Вуса — ознака воїна. І не тільки в нашого народу. Представники пацифістських сект у Сполучених Штатах — емеші та меноніти — носять бороди і старанно виголюють вуса. Бо сама лише борода є ознакою мирного землероба. А вже вуса додають особі войовничості. Тож нічого дивного немає у поголовній вусатості запорозьких козаків. Ото кого справді неможливо уявити без цього атрибуту мужності й чоловічого шарму!

«Підкручу я чорнії вуса, щоб любила дівчина руса» — у цих пісенних рядках наголос припадає на слово «підкручу». Вуса мало було мати, вони ще мусили бути у відповідному стані. У стані бойової готовності. Тому й розрізняються вуса хвацько підкручені і вуса безвольно обвислі. Останні з названих ще носили в народі назву «плач України».

Вуса в різні епохи робилися більш чи менш популярними. Наприклад, років сто тому і митці, і політики, і суспільні діячі з воєначальниками були майже поголовно вусатими. Згадаймо всіх цих Чемберленів із Клемансо або ж Троцького з Камєнєвим і Зінов’євим. А також Стефана Цвейга, Зиґмунда Фройда і Михайла Коцюбинського. Втім вуса в поєднанні з бородою — це все ж тема для окремого дослідження.

Підголені з обох боків вуса «щіточкою» були хітом 30–х та 40–х років ХХ сторіччя. Саме великому Чарлі Чаплінові належать такі слова про Гітлера: «Нехай він там собі диктатор і загарбник, та я ніколи не пробачу йому, що він украв мої вуса».

Після Другої світової вуса на певний час потрапили в немилість — занадто вже їх дискредитували два великі вожді двох протиборчих таборів. Тому десь зо два десятиліття політичні еліти голилися ретельно і старанно. Їх наслідувало і суспільство. І лише в шістдесяті роки минулого віку, в розквіт руху хіпі та рок–музики, вуса було реабілітовано. Значною мірою, знову ж таки, в поєднанні з бородою. Не тільки «Бітлз», а практично всі тогочасні групи мали у своєму складі двох–трьох молодиків, котрі не відвідували перукарні в останні роки.

Люди мистецького світу вуса носять. Яскравий тому приклад — Сальвадор Далі, який зі своїх вусів витворив справжнісінький культ. Музиканти та співаки, як про це вже говорилося вище, також цією окрасою не нехтують. Хоча вуса Павла Зіброва і вуса Фреді Мерк’юрі — це все ж таки різні вуса, погодься, читачу.

Спортсмени в цьому плані обережніші. З українських зірок футболу чи боксу важко назвати когось помітного з окрасою під носом. Хіба що воротар «Динамо» Віктор Чанов. Та теперішній тренер київського клубу Валерій Газзаєв, хоча в цьому випадку слід пригадати кавказькі традиції, а там вуса — це атрибут практично неодмінний.

Коли говорити про сучасних політиків, першим вистрілює, звісно ж, образ Віктора Пинзеника. Ну ще, може, екс–судді Зварича як медіа–персони останніх часів. Загалом же політичний істеблішмент України рослинністю під носом сьогодні не зловживає. Хоча коли пригадати події двадцятилітньої давності, становлення державної незалежності України, то там у політичній еліті вусів було значно більше: В’ячеслав Чорновіл, брати Горині, Микола Поровський. Практично майже самі вусаті чоловіки вносять жовто–синє полотнище до зали Верховної Ради в пам’ятних документальних кадрах. З чого можна зробити висновок, що вуса супроводжують добу революцій і реформ. Та й у цієї тези буде порівну доказів ствердних і заперечних. Польський лідер, революціонер Лех Валенса — чоловік із вусами. І президент сусідньої Білорусі Олександр Лукашенко — чоловік із вусами. Але й керівник такої просунутої і наскрізь європейської держави, як Чехія, Вацлав Клаус — також чоловік з вусами. Хоча дуже неохоче підписав Лісабонський протокол. Можливо, саме вуса цьо­му виною. Є у них якийсь елемент консервативності, прихильності до старих, віками перевірених традицій.

За часи незалежності жоден український президент не носив вусів. Не «світить» нам побачити вусате обличчя в будівлі на Банковій і після наступних виборів. Утім, може, це й на краще. Адже головне для справжнього українця — залишатися вусатим у глибині своєї козацької душі.

Олександр Ірванець