Re: цензії

Видавництво «Фоліо» останнім часом дало одразу кілька приводів для розмов на тему перекладів, видавши два резонансних тексти «впєрєді планєти всєй». Звичайно, значення «Оригіналу Лаури, або Насолоди вмирати» Набокова і нового роману «1Q84» Муракамі не варто порівнювати, вони знаходяться у площинах, що не перетинаються. Поєднує ж їх те, що український переклад вийшов раніше за будь-який інший.

Утім, тут ітиметься лише про твір Муракамі. І найменше – про якість перекладу. На відміну від «Оригіналу Лаури», це видання не містить факсиміле оригіналу. Та й японська – не входить до переліку тих, які знає кожна сучасна успішна людина. Тож доведеться говорити лише про «1Q84» у перекладі Івана Дзюба.

Щоб покінчити із цим питанням, зазначу, що мова книжки не відрізняється плавністю або виразністю. Тут не випадає насолоджуватись красою слова. Короткі речення, часом дещо штучні конструкції. Отут вже велася розлога дискусія на тему справжнього стилю Харукі Муракамі та його відмінності від того, до якого звикли читачі, сприймаючи твори модного японця у російському перекладі Дмитра Ковалєніна.

Як на мене, то атмосфера творів Муракамі визначається не мовою, а, найперше, ритмом оповіді, а по-друге – невеликим зсувом реальності. Саме точно вивірений розмір цієї дельти, що відрізняє реальність його романів від даної нам у відчуттях є фірмовою рисою цих дивних оповідей. А повільний, неначе через «нехочу», розвиток сюжету багатьох відштовхує, але вірних прихильників творчості чіпляє з перших сторінок знайомим мотивом.

Притаманні ці риси і «1Q84». Але є дещо й відмінне від інших романів Харукі Муракамі. Попри неспішне розгортання подій, стрижневі теми твору чітко вирізняються майже одразу. Це – насильство у всіх формах, зокрема сімейна жорстокість. А також – релігійний фанатизм як один із нематеріальних його проявів. Витоки цієї занепокоєності – у діяльності секти «Аум Синрікьо», яка влаштувала вибухи в токійському метро в 1995 році. Свідчення жертв цих терактів Харукі Муракамі зібрав у документальній книзі «Підземка», а «Земля обітована» містить історії членів «Аум Синрікьо». «Це трагічно, сумно і дуже неправильно. Я просто хотів розповісти світу, наскільки це неправильно», – так письменник пояснює своє звернення до цієї теми. Можливо, він зрозумів, що не всі переборють власні лінощі для боротьби із документальним текстом. А може, відчуття небезпеки від того, що знайдеться інший «талановитий оповідач» (так письменник називає Сьоко Асахара, лідера «Аум Синрікьо»), який теж «розповість людям погану історію – і вони вб’ють багато інших людей», не полишало його. В кожному разі, і в «1Q84» не останню роль відіграє таємнича релігійна комуна.

Загадка назви загадкою й лишається. Очевидна відсилка до роману Орвела «1984» повторюється і в тексті. Але наразі маємо лише першу частину роману, тож вповні метафору буде, напевно, розкрито разом із завершенням сюжету. Але вже зараз видно, що від свого славного попередника «1Q84» перебрав не лише три з чотирьох цифр назви, а й занепокоєння темою колективної пам’яті, її переписування і впливу на сучасність. «Світ – це нескінченна боротьба між пам’яттю однієї та протилежної сторін», – каже героїня Муракамі.

Звичайно, така спрямованість все одно не перетворює останній напівроман Харукі Муракамі на соціальну антиутопію. Безкорислива химерність просочує більшість епізодів, кожен із персонажів «зі своїми тарганами в голові». Але рівно настільки, аби відчути: все це справді може бути поруч. Навряд чи Муракамі читають люди, які зовсім не допускають властивості світу у якийсь момент з’їжджати з рейок.

Обіцяні в анотації «кохання й секс, зброя і домашнє насилля, вбивство за переконанням і суїцид, втрата себе й духовна прірва між поколіннями батьків і дітей» теж є, а детективний сюжет таки закрутиться у тугу пружину. Щоправда, ближче до кінця першої частини. І змусить читачів, як гамельнських діток за дудкою, бігти по другий том, щойно він з’явиться в українському перекладі. А тим часом Харукі Муракамі пообіцяв ще й третю частину.

А в очікуванні на продовження можна перечитати Орвела або «Острів Сахалін» Чехова, який читали герої роману за браком у домашній біліотеці примірника «1984».

Ольга-Марія Сторунська