з Надією потім не намагалися з’ясувати в наших домашніх сутностей світу невидимого, хто саме з них був автором цього шедевру хуліганства…
— Що, скидали провину одне на одного? — припуcтив консультант.
— Навпаки! Кожен приписував «заслугу» собі. Так і не домоглися від них правди. Іншим разом, уночі, вийшли ми в море на яхті порибалити…
— Даруйте, Аскольде, — знову перебив Черняк, — але рештою вражень від вашого з Надійкою відпочинку поділитеся зі мною згодом. Поки ви були в Хорватії, сталося багато подій, які напевне матимуть далекосяжні наслідки. Є деякі серйозні обставини, які вимагають нашого втручання. Якщо не запізно ще. Скажіть, вас не здивувало моє прохання наразі не використовувати брам часопростору, а також максимально обмежити активацію інших можливостей підвладних вам, Павлові та Ількові артефактів — Книги, жезла Аратти та патериці святого Андрея?
— Так, трохи здивувало, — погодився Аскольд. — Борис навіть жартує: мовляв, ви переймаєтеся тим, що, використовуючи брами, ми почнемо лінуватися, майже не будемо самостійно рухатися, захворіємо на гіподинамію й погладшаємо.
— До речі, як Борис почувається? Таємниця його дивовижного одужання досі не дає спокою лікарям і журналістам. Після таких страшних каліцтв не виживають, а на ньому майже жодного шраму не лишилося — здоровий, як і був до тієї жахливої аварії на Брест-Литовському проспекті. Раніше, Аскольде, я вас не питав про це, але, скажу щиро, мені також дуже хотілося б… ні, мені конче потрібно знати…
— Ну, які ж таємниці можуть бути від консультанта, пане Анатолію?! Зараз розповім. Це було в день, коли Кий із братами та Либіддю починали будувати Київ. Ми з Павлом розказали великому волхвові племені полян Свасуду, що Борис переслідував викрадачів жезла Аратти й потрапив у аварію, і зараз він на межі життя і смерті. Свасуд пообіцяв, що разом із князем-волхвом Хоривом, молодшим Києвим братом, спробує чимось зарадити цьому лиху. Він свого слова дотримав. Тієї ж ночі я за допомогою Книги створив браму часопростору з табору полян прямісінько до Борисової палати реанімації й провів до нього обох волхвів. Із собою ми прихопили жезл Аратти…
— Знаєте, Аскольде, — втрутився Черняк, — те, як саме Лахудрик і Пассуган витягли жезл із сховища для віп-клієнтів клініки, мало не на очах у співробітників Служби, таки завдало мені клопоту. Полковник Вовк разів зо п’ять намагався з’ясувати в мене, що ж то був за видовжений золотавий футляр, через який у Борисполі Бенціона Пінського покусав дипломат Реєв бен Галіє, — із посмішкою пригадав Черняк історію повернення артефакту.
— Нам він теж набридав розпитуваннями, — зітхнув Аскольд. — Так от, про зцілення Бориса. Персонал лікарні довелося тієї ночі на певний час приспати. Це волхвам вдалося майже

читати