі іронії.
Маргінальність людського буття, чи не найпопулярніша тема в сучасних літераторів, – тенденція, породжена часом. Однак Жадан не зважає на літературну моду, випереджаючи іронічних реалістів у створенні власного художнього методу. Про злодіїв, мертвих поетів, повій, наркоманів, підозрілих суб’єктів з портвейном та інший, на перший погляд, соціальний «непотріб» він пише з терпкими «ніжністю, ностальгією та ненавистю», бо добре знає: битися «за можливість бути почутими» властиве усім, а не тільки поетам. В «Ефіопії» – сто двадцять сторінок ніжності та ностальгії, з них майже вісімдесят – вірші, решта – есеї. Я навмисне не згадую вдруге про «ненависть», бо насправді ненависті у книзі обмаль. Найбільше ж – віддзеркалення того сакрального почуття до ближнього, яке людство втрачає з космічною швидкістю, адже що далі, то частіше щира емпатія суперечить інстинктові самозбереження. І, здається, автор усвідомлює це не гірше за нас, пишучи, що «людина – істота довірлива, вона потребує ідеалу, потребує стереотипів, замінників, солодкої підміни понять» і що «страждають від довірливості, передусім, саме жінки». Проте, чи кожен з нас здатний бачити любов, а не «вавилонські стіни, тюремні мури»? Чи здатні ми подолати в собі ненависть, що «як здатність їздити на велосипеді» з’являється «навіть якщо в тебе немає велосипеда»? Чи можемо бути чесними, як у дитинстві, мріючи «мати повні кишені сонячного пилу»?..
Якби мене запитали про асоціації, що їх викликає «Ефіопія», я би сказала, що, по-перше, це великий знак питання. «Ефіопія» – книга-співрозмовник. «І дивишся довго, мовби востаннє, на чорні коридори й верстати, маючи відповіді на всі питання, які ніхто не захотів поставити». Насправді питань постає безліч – до життя, до бога, до історії і, найголовніше, до себе, до усіх своїх «я», схожих на польових командирів, «чиї серця покриті туманом, лише й чекають, щоби туман розтанув». «Ефіопія» нагадує діалог двох світів, недаремно ж її поетичні розділи мають символічні назви – «Кочегари» і «Поети». «Життя завжди робить чіткий розподіл. Залежно від того, на якому боці ти опинишся і складається твоя кар’єра», – так починається перший вірш з циклу «Поети», і я не думаю, що це випадково. Опісля глибокого занурення у текст, розумієш: кочегари і поети – люди, звісно, різні, але чомусь проблеми в них схожі, життя несподіване й повне дурниць, кожного з них убиває час і «за кожним плечем сидить по птаху». Символами «Ефіопія» сповнена по вінця, це книга знаків, що потребують вдумливого дешифратора. Наскрізний мотив збірки – шум моря, що «дихає чорним теплом, розгортається, мов полотно», символ землі обіцяної. «Там співи матросів пливуть догори, й між ними пісня твоя, й піднявши зелені свої прапори, лежить Ефіопія», країна мрій, Ельдорадо духу людського, схованого у зморшках наших сердець, як в хвилях океанських.
І, нарешті, «Ефіопія» – книга-ребус, ключ до якого автор пропонує віднайти, знов-таки, в собі, хоча й натякає на можливість використання таємного коду. Таким кодом, зашифрованим посланням до розуміння концептуальної канви всієї книги є третій і останній розділ книги – п’ять самостійних есеїв, об’єднаних спільною назвою «Коментарі». Це своєрідний епілог, в якому – ключ до розуміння дуалізму душі й тіла людини, життя і смерті, любові й ненависті. І все ж таки після «Коментарів» виникає стійке враження, що це ще не кінець, що «кочегарсько-поетичний» діалог триває. Дійсно, чимало питань лишається відкритими, але на одне з них Жадан дає відповідь, і в ній – можливість віднайти простий шлях до щастя, до власної країни кольору надії – Ефіопії: «Всі ми живемо ілюзіями, замінниками…більшість із нас просто бояться подивитися в очі реальності, відводять погляд, говорять неправду. А правда полягає в тому, що справжні клоуни не носять перук – у них від народження таке волосся».
Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом «Грані-Т», магазином «Читайка» , літературним конкурсом "Коронація слова" та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».
Додаткові матеріали
- Сергій Жадан виступить у Лейпцігу
- Жадан Сергій
- Сергей Жадан: «Политических убеждений у меня нет»
- Сергій Жадан: Мені цікаво дивитися вітчизняну порнуху
- Сергій Жадан: «Хочу цього року написати справжню п’єсу, за всіма законами жанру»
- Книжки квітня: новий "Декамерон", провінційний театр і елегантна їжачиха
- Сергій Жадан. «Ефіопія»
- Невідомий Жадан. АРХІВНІ ФОТО
- Сергій Жадан. Виступ на «Київських лаврах». АУДІО
- Сергій Жадан. «Він був листоношею у Амстердамі...». АУДІО
- Сергій Жадан. «Море дихає чорним теплом...». АУДІО
- Шота Іаташвілі та Сергій Гандлєвський стали лауреатами фестивалю «Київські лаври»
- Сергій Жадан. «Чорна зоря арештантів...». АУДІО
- Сергій Жадан. «Я завжди з повагою ставився до професійного спорту...». АУДІО
- Сергій Жадан. «Смерть моряка річкового флоту...». АУДІО
- Триває голосування за кращу українську книгу в щорічному конкурсі журналу «Корреспондент»
- Андруховичу та Жадану довелось розпочинати «Культпохід 2х2» вдвох. ФОТО, АУДІО
- Сергій Жадан: «Черпаю натхнення із трудових буднів нашої фантастичної республіки»
- Сергій Жадан: «Для декого в цій країні свобода - це можливість не змивати за собою в сортирі»
- Сергій Жадан став лауреатом премії Конрада
- Харківські літератори обурилися діями Добкіна і стали на захист Жадана
- На премію ім. Д. Конрада претендують Жадан, Малярчук і Сняданко
- Сергій Жадан та «Калєкція» солідарні із фармакологами
Коментарі
- 14 травня 2010, 15:38|Олег:
- Сподобалося. Глибоко й дуже точно, як на мене. Бачу, що рецензент не просто прочитав, а "прожив" збірку.
- 13 травня 2010, 14:41|Надія:
- Дуже хотілося одержати коментар на публіцистичний твір "Перевали життя" Надії Мартинової на [email protected] Буду вдячна за професійний комент.
- 12 травня 2010, 10:24|Леся))):
- Гарно. Але "Ельдорадо духу людського" якось дуже пафосно звучить. А так настрій збірки я відчула, це, напевно, в рецензії найголовніше. Успіхів у конкурсі))))
Останні події
-
27.12.2010|13:49Топ-10 грудня від Ozon.ru
-
27.12.2010|07:46Олег Коцарев: «Стало менше цікавих нових книжок»
-
25.12.2010|10:44Валентин Бадрак презентує нові книжки
-
24.12.2010|18:30«Книжка року ’2010» назвала лауреатів
-
24.12.2010|16:12Прем’єра «Вертепу» Ігоря Павлюка
-
24.12.2010|10:40Соціальний проект «Бачити серцем» від «Видавництво Старого Лева»
-
24.12.2010|08:23Нагородження переможців «Турніру поетів»
-
24.12.2010|07:04Світлана Скляр: Криза скінчилася, ринок одужує, усі сповнені нових ідей
-
23.12.2010|22:51Людмилу Уліцьку нагородили премією Сімони де Бовуар
-
23.12.2010|22:02У п’ятницю проголосять лауреатів рейтингу «Книжка року’2010»