Топ-книги від Yakaboo

---

• Элизабет Гилберт. Есть, молиться, любить
• Джон Грэй. Мужчины с Марса, женщины с Венеры

---

Юрій Ганошенко, поет, прозаїк, літературознавець:

Кльон був поет передусім для масових виступів – він дивовижно тонко відчував, яке слово (чи навпаки пауза) який ефект здійснює на людей. Здається, його вірші міг читати тільки він, а в Кльоновім читанні будь-який вірш виглядав як його власний. А загалом, мені здається, він більше любив чужу поезію ніж свою. Йому страшенно подобався світ літератури, він міг говорити (а говорив він завжди багато й швидко, десять хвилин спілкування з ним як година з іншою людиною) про неї годинами й днями. Причому мене завжди вражала його обізнаність не тільки з літературою як такою, а й з навкололітературним життям поетів. Такий собі Харон підземних річок літератури. Людина-оркестр. Людина-радіо. 

Тетяна Давидченко, подруга і поетеса:

Так як читав вірші Влад Клен – ніхто не вміє читати. Пам’ятаю вперше побачила його на літклубі «99» (тепер вже рідна «дев’ятка») – і мене вразило як він перевтілюється в ті образи, які змальовує у поезії, як впевнено і виразно… Мені тоді здалося, що він прийшов ніби з іншого століття. А може так і було?

Якось непомітно потоваришували; така спорідненість душ, яку відчуваєш одразу. І ми завжди зустрічалися університетськими коридорами (він тоді ще студент факультету російської філології) почитати, обмінятися новими віршами. А як він критикував і покреслив всі мої вірші, я тоді навіть образилася! Але насправді ж зауваження були конструктивні і справедливі.  Згадую, що у Влада ніколи не можна було випросити його віршів. Це вже потім, набагато пізніше він без вагань дарував свої творіння. А спочатку…

Іноді складалося враження, що йому бракує зошитів для написання. Він тоді справді багато писав… І писав чомусь часто олівцем, а не ручкою. А ще ніхто не знав справжнього прізвища Влада. От КЛЕН і все!

Такий вразливий і витончений – він виливав душу в поезію. А як разом: я, Олесь Барліг і Влад обговорювали новий проект спільної книжки на трьох, навіть малюнки і фотосесію замовили (я до останнього вірила, що ця книжка вийде), а як утрьох організували спільне літоб’єднання «Вертикаль» (планували, що це угрупування буде ексклюзивним. А як же, два хлопця і одна дівчина!), а як проводили творчий вечір присвячений поезії Ліні Костенко і Влад читав її вірші в перекладі на російську, а пісні біля вогнища під гітару! Чи варто казати, що ці всі ідеї належали Владові? А з яким запалом у кафешках обговорювали нові літературні ідеї, а як я весело святкували мій день народження, а з якою радістю зустрічалися тоді, коли я вже була на відстані Запоріжжя – Київ… Насправді, йому, Владові, справжньому другові, можна було розповісте те, чого б я ніколи не розповіла жодній дівчині…

Йому було затісно в межах одного міста, однієї країни. У справжнії поетів завжди так…Як птах…Лети, Владе. Ти просто не міг не літати…

Востаннє він дзвонив і радісно кричав в слухавку, що буде проїздом в Києві, що їде на поетичний фестиваль, що справи в нього краще за усіх і що він ЩАСЛИВИЙ! Тоді ми обов’язково домовилися зустрітися. ОБОВ’ЯЗКОВО? Не зустрілися… Не встигли…

Твоя літературна слава, Владе, вже почалася… Ти вже відомий, Владе! Все так, як ти і мріяв, все так, як ти мені і казав у дев’яносто дев’ятому, пам’ятаєш?

Я подумки й пошепки вертаюсь до нашого університету, де ми, присівши на сходинках, підклавши зошити були такими мрійниками, такими дітьми. Я вертаюся у кожну хвилину нашої дружби, у кожне слово нашої розмови, у кожну літеру твого вірша… Мені, тебе Владе, дуже, безкінечно бракуватиме… 

Лада Хортич, поет, засновник літературного клубу «99»:

У Владі Кльоні дивувало те, що будучи літературною «зіркою», він був другом не лише багатьох (фактично, всіх) своїх знайомих літераторів, а й людей, дуже далеких від цієї сфери, наприклад, «пацанів з району». Його «сяйво» не було якимсь віддаленим, воно було теплим, близьким… Можливо, можна сказати, що він міг собі дозволити бути для інших, розчинятися в інших, впускати їх у свій світ досить глибоко. Дійсно, не просто знайти людину, яка б так природньо і щиро ділилася з тобою своїм життям. Багатий був чоловік.

Це був великий удар зрозуміти, що зустріч з ним вже неможлива. Але є вихід – розчиняти його в собі, адже його тексти це можуть дозволити… 

Олесь Барліг, президент літературного клубу «99»:

Думаю, що справжній масштаб постаті Влада Кльона проявиться не сьогодні і не завтра. Адже тінь від неї падає далеко за межі його віршів та літературних проектів. Найцікавіша, найтаємничіша, найжиттєдайніша вона в тих людях, яких він свого часу не тільки навернув на поезію, але й дав їм той необхідний поштовх, коли подібна практика переростає «вправи на дозвіллі для блокноту» і робить перший крок до мистецтва. Скільки цих людей розкиданий по всій Україні (ймовірно Росії й Білорусії) він, мабуть, і сам не знав. Власне, невідомо й про концентрат «кльонового» в їхній свідомості, що став невід’ємною складовою єства цих поетів. Зрештою, можливо, ми зможемо коли-небудь вести довгу, цікаву і ґрунтовну розмову про поетичних учнів Влада, творчість яких заслуговує широкого прочитання. Але й без цього явного і прямого «доторку» Кльона – скільки ще віршів народиться завдяки йому, попри те, що його немає зараз з нами? 

Анна Лупинос, голова Запорізького обласного літоб’єднання при НСПУ:

Говорити про Влада ще дуже важко. І чи маю я на це право? Ми не були близькими друзями, не були в одній тусовці – і таких «не» дуже багато. Але ми були СВОЇМИ.

Влад Кльон залишив так багато недороблених справ, незакінчених розмов – пішов, не зачинивши за собою жодні двері. Усі, кого не спитай, планували з ним щось на майбутнє, на вересень, на завтра...

Олесь Барліг на поминах дуже вірно сказав: зараз близькі будуть говорити серцем. Це точно. Про творчість Влада ще будуть написані статті, сподіваюся, що і книги. Потім. А зараз треба зробити чіткі акценти для того, щоб ті, хто «більше люблять не літературу, а себе в літературі» не скаламутили воду навколо його імені.

Влад Кльон – найталановитіший російськомовний поет Запоріжжя, принаймні в своєму поколінні. Не ображайтеся. Він завжди усіх запрошував (навіть, тягнув) на конкурси, виступи та фестивалі, бо не боявся, що хтось його перескочить. «Це від сили», – як сказала Лада Хортич.

Влад Кльон  – зробив себе САМ. Так, він відвідував багато запорізьких (і не тільки запорізьких) літтусовок, але на роль його ВЧИТЕЛЯ претендувати, сподіваюся, не наважиться ніхто. До того ж (як би дивно це не виглядало для тих, хто давно поїхав з нашого міста) в Запоріжжі кінця дев’яностих початку двотисячних російськомовних молодих поетів не те щоб намагалися не помічати, а наполегливо, з кращими помислами, навертали до рідної мови. І це треба було робити, бо українці мають писати українською.

Але Влад Кльон не зраджував рідної мови, бо його рід Кандаурови, і сам він змалечку говорив мовою, якою писав. Та все ж поет він наш, нашої землі, нашої культури. Подивіться уважно на його образну систему. А що до традиції: мені здається, що Влад не міг та і не хотів (як усі справжні поети) зовсім відмовитися від традиції. Можливо, відчував відповідальність: 

Тому, кто следом за мной идет

Смешны наверное боль и ересь

Уж он-то знает как я надеюсь

Как я паденьям теряю счет

Тому, кто следом идет за мной

Не легче будет остаться светлым…

«NEXT», Влад Кльон