• Элизабет Гилберт. Есть, молиться, любить
• Джон Грэй. Мужчины с Марса, женщины с Венеры

При кінці зими цього року, коли скресав лід і перші паростки молодого зела готувались пробиватися крізь шар снігу, саме тоді, коли вже відчутно запахло теплими західними вітрами, на книжкових полицях з’явилася збірка віршів львів’янки Юлії-Ванди Мусаковської «На видих і на вдих».  

Презентації книги відбувалися 2 лютого у «Смолоскипі» у Києві, 6 березня у книгарні «Є» у Львові та 17 березня у книгарні «Є» у Києві. Публіка була втішена появі збірки, адже багато хто добре знає й авторку, і її творчість.

За словами самої Юлії-Ванди, сприймати свою літературну працю серйозно вона почала лише два-три роки тому, хоча вірші пише з дитинства. Свою появу на літературних Інтернет-ресурсах вона вважає вдалим збігом обставин, але напрочуд швидко поетеса ввійшла в мережеву літературу, а згодом і у «велику» - в її портфоліо багато значних публікацій, наприклад, у «Київській Русі», «Четверзі», «Березолі», «Новій прозі» тощо. Юлія-Ванда успішно працює над перекладами та у прозових жанрах, зокрема над романом, який, гадаємо, незабаром побачить світ.  

Збірка поезій «На видих і на вдих» - перша книга авторки. Рукопис книги здобув відзнаки конкурсів «Гранослов», «Смолоскип» та «Привітання життя», а окремі вірші, що увійшли до збірки, принесли Юлії-Ванді Мусаковській перемогу на фестивалі «Неосфера» і на конкурсі «Рукомесло». Це вказує на актуальність стилю і тематики та на потребу читацької аудиторії саме в такій поезії – водночас жіночній та роздумовій. 

Ідею збірки добре передає обкладинка: на передньому боці – пара закоханих під укритою графіті стіною будинку, у кінці – жінка в готичній сукні задумано дивиться вгору, - здається, углиб себе. Те, що для обкладинки використано фото з архіву самої авторки, підтверджує позицію поетеси у світі й щодо світу: це надзвичайно земна, близька для розуміння, товариська і «світська» постать, а з іншого боку, сфера «духовного», яка так тонко й гармонійно проявляється в рядках поетичних роздумів Юлії-Ванди, - часто таємнича, нерозгадана. 

Книжка поділяється на дві частини, кожну з яких доповнюють мальовані «інтродукції» у виконанні Ганни Осадко. За авторською концепцією, перша частина «На видих» мала зібрати те, що поетеса ви-словлює: її бачення любові, міжлюдських взаємин, непростих стосунків із рідним містом («Так попастись…»), а у другій мало міститися о-словлення її вражень про світ, про саму себе, відповідей на наболілі, вічні питання. Переважно так воно і є, але в модерному світі, а відтак і у його дзеркалі – книзі поезій, - неможливо відділити жіноче «я» від «я» публічного, а в саме цій книзі – й поготів, адже в ній немає такого модного в сучасній літературі конфлікту між сторонами особистості. Ні, ми не стверджуємо, що збірка «На видих і на вдих» зовсім позбавлена якоїсь діалектики буття, навпаки – вписано в неї й драстичні, і болючі теми, враження, думки, і несподівано мілітарні пасажі («На видих і на вдих», «Та, що повірила вітрам»), але манера описувати і висловлювати негативне говорить про Юлію-Ванду Мусаковську як про гармонійну, цілісну особистість, яка у всьому бачить якесь призначення чи – у крайньому разі – по-екклезіастівськи зауважує: «і  бажання що множаться наче нулі у прибутку / і цабе що напнулись як нулики без патичка / все марнота бо ловить Господь наші душі на вудку / сутеніє і кожен тікає до власної будки / телефонної чи то собачої – в кого яка» (17).  

Ще однією рисою поезії Юлії-Ванди є дуже рідкісна в сучасній поезії - навіть жіночій - непідробна і, мабуть, неповторна, бо вроджена, шляхетність і галантність вислову, яка обволікає навіть технічні й бухгалтерські терміни своєрідним флером романтизму, чи то й куртуазності, яка одначе не переходить у красивості пустопорожнього салонного гламуру. А звучання цієї поезії вирізняє ряд органічних алітерацій, що доповнюють тему своєрідним симфонічним аранжуванням («Станси», «поки», «hey Jude» та багато інших творів).  І, нарешті, ще одна особливість світу Юлії-Ванди Мусаковської – культурне тло: відгомони телебачення й кіномистецтва, нотки фольклору, народнопісенні мотиви, мандрівні образи літератури (Фауст, Ясон…) у особистісній інтерпретації, постійний натяк на інтертекстуальність та інтерактивність – іншомовні назви-алюзії, вигадування правил гри чи, вірніше, загравання з читачем і твором.  

Книга, здається, повсякчас заохочує до легкого прочитання – не поверхового, а саме легкого, на одному диханні (вдиху-видиху) – і, мабуть, тому авторці передмови Людмилі Таран поетична стихія Юлії-Ванди Мусаковської засоціювалася з пташиним летом. «Отож, завджи – поміж. Поміж небом і землею. Співати. Плакати. Радіти. Тужити. Ловити крихти».