Re:цензії

«Метаморфози» або Поезія в стагнації

Видавництво «Клуб сімейного дозвілля» вирішило видавати поетів і світ побачила антологія «Метаморфози», до якої увійшли «10 українських поетів останніх 10 років».

Утім, не всі ті поети, котрі увійшли до антології, належать до покоління двотисячників. Тому логічним було би запитати  в упорядника книги – Сергія Жадана – чому його вибір
впав саме на цих поетів? І на презентації книги у Києві лунали такі запитання, на що метр відповідав, що йому здалося це єдино правильним варіантом.

Отже. Ми маємо 10 імен, не пов’язаних між собою концептуально. Ні за змістом текстів, ні за формою, ні за світосприйняттям авторів.

Розпочинає антологію Андрій Бондар – котрого ми знаємо як гарного колумніста, перекладача і автора декількох збірок. Його поезія нагадує крик в метрополітені. Знаєте, є такі життєві ситуації, коли ти їдеш вниз, а людина, на котру ти чекав все своє життя, вгору. І ось ви зустрічаєтесь поглядами і між вами щось спалахує. І ви починаєте кричати одне одному якісь слова, так до кінця і не розуміючи зміст своїх слів. Та Андрій запевняє, що розуміє. Він намагається докричатися до читача, не гребуючи нічим. Ось декілька цитат з тих віршів, що увійшли до його добірки. До речі, назвав Андрій свою добірку напрочуд символічно і оригінально – «Псалом братерству».


російська мова несамовито афористична
українською так не скажеш
українською багато чого сказати просто неможливо
це якась дерев’яна мова
з якої тільки труну можна зробити

або

є побратими братушки братанки братчики
братіки братки братухи братани брателли
брати по нещастю і брати по зброї

Поезія Андрія Бондара бурлескна. Її легше сприймати на слух, ніж читати. Він сам є невід’ємним від своїх текстів, тому сприймати його вірші без нього самого напрочуд важко.


Далі антологію продовжує Сергій Жадан. Його добірка поезій носить, як завжди, символічну назву – «ВДВ». Поезія Жадана завжди вирізнялася з-поміж інших своєю самобутністю, оригінальністю, інакшовістю. Цього разу Сергій знову пише про наркотики, південно-західну залізницю, воєнщину, підліткове кохання, самотність, еміграцію і незламність духу.


сподіваюсь, усі ці безнадійні поети,
що постійно крутяться в тузі й бентезі,
хоча би іноді позичали ї сигарети
і присвячували свої жахливі поезії

поштові пакунки,
можливі порятунки,
мінтовські понти, заморожені рахунки,
рвані берці,
родичі в Америці –
спробу прожити з чесної комерції

Жадан завжди пише правду, і ця правда життя в умовах останніх десяти років
наводить нас на сумні роздуми: що робити далі?


І після розважливих бурлесків Бондара, котрий грішить тим, що вставляє російські фрази в українські тексти, задля кращої ритміки і дотепності, не спекулятивний Жадан, котрий описує про те, що бачить, з надмірною щирістю, стає трохи моторошно. Метр і є метр, щоб після читання його віршів хотілося закрити книгу і йти рятувати країну на барикадах.

Але цікавість – найбільший людський гріх. І ось ми перегортаємо сторінку… І перед нами постає одна із ключових постатей останнього десятиріччя – самотній мім української поезії – Маріанна Кіяновська  зі своєю добіркою «До ер».Якщо вас не лякає пафос і жіночі страждання – ласкаво просимо в дивовижний світ канделябрів і каменів Anno Domini, давньогрецьких мотивів і львівських нашіптувань, крові і любові.

У землю увійди – і так собі заплач,
Як плакав немовлям, коли не стало лона.


Така собі дуже жіночна жінка, котра випадково потрапила в компанію брутальних чоловіків, і ледь тихо примовляє свої божественні вірші, перенасичені образами і рефлексіями.

І на противагу Кіяновській чимчикує Олег Коцарєв зі своєю добіркою «Жовти тхір». Власне Олег розмірковує про назви станцій метрополітену, традиції українського народу, кулінарію, життя і свободу.


Свобода – як легкий голод,
Свобода – як добрий апетит!

Коцарєва змінює Галина Крук зі своєю добіркою «Запасний вихід». Галина ототожнюється з якісною галицькою поезією, не жіночою, не чоловічою, а саме якісною. Тому що її тексти – немов мантри – читаються на одному подиху, але разом з тим відсилають до роздумів. Галина не намагається пояснювати світ, вона просто пише, а ми шукаємо відповіді в її письмі і… знаходимо.

І ніколи ї не дізнатися (бог її береже),
Коли вона засинатиме поряд з іншим, лицем до стіни,
Що насправді між крайніми точками Ч і Ж
Не буває маршрутів прямих,
Жодних тобі прямих

На зміну психологічній поетиці Галини Крук приходить романтичний розбишака Дмитро Лазуткін зі своєю добіркою «Феєрверки». Лазуткін не пише з претензією, він так живе. Кожну дівчину кохає немов востаннє, навіть не запитавши ім’я. Його поезія – це оспівування жінки. Тож не дивно, що публіка, на яку орієнтується Дмитро – це дівчатка-тінейджери, котрі ще вірять у чоловічі страждання.

Ці небеса не варті твоєї присутності,
Я вірю собі, тобі та від того не легше,
Хочеться пити тебе, їсти з тебе черешні,
Ніби усе як вперше, завжди як вперше…


Що ж, чоловічі страждання – це завжди еротично, але жіночі страждання, жіночі пошуки самої себе і свого чоловіка – звучать більш природно. Така Богдана Матіяш зі своєю добіркою «Твоя любов проста й усміхнена». Авторка напрочуд ніжна і лірична. Де в чому меланхолічна і депресивна. Але якісна. Справжня якісна українська поетка. Тиха. Витончена. Сором’язлива.

І була любов глибока і вдячна як море від краю
До края повна хвиль натепліших і лагідних вод
Що несуть кораблі у землі далекі і назад їх
Приносять навантажені шафраном і камінням
Коштовним і як море була вона часом солона
А деколи навіть гірка

І, згідно тенденції до контрастів, в противагу Матіяш виступає Світлана Поваляєва зі своєю добіркою «Штормове попередження». Інколи, читаючи вірші Світлани, хочеться запитати номер її драг-дилера, але в цій добірці все дуже пристойно. Поваляєва дорослішає і починає оперувати категоріям дзен-буддизму в своїх текстах. Напевно, це в неїспрацьовує на підсвідомому рівні. Вона пише про трусики, колготки, кохання, чоловіків, жінок і, звісно, наркотики.


Та хана
Взяв учора стакан
Лайно план
Цигану висну штуку
Пам’ятаєш Альону?
Кинула мене сука


Мар’яна Савка назвала свою добірку напрочуд змістовно і епічно «Пако. Сни». Це така собі поема на смерть Пако, яка немов проводить невеличкий екскурс в його життя, твори і смерть, і навіть туди, де ми не маємо права бути – в потойбічний світ.

Остап Сливинський став тим останнім українським поетом, котрий своєю добіркою «Пальці однієї руки» ставить фінальну крапку антології. Він – її останній постріл і остання надія. У Сливинського немає певних орієнтацій і уподобань. Йому до вподоби все те, що він бачить довкола себе. Все те, що і створює його світ.


Не слово, лише закритий склад:
Катастрофічний, останній,
Що гасить світло на палубі. Як нічия мантра,
Як мертвий порт із застояною водою,
Один голосний, два пом’якшені приголосні, 
Це я, я.


Загалом недолік антології, окрім відсутності концептів, той неприємний факт, що деякі автори надали не найкращі свої вірші. Можна було сильніше. Складається враження, що поети спеціально наспіх писали вірші на замовлення. Звичайно, не всі, але переважна більшість. І чи етично було обирати саме ці прізвища, адже в Україні так багато гарних поетів-двотисячників, котрих вперто ігнорують? Це і Олег Короташ, і Олена Степаненко, і Олена Гаран, і Сергій Осока, і Євгенія Найчук, і Павло Коробчук, і Богдан-Олег Горобчук та багато інших. Дуже прикро, що в сучасному літературному процесі процвітає кумівство і побратимство, а ще якесь дивне поняття елітарності. Зростає тенденція, що публікуватися і видаватися мають змогу або столичні, або західноукраїнські автори. Хоча, особисто я, знаю дуже багато талановитих письменників, що живуть за межами цього видавничого ареалу, і пишуть набагато краще за деяких авторів, що увійшли до антології «Метаморфози».

Моя особиста оцінка збірки – 5 з 10. Пишіть ще. І зверніть увагу на свіжу кров, а то з таким підходом до літератури і розповсюдження цієї літератури в маси, ми ризикуємо назавжди лишитися в стагнації.

коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

1 2 3 4
10 лютого 2011, 19:46|Мизарель Безсметний:
На жаль мушу не погодотитсь украюнською мою можна скажати іноді більше англійською чи то пак російсько. чи французькою.
27 січня 2011, 02:44|ганчік:
ну прямо провокація, а не збірка!;)а щодо рецензії - думки вголос, не більше)
20 січня 2011, 19:26|спостерігач:
ВІН ЛЮБИТЬ ЮЛІЮ БУРКОВСЬКУ
ДУРА
ВІН ЛЮБИТЬ ЮЛІЮ БУРКОВСЬКУ
А ТИ ДУРА
НАВІЩО ПОЗОРИТИСЯ
20 січня 2011, 15:04|cvjk:
8 з 10 - лауреати конкурсу Смолоскип. знак якості))))
20 січня 2011, 14:52|бранка:
я згодна з авторкою, не зважаючи на її провокаційний імідж, який тут ні до чого, адже вона говорить дійсно справедливі речі.
20 січня 2011, 14:37|kaktus:
malo buty plus odyn
20 січня 2011, 14:36|kaktus:
Віталій Квітка:
1
20 січня 2011, 12:31|Віталій Квітка:
Біда то в чому: публічно всі десятеро відбулися як митці з великої літери, в літераторуному процесі, ними ж самими майже й інспірованому. Але вони не створили літературу,я ку хотілося б наслідувати. У них немає чому вчитися. Нікому,крім самих митців, немає від чого в них отримувтаи задоволення, а вдоволення,е стетична насолода - соь дял чого існує література. Чому таким попитом користуються всякі шоу і співанки талантів, поп-майстри тощо - тому що вони спроможні дати насолоду, хоч примітивно, але вдволльнити реціпієнта. Зараз літературі немає місця і права на життя не тому, що вона не розкручена, а тому що її поки немає(по суті - немає, по факту - ро ізобілія). Ну, розкручували "Дефіляди" - де вони, хто їх побачив, протитав, запаятав - ніхто. Крутять палтівку Матіос - мкксимум через 20 років не лишиться й сліду й від неї (через 5, оцінка парвильна, ше й з натяжкою - і від більшсоті авторів цієї збірки - за свієї пошани до кожного з них). Розкрутити можна що завгодно, але навіщо?
20 січня 2011, 12:23|Віталій Квітка:
Якщо говорити ширше на задану тему, то тут я солідарний із моїм другом Анатолієм Дністровим. Ось у який спосіб "Про стан укрліт і решти (критики)"http://vitalijkvitka.livejournal.com/98070.html
А рецензія Аліни Сваровьської - чудова. Тільки авторка побоялася вислволюватися щиріше: але й Ганна Ахмєтова свого часу "фільтрувала базар", Аліна теж фільтрує: а так би, на мою думку, топ-десятка українського хіт-параду отримала б від неї по саму завязку, і мало б не показалося.
20 січня 2011, 12:16|Віталій Квітка:
Хочеться звернути увагу також на стиль окремих коментарів: ти сначала сваю книгу издай,а потом критикуй - це вже навіть не свинство, це дороговказ шляху, якиммає йти надалі поезія - потрібно більше не допускати в літературу нікого,к рім тих, в кого є гроші, і хай вони, пробачте, бляді, самі пишуть і видають вірші розкази. Позиція дуже правильна і актуальна. Годі вже шукати з-поміж нас справжніх письменників: думаю, депутати, які не в змозі привести до ладу країну, в змозі зробити якщо не для неї - то хоч для себе щось корисне. А митцям, пронумерувавши їх, треаб дати нарешті в руки лопати і масово кинути на подубову укарїнських доріг, які в поганому стані. Думаю, після того, як кільканадцять років жадани, бондарі і всілякі інші паразити перстануть хоітти писати: тим більше, що писати вже буде нічого - за них уже всьонапишуть. Це моя позиція як грмоадянина, прошу проголосувтаи! Не бачу рук, у чому справа?
1 2 3 4
Додати свій коментар:
Ваше ім'я 1000 залишилось Ваш коментар підтвердіть, що ви не робот: Якщо Ви не бачите свій коментар на сторінці після введення, натисніть кнопки Ctrl+F5

Партнери

Культреванш - Богемний Вісник
Захід-Схід
Грані-Т
ЛітАкцент
Нора-Друк
Кріон
Видавництво Жупанського
Книгоспілка - всі українські книги і видавництва
BookLand.net.ua
teatre.com.ua :: сучасний театр в Україні
КНИГАРНЯ 'Є' - мережа книжкових магазинів
Видавництво ТЕЗА
NiceDay | Все про кіно, музику, книги
УкрВидавПоліграфія
Часопис української культури
Прокат книг
Видавництво Фоліо
Всесвіт
Оsтаnnя Барикада
Молода Література
Молода Література
Публікатор
ArtVertep
Коронація Слова
ЛИТФЕСТ
Українськa літературнa газетa
Интернет-голосование «Лидеры нации»