Re:цензії

17.02.2010|07:41|Лілія Шутяк

Будинки також мають таємниці

Володимир Даниленко. Кохання в стилі бароко. – Львів: ЛА «Піраміда», 2009. – 300 с.

 

Якого кольору капелюх у смерті? Котре з імен вона обере наступного разу, аби хоча б на хвилину долучитись до найсакральнішого, забороненого та солодкого водночас – людського життя? Як розпізнати її підступну личину серед тисяч випадкових та десятків близьких людей? Своїм романом «Кохання в стилі бароко» Володимир Даниленко доводить: подібних питань простим смертним краще уникати, адже ніколи не знаєш, яку відповідь отримаєш.

Смерть – це жінка. Спокуслива, примхлива, нетерпляча, слабка, чарівна та оманлива…І, як кожна жінка, вона потребує міцного чоловічого плеча. От тільки, що стається з тими, хто закохується у смерть? Яка доля чекає на її фаворитів?

49-річний успішний архітектор Валерій Колядевич цього не знав. Так само, як і того, з ким йому доводиться ділити ліжко на небезпечні пригоди. Захопившись привабливою незнайомкою, герой навіть не підозрює ким насправді є його обраниця, а остання свою сутність не відкриває аж до останніх сторінок роману.

У творі «Кохання в стилі бароко» містика настільки тісно переплітається з реальністю, що стає важко визначити, де між ними межа і чи існує вона взагалі. Міфи та легенди оживають на сторінках цього роману, апелюючи до читача зі своїх столітніх схованок.

Особливість твору Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко» у детективному сюжеті. Житомирський письменник, як свого часу й Умберто Еко, використовуючи гострий конфлікт з присмаком інтриги, прагнув залучити до читання прихильників не лише елітарної, але й масової літератури. Читач роману Володимира Даниленка і сам не усвідомлює, як поступово «втягується» у сюжетні перипетії та вже не може залишити таємницю нерозгаданою. Символічним є і кросворд, який доводиться вирішувати досвідченому архітекторові на прохання 25-літньої вдови Юлії Маринчук. Для кожної літери є своя таємниця, пов’язана із легендами київських будівель та їхніми привидами.

Оригінальністю відзначається і сама форма оповіді. На відміну від традиційного авторського «я», тут присутня колективна нарація, а її суб’єктами стають… будинки. Історію любовних переживань Валерія та Юлі ми дізнаємось з вуст Заплаканої Вдови, Горгулі з Великої Житомирської, Повітрулі з Будинку з химерами, Братів Нечистюків з Будинку зі шпилем та ін. Цікаво, що всі ці істоти у Володимира Даниленка можуть набирати людської подоби та співіснувати зі світом головних персонажів. «Кам’яні потвори» наділені здатністю любити і ненавидіти, переживати та соромитись власних почуттів. У романі «Кохання в стилі бароко» історії будинків тісно переплітаються з історіями людей, розділяють їхні страхи та дріб’язковість.

Ідейним тлом оповіді стає столиця України – Київ, його архітектура та духовна атмосфера. «Київ – таке місто, – зауважує автор, – де камінь може стати людиною, а людина каменем. І якщо ви шукаєте містичних пригод, то Київ – це саме те, що ви шукаєте». На підтвердження цих слів Володимир Даниленко дає своїм героям можливість побувати на Лисій горі, спостерігати за сатанинськими ритуалами та спілкуватися з привидами і демоном Баал-Зебубом. З останнім, до речі, пов’язана ще одна тематика роману – політична. Письменник демонструє читачам, як по прибутті нечистого до міста, з ним поспішає укласти договір уся бізнесово-олігархічна верхівка з метою отримання грошей та слави.

Торкається житомирський романіст і взаємовідносин України з Росією. Вкрай актуальними видаються слова автора про «містичну загадку української душі», яка не дозволяє нашому північному сусіду відпустити її повністю. «І доки Росія тримає цю душу в своїх руках, – зазначає письменник, – доти вона «велика і страшна для світу».

Роман Володимира Даниленка «Кохання в стилі бароко» – це роман-таємниця. І чим довше автор її приховує, тим цікавішим твір є для читача. А в цьому, як відомо, основна запорука не лише літературного успіху, але й, що не менш важливо – успіху комерційного. На щастя, ні того, ні іншого Володимирові Даниленку не бракує.

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом «Most Publishing», видавництвом «Грані-Т», магазином «Читайка», літературним конкурсом «Коронація слова» та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».

Додаткові матеріали

Людмила Таран та Володимир Даниленко: Девальвація почуттів чи new ukrainian love?
Купка емоцій на тему сучасної української літератури
03.12.2009|07:13|Re:цензії
Володимир Даниленко: Порадив би стежити за новими творами Бернгарда Шлінка
14.12.2009|10:45|Події
Володимир Даниленко у Чернівцях
06.12.2009|19:57|Події
Літературний дайджест за 5-6 грудня
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

22 лютого 2010, 16:58|oksa:
Vladyslav, по-моєму ви не рецензію критикуєте, а автора роману:(
21 лютого 2010, 19:41|ludens:
Стосовно капелюшка, то все ясно. Судячи з обкладинки - він червоного кольору:) Стосовно Даниленка, то він мене приємно здивував: роман вийшов загалом непоганим, тільки трохи штучним. Маю на увазі оті будинкові заспіви, які, за задумом, мали цементувати текст. Може, воно і є тим "стилем бароко" з назви, але мені чомусь не покохалося.
20 лютого 2010, 21:34|olia:
Дуже сподобалась рецензія. Книжку читала. Теж кльова! І даремно автора ображаєте!
18 лютого 2010, 12:46|ludens:
Зацікавило. Тільки от "політична тема" трохи насторожує. Навколо стільки політики в реальному житті, що бруднитися нею ще й у художніх текстах якось не хочеться.
17 лютого 2010, 15:25|Vladyslav:
Можна було б привітати Даниленка із його текстом, якби не кілька «але». По-перше, всі «загадки, таємниці, розгадки» роману про вічне місто вже описані не раз іншими письменниками. По-друге, авторові шкодить незнання Києва, ота «вичитаність» міста по бібліотеках. Інакше б у тексті не було диких помилок, коли В.Д. називає місцину довкола озера в бувшій садибі Мьорінга «Козиним болотом» (насправді те «болото» було таки подалі, на місці сучасного Майдану Незалежності), а Ярославів Вал чомусь - колишньою «Малою Підвальною» (насправді – Велика Підвальна)і т.д. і т. ін. Для справжніх киян це смішно читати. Але для всіх інших такі літературні «кохання» зі смертю – що ж… хай будуть… Загальновідомі київські байки можуть справити враження хіба що на людину, яка геть не знає цього міста.
Додати свій коментар:
Ваше ім'я 1000 залишилось Ваш коментар підтвердіть, що ви не робот: Якщо Ви не бачите свій коментар на сторінці після введення, натисніть кнопки Ctrl+F5

Партнери

Культреванш - Богемний Вісник
Захід-Схід
Грані-Т
ЛітАкцент
Радіо Свобода онлайн
Нора-Друк
Кріон
Видавництво Жупанського
Книгоспілка - всі українські книги і видавництва
BookLand.net.ua
teatre.com.ua :: сучасний театр в Україні
КНИГАРНЯ 'Є' - мережа книжкових магазинів
Видавництво ТЕЗА
NiceDay | Все про кіно, музику, книги
УкрВидавПоліграфія
Часопис української культури
Прокат книг
Видавництво Фоліо
Всесвіт
Оsтаnnя Барикада
Молода Література
Молода Література
Публікатор
ArtVertep
Коронація Слова