
Re: цензії
-
26.12.2010|Євген БаранПролог любові як пролог життя…
-
23.12.2010|БуквоїдВікторія Черняхівська: «Всі книжки читаю немов автобіографічні»
-
20.12.2010|Оксана Жила, ЛьвівЖінка, яка шукає щастя…
-
16.12.2010|Олена ДанилінаКайф від Положія
-
15.12.2010|Оксана Жила, ЛьвівПройдисвітство по-львівськи
-
14.12.2010|Світлана ГроменкоЧому Степан Процюк не пише детективи?
-
13.12.2010|Ігор МочкоданПримхи зворотної сторони
-
09.12.2010|Альбін Цирик, ЧернівціКентаври із Процюковими обличчями…
-
03.12.2010|БуквоїдВано Крюґер: З прози читаю лише метрів, а не міліметрів
-
29.11.2010|Євген БаранІгри в літературу як ігри в мізантропів
Видавничі новинки
-
Антологія «Квадро»
Поезія | Буквоїд
-
Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого»
Проза | Буквоїд
-
Стівен Кінг. «Під куполом»
Книги | Буквоїд
-
Міхаель Енде. «Джим Ґудзик і машиніст Лукас»
Дитяча книга | Буквоїд
-
Наталія Сквіра. «Проблеми поетики другого тому «Мертвих душ» Миколи Гоголя»
Критика | Буквоїд
-
Барбара Космовська. «Буба»
Проза | Буквоїд
-
Українська зовнішня розвідка: від А до Я
Мемуари/Біографії | Буквоїд
-
Джонатан Фенбі. «Альянс»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Генрік Мейнандер. «Фінляндія 1944. Війна, суспільство, настрої»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Тарас Прохасько. «БотакЄ»
Проза | Буквоїд
Re:цензії
Павло Вольвач: «Українська поезія справді розкішна…»
-
На запитання порталу «Буквоїд»: «Що читати?» відповідає письменник Павло Вольвач.
Найголосніші літературні з’яви останнього часу, гадаю, не пройшли повз мене. В цьому ряду одним із найпомітніших мені видається роман Василя Шкляра «Чорний ворон», історичне полотно про фінальний, певно, найтрагічніший (але від того не менш героїчний) період українських визвольних змагань 1917-1922 рр. Довше й детальніше про цей твір скажуть літературні критики й літературознавці, вказуючи на вільні й невільні вади та ґанджі, вже вони до цього активно приступили. Зі свого боку скажу коротко: маємо «у висліді» сильний твір про героїчний, сказати б, борний тип українця. Тип живий, справжній, з плоті й крові. Присутність якого серед будь-яких часів і теренів (чи неприсутність) якраз і визначає національні перспективи. Хай сильні світу цього розкладають геополітичні пасьянси, в хитромудрих плетивах яких, звісно, немає місця навіть для тіні України, хай розпатякують про щось політологи, хай носять свої бундючні туші державці (і за сумісництвом антидержавці), хай там що, а «Чорний ворон» буде робити своє. Йти в серединну Україну – туди найперше – й ненав’язливо вводити в кров щось дуже важливе. Гадаю, що прийде, вже хоча б тому, що автор, разом із видавцем («Ярославів Вал»), відомим письменником Михайлом Слабошпицьким діють в цьому напрямку дуже активно й фахово.
Прочитав, давно вже хотів, книгу Едуарда Лимонова «СМРТ». Сербська смерть, тобто СМРТ, швидша від російської, «вона як свист турецького ятагана», стверджує автор. Книжка саме про це: про смерть, про війну, про югославську бійню початку 90-х років ХХ ст.. та про епізоди інших війн, на котрих побував епатажний Edward. Ставитися до нього можна як завгодно (деякі українські літератори, знаю, кривляться), але пише Лимонов здорово: динамічно, стисло, смачно, дуже точно. І бачить, віднаходить глибокі речі не в «триповерхових філософіях», створених чиїмись розумами, а в живому житті. Ось, навмання: «По мере продвижения по лестницам, запах бедных и несчастных людей все усиливался. Я верю в то, что поры несчастных людей выделяют некие испарения неудовольствия, страха и несчастья, извергаемые телами людей в беде… Я потом проверил свою теорию через десяток лет в тюрьмах и лагере».
Що ще? Віктора Єрофєєва «Енциклопедія російської душі». Грайливо, дотепно (іноді – не дуже), але, як на мене, досить часто несправедливо до росіян. На грані, а то й за межею фолу. «Тобі то чого?!» - чую подивовані, а то й роздратовані вигуки. Та ні, нічого. Мене якраз деякі моменти тішать і звеселяють. Але загалом… Всі кацапи – дебіли, глевкі шматки м’яса, і хоча всезнаючий, іронічний, тонкий (хоч і з пристойним черевцем), елегантний і стильний автор ще гидливо терпить їх і все довколишнє расєйське свинство, але квиток на Air France у нього в кишені. «Мнє в Паріж, по дєлу, срочно!» Я все розумію, звичайно: Чаадаєв, Гомбрович, сміх крізь сльози, тонкий пост-постмодерний стьоб і все таке інше. Але почитайте хоча б «Русское психо» того ж таки Лимонова і, як кажуть в Одесі, відчуйте «двє большиє разніци».
Прозовий ряд доповнює «Інше життя» Орхана Памука і «Ґодорі» Отара Чіладзе. Нобелівський лавреат Памук звучить непогано, але, як на мене, поступається потужному нелавреату Чіладзе. «Ґодорі» — це потужної сили трагізм, в основі якого – нездійсненність Вітчизни, це, до речі, й темпераментна національна самокритика, але й відповідальність, і надія. Не знаю, чи є подібний твір в сучасній українській літературі, я принаймні не читав, щось невловно поєднує його із «Опівнічними дітьми» Салмана Рушді, так мені здалося, але здалося й таке: подібну річ міг і має створити й український, саме український автор, і якісь перегуки, якась спільна тональність, може статися, проступлять в романі Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», уривки з якого читав в журналі «Сучасність». Треба буде прочитати його повністю, а паралельно повернутися до «Ґодорі», в окремому виданні, якщо пощастить дістати, бо за першим заходом читав у двох числах «Дружби народів», де був, на жаль, надзвичайно дрібний шрифт, приступний хіба беркутовим гуцульським очам Герасим’юка, котрий і давав мені цей визначний грузинський роман.
Однією з останніх серед прочитаного є збірка оповідань Юрія Камаєва «Мед з дікалоном». Цікаво. Тим більше, що історії ці переважно пов’язані з південною Волинню, з Кременеччиною й Кременцем, де останнім часом випадає часто з’являтися. Ще раз скажу, цікаво. «Наш чєловєк».
З поетичних книжок читав і перечитував Лєоніда Ґубанова «Я сослан к Музе на галеры…». Запам’яталися також «Горище» Тараса Федюка, «Ефіопія» Сергія Жадана, «Літостротоn» Віктора Неборака, «Нічний політ» Світлани Короненко, «Кора нації» Василя Старуна. Не обминути й «Повернення» Миколи Холодного, довготривале вільне або невільне замовчування котрого видається мені великою несправедливістю і піднабридлою малоросійською непристойністю. Натомість появу «Повернення», своєрідного «Вибраного» сприймаю як визначну подію. Отож. Такі абсолютно несхожі книги, зовсім різні автори. Дочитавши все і навіть щось не сприйнявши, подумки кажеш: «Українська поезія справді розкішна…» А може, й велика.
Додаткові матеріали
- Ірина Славінська: «Письмо з околиці» Дністрового - надзвичайний текст»
- Сергій Тримбач: «Книги не обираю, радше вони обирають мене»
- Олександр Архангельський: Ходжу за книжками на «Нон-фікшн» та на ММВК з великою дорожньою сумкою
- Валентина Клименко: «Раджу прочитати «Сліпоту» Жозе Сарамаго і «Бегущий за ветром» Холледа Хосейні»
- Олександр Очеретянський: «Брати до рук книжку, яка мені не потрібна — не стану»
- Діана Дуцик: Вибір книги – процес інтимний
- Ілля Кукулін: Тим, хто цікавиться поезією, раджу книжки Анастасії Афанасьєвої, Андрія Полякова, Павла Гольдіна, Наталії Бельченко
- Каша Сальцова: Літературу для читання обираю хаотично
- Далі від «Рай.Центру»
- Любко Дереш: Раджу почитати «Махабхарату»
- Григорій Вагапов: «Як зав´язати з бухлом і курінням» читав із задоволенням, але не подіяло!
- Ярина Скуратівська: Рекомендую Салмана Рушді
- Олег Коцарев: Часто трапляється так, що книжки самі знаходять мене
- Анастасія Афанасьєва: «Книги приходять до кожного свої»
Коментарі
Останні події
-
27.12.2010|13:49Топ-10 грудня від Ozon.ru
-
27.12.2010|07:46Олег Коцарев: «Стало менше цікавих нових книжок»
-
25.12.2010|10:44Валентин Бадрак презентує нові книжки
-
24.12.2010|18:30«Книжка року ’2010» назвала лауреатів
-
24.12.2010|16:12Прем’єра «Вертепу» Ігоря Павлюка
-
24.12.2010|10:40Соціальний проект «Бачити серцем» від «Видавництво Старого Лева»
-
24.12.2010|08:23Нагородження переможців «Турніру поетів»
-
24.12.2010|07:04Світлана Скляр: Криза скінчилася, ринок одужує, усі сповнені нових ідей
-
23.12.2010|22:51Людмилу Уліцьку нагородили премією Сімони де Бовуар
-
23.12.2010|22:02У п’ятницю проголосять лауреатів рейтингу «Книжка року’2010»