На сайті «Главред» відбувся чат із письменником, заступником голови Національної спілки письменників України Василем Шклярем. Спілкуючись із читачами, він розповів про «особливі» стосунки із російськими видавництвами, про вади сучасної української літератури, про те, що письменникам не потрібна розкіш, а також розкрив свою формулу успіху. Крім того, Василь Шкляр відмовився прогнозувати майбутнє України, бо має «похмуре бачення».

Подаємо стенограму чату із Василем Шклярем.

booklia: Василь Миколайович, розкажіть, будь ласка, про те, як Вам працювалося над « Чорним вороном»? Чому написання цього роману забрало стільки часу – 13 років? Крім того, цікаво, який із Ваших літературних творів народжувався найважче і чому? Наперед дякую за відповіді.

Василь Шкляр: «Чорний ворон» народжувався найтяжче. Хоча з одного боку робота над цим романом була дуже цікавою. Писав я пристрасно, із насолодою. Але роман вимагав ґрунтовного опрацювання великого масиву документів. Я знав, що таку важливу тему не можна висвітлювати на рівні фантазії, легенди. Знав, що цей роман матиме чимало опонентів, тому мусив зміцнити його надійною документальною основою. Робота над джерелами, над матеріалами Галузевого архіву СБУ, над документальними книжками, які висвітлювали цю тему, забрала у мене ціле десятиліття. Власне над цим романом я працював 13 років. Від самого початку я знав, що це буде головна книга мого життя і вклав у неї все, на що здатен.

Cюзaннa: Здравствуйте Василий! Я думаю, что не я одна, кто хотел бы с Вами наладить контакт по поводу своих произведений. Я пишу давно, но выпустила в свет только одну книгу. Остальное ждет часа, когда появятся финансы или человек, которому будет интересно работать со мной. Можно ли предложить что-то из моих произведений на Ваше рассмотрение? И, если можно, подскажите, как можно выйти на книжный рынок со своими книгами?

Василь Шкляр: На мій розгляд надходять багато рукописів і книжок. Але моя особиста думка не буде вирішальною для долі чи успішності Ваших видань. Тут треба звертатися насамперед до видавців – саме вони вирішать, чи матиме успіх та чи та Ваша книжка. Оскільки Ви пишете російською мовою, то я б Вам радив звернутися насамперед до таких престижних видавництв як «Клуб сімейного дозвілля» чи «Фоліо». Вони практикують видання російськомовних авторів.

Alexandra: В чому Ваша користь як письменника для України?

Василь Шкляр: Я є одним із дерев великого українського лісу. Від кожного дерева тут є користь, не залежно від його висоти.

Denys: Пане Шкляр, як Ви вважаєте, які якості в людині перш за все виховують Ваші романи?

Василь Шкляр: Загострене почуття людської і національної гідності.

Ann: Василь Миколайович, Ви маєте чимало різноманітних літературних нагород. Ваша думка: чи не «балують» нагороди та пошани письменника? Як вони впливають на якість наступних творів? І останнє: якою зі своїх нагород Ви пишаєтеся найбільше?

Василь Шкляр: Я думаю, що нагороди не можуть мати негативного впливу на автора, якщо вони отримані заслужено. Зрештою це матеріальна підтримка для письменника. Щодо моїх літературних відзнак, то я вже неодноразово казав, що мене особливо потішила премія «Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів». Я взагалі злодійство не схвалюю, але якщо людина йде на такий злочин заради щирого прагнення прочитати книжку, то на Вищому Суді це їй буде пробачено. Хоча прочитавши крадене, можна його і повернути.

vasyl_: Як так сталося, що роман «Чорний ворон» має й іншу назву – «Залишенець»? Яка назва є первинною? І навіщо два імені одного твору? Дякую!

Василь Шкляр:  Первинною назвою є «Залишенець». Я дуже люблю цю назву, це магнетичне неологічне слово. Залишенець – це той, хто до кінця залишився вірним девізу, написаному на чорному бойовому прапорі повстанців-холодноярців «Воля України або смерть!». Саме під цією назвою роман здобув першу премію Ліги українських меценатів за кращий історичний роман. Потім деякі старші письменники, зокрема, старійшина нашої літератури Анатолій Дімаров порадив мені змінити назву на «Чорний ворон». Він сказав, що класичний твір мусить мати прозору назву, не таку претензійну, і ім’я-псевдо головного героя – дуже гарна і символічна назва. Так роман вийшов у видавництві «Ярославів Вал» за умовами конкурсу. І за цими ж таки умовами видавництво не претендувало на права. Через те права придбав «Клуб сімейного дозвілля». Оскільки у харківському видавництві вже був проект під назвою «Чорний ворон» (йдеться про паперовий варіант серіалу), то їм більше заімпонувала назва «Залишенець». Це мене влаштовувало, оскільки, ще раз кажу, ця назва мені дуже дорога.

ma_ri: Який період української історії для Вас є найцікавішим? Якби Ви мали можливість трохи помандрувати в часі Україною, то до яких часів Ви би завітали в першу чергу і чому? Дякую.

Василь Шкляр: Найцікавіший і найдраматичніший історичний період для мене як раз і є роки національно-визвольної, повстанської боротьби 1917-1920 років. Період найбільш замовчуваний в нашій історії. Комусь дуже не хочеться і тепер говорити про надзвичайно активний національний рух опору в Центральній і Східній Україні. Досі багато людей повстанську боротьбу у нас сприймають як галицький феномен. А та ж сама УПА була тут у Наддніпрянській Україні в 1920-21 роках, коли українська регулярна армія перейшла до партизанських методів боротьби.

Гocть1: Василий Николаевич, насколько Вы сейчас интересуетесь политической ситуацией в Украине? Как оцениваете ее на данном этапе? Чего, по Вашему мнению, не хватает нынешней власти, и наоборот – чего у нее в избытке? Заранее благодарю за ответы.

Василь Шкляр: Цікавлюся політикою так, як і всі ми – ні більше, ні менше. І так само, як і на всіх українців, вона навіває на мене дедалі більшу нудьгу. Нинішній владі бракує твердої націоналістичної позиції (у тому сенсі, яку займають верховні політики Франції чи Німеччини), і в цієї влади у надлишку є сама влада і неконтрольовані сліпі гроші.

nik_k: Дещо політичне питання... Як ви гадаєте, Ваші твори єднають українців Сходу і Заходу, чи навпаки – ще більше загострюють конфлікти і суперечності? І чим, на Ваш погляд, їх можна поєднати?

Василь Шкляр: Гадаю, що мої твори єднають українців Сходу і Заходу. Сьогодні я найбільше листів про роман «Чорний ворон» отримую зі Східної України – з Одеси, Донецька, Бердянська. Або ось візьміть акцію щодо всенародного збору коштів на екранізацію «Чорного ворона». Я спеціально взяв статистику перших надходжень. Перший внесок надійшов із «холодного» Алчевська від пана Барбашина. Далі, що впадає в око, люди, які надсилають гроші на фільм, мають російські прізвища – Бабанін, Юрков і т.д. Що цікаво, що пан Олександр Юрков в один день надіслав тисячу гривень, а потім, того ж таки дня, переказав ще тисячу. Таке враження, що чоловік десь пішов і позичив ці гроші, аби зробити внесок в українську справу. Якщо комусь здається, що мій роман роз’єднує суспільство (а є і такі), то в таких випадках даю тільки одну пораду: якщо ви не можете прочитати цю книжку з відкритим серцем, то прочитайте її з калькулятором. І ви побачите, що поганих українців, особливо зрадників, перевертнів, там більше, аніж людей інших національностей.

oлeг_: Василь Миколайович, до яких функцій наразі зведена діяльність НСПУ? Чи виконує вона те, заради чого створювалася? Простіше кажучи, цікавить Ваша оцінка сьогоднішньої діяльності НСПУ?

Василь Шкляр: Можливо, діяльність НСПУ не така бурхлива, як комусь хотілося б. Але це теж ознака нашого часу, наслідок кризових явищ. Проте мені здається, що Спілка виконує важливу функцію в обороні мови, культури, духовності. Якщо хтось скаже, що це рудимент радянського періоду, то я відповім, що такий рудимент нам необхідний. Зрештою до Спілки ніхто нікого не залучає силоміць. А щодо її престижу, то годі сказати, що членство в НСПУ вважають престижним навіть люди, яким, здавалося б, уже нічого не треба. Не буду називати занадто гучних імен з того ж політичного бомонду, вони всі відомі. Якби Спілка не мала особливої ваги в нашому суспільному житті, то вона б не мала б і стільки нападів з боку влади.

kkuzia: Наскілько реально в нашій країні жити, заробляючи виключно письменництвом?

Василь Шкляр: Мало реально. Жити можна, але без особливої розкоші. Хоча навіщо письменникові розкіш? Вона тільки заважає.

mp: Якою є формула успіху Василя Шкляра як письменника?

Василь Шкляр: Виняткова повага до свого читача, котрого я маю за свого співавтора. Я ніколи нічого йому не нав’язую, не повчаю, а розмовляю з ним як із близькою і дорогою мені людиною.

Йвaн: Пане Василю, Ви кажете, що «Залишенець» – Ваш найкращий роман. Роман чудовий, але чому зупинятися? Пишіть ще!

Василь Шкляр: А я поки що і не зупинився. Зараз виношую роман «Маруся». Ви вже, мабуть, здогадалися, що йдеться про отаманшу Марусю. Не тих страшних, демонічних Марусь, як от Никифорова або Чорна. Мова про 16-річну гімназистку Сашу Соколовську із села Горбулів на Житомирщині, котра в 1919 році після загибелі її трьох братів-отаманів очолила тисячний загін повстанців. Дивовижна постать, про яку досі у її краях ходить багато легенд.

Olenka_: Скажіть, а яка Ваша улюблена страва? Яким є ідеальний відпочинок для Вас? Дякую!

Василь Шкляр: Улюблена страва – мерзле сало з гарячим коржем. Улюблений відпочинок – риболовля.

lill: Чи сподобався вам фільм «Тарас Бульба», який нещодавно побачив світ? Що ви про нього думаєте?

Василь Шкляр: Фільм зроблено професійно. Але він зберіг і навіть загострив всі ті вади, які має другий варіант повісті Гоголя «Тарас Бульба». В першому варіанті цього шедевру, який, до речі, я переклав українською мовою, не було дурниць про «русскую землю», а тим більше тієї безглуздої сцени, коли Бульба, згоряючи на вогні, раптом вигукує наче в гарячці: «Уже чуют дальние и ближние народы, подымается из русской земли свой царь. И не будет в мире силы, которая не покорилась бы ему». Гоголь під тиском російських критиків, того ж таки Бєлінського, у другому варіанті повісті «усилил общерусский идейный смысл». Звичайно, ці нездорові наголоси перейшли і до фільму Бортка.

Den_K.: Ви неодноразово бували у «гарячих точках». (Принаймні про це пишуть в інтернеті.) Чи не могли б Ви хоча б у кількох словах розповісти про цей досвід? Вдячний за увагу і відповідь.

Василь Шкляр: Журналісти тут перебільшують. Мій досвід трохи пов’язаний із Карабахом та Чечнею. Він до певної міри знайшов своє відображення в романі «Елементал». Мені приписують зайві подвиги, напевно, через те, що в мене «лицо кавказской национальности». Одного разу на Гідропарку, де я усамітнився з одним чеченським польовим командиром, нас біля метро оточив наряд міліції. Тоді я, по правді кажучи, трохи злякався за свого друга Ібрагіма, але зовсім несподівано міліціонери його відпустили, а мене повели перевіряти документи, тобто я видався їм більше схожим на кавказця, аніж правдивий чеченець.

Cat: Чому не екранізують Ваші твори? В чому причина? Чи були взагалі такі пропозиції? Дякую!

Василь Шкляр: Пропозицій я мав багато, особливо щодо екранізації роману «Ключ». Але я або сам розривав контракти через малий бюджет фільму, або зі мною не хотіли продовжувати співпрацю через те, що я був проти фільмування моїх творів російською мовою. Українське кіно взагалі захлинається там, де починається розмова про гроші. На все українське їх бракує. Якщо наша, справді наша, держава колись стане на ноги, то всі мої романи будуть екранізовані. Я в цьому впевнений, бо до кожного твору був інтерес відразу кількох режисерів.

Coфія: Доброго дня! Які, на Вашу думку, «хвороби» має сучасна українська література? Наскільки вона впливає на суспільство? Чи здатна вона якимось чином впливати на політичні процеси? Чи багато в ній самій політики?Вдячна за відповіді. Успіхів Вам!

Василь Шкляр: Насамперед я скажу, що наша література – здорова. Звичайно, у своїх багатьох зразках вона має традиційні вади, те, що ми називаємо «кучерявістю», «літературними красивостями» чи просто «літературщиною». У багатьох своїх зразках вона відірвана від міцного реалістичного ґрунту, твориться на рівні пікантних фантазій, вигадок, слабує псевдоліризмом, сентиментальністю. Мало яскравих героїв, колоритних характерів. Дуже багато недбальства у мові. Небагатьох письменників можна впізнати за їхнім стилем з одного-двох абзаців. А письменник – це ж і є стиль.
У добрій літературі політики не може бути багато. А якщо її чимало в поганій літературі, то, звісно ж, це не має ніякого впливу на суспільство. Добра література, безперечно, має свій вплив. Якщо я раніше вважав, що в літературі все-таки головним є естетична насолода, то сьогодні я думаю інакше.

IgorI: Дякую Вам за захоплюючі сюжети та надзвичайну мову.

Василь Шкляр: І я Вам дякую!

euhen: Чи є, на Ваш погляд, сьогодні така особистість серед української еліти, яка б могла об’єднати та зміцнити країну? І чи була така особистість в інші часи?

Василь Шкляр: Такої особистості, мабуть, немає, бо ми б її вже давно побачили. Очевидно, ця людина ще ходить до школи і читає «Чорного ворона».

drug: Есть ли у Вас настольная книга? Если да, то какая именно?
Какой должна быть настольная книга в идеальной, по Вашему мнению, украинской семье (помимо Кобзаря и Библии)?

Василь Шкляр: У кожній українській хаті мусить бути ще книжка Юрія Горліса-Горського «Холодний Яр». Її давно потрібно ввести до шкільної програми.

name_x: Що змінилося в житті та діяльності НСПУ зі зміною влади в Україні?

Василь Шкляр: Нічого особливо не змінилося. Письменники були і будуть в опозиції до будь-якої влади.

khf: Якими мовами перекладалися Ваші твори? Чи перекладаються вони російською?

Василь Шкляр: Перекладалися словацькою, шведською, вірменською, болгарською, колись давніше мої новели перекладалися десятками мов народів СРСР. У Москві в мене виходив том вибраних творів, а зараз з російськими видавництвами стосунки особливі. Вони не хочуть задовольняти мою вимогу – мої твори в перекладах російською мовою я забороняю ввозити на територію України, щоб вони не були інструментом русифікації. Російських видавців це дуже дратує, тому що саме з України вони викачують найбільші прибутки і водночас підтримують тут режим окупованого культурного простору.

пaн_caшкo: Вже почали збір коштів на фільм «Чорний ворон». Там йдеться про повстанський рух по всій Україні на зразок Бандери та Шухевича, тільки це було більш масштабно і трохи раніше. Пора ці сторінки історії зробити більш доступними.

Василь Шкляр: Про кіно я вже казав.

nb: Що Ви відчули (подумали), коли дізналися про те, що стали номінантом на здобуття Шевченківської премії? Наскільки важливою для Вас є ця нагорода? Дякую за відповіді. Успіхів Вам!

Василь Шкляр: Шевченківська премія, хоч би що там хто казав, є важливою для кожного українського письменника. Одне – що вона носить ім’я Тараса. А у моєму випадку це, насамперед, було б визнанням повстанців Холодного Яру, його головних отаманів, котрі боролися з ім’ям Кобзаря, котрі справдили його пророцтво «І повіє новий огонь з Холодного Яру», але досі не реабілітовані. Хоча ця реабілітація потрібна не їм, а нам з вами.

Timka: Про які ще історичні події чи таємниці Ви плануєте написати?

Василь Шкляр: Я вже казав про Марусю, а ще хочу написати роман про містичну історію поховання Богдана Хмельницького. Якщо це мені вдасться, то ми дізнаємося, де насправді похований гетьман.

mr_X: 1) Як би Ви охарактеризували гуманітрну політику нової влади? 2) Яким Ви бачите майбутнє України?

Василь Шкляр: Гуманітарну політику я характеризую точнісінько так, як і Ви. Серед серйозних людей тут не може бути дві думки. Про майбутнє мене краще не запитувати – я песиміст.

Baлeнтинa1: В ефірі ВВС Ви говорили, що вважаєте «Чорного ворона» «книгою свого життя». Поясніть – чому?

Василь Шкляр: Трохи я про це вже сказав вище. Я давно мріяв написати таку книгу. І ще раз повторюю, я вклав у неї все, на що здатний.

нaтa_нікoпoль: «Чорний ворон» справив неперевершене враження. Впевнена, він не може залишати байдужим. От якби до наших депутатів, опозиціонерів, діячів, що бачать себе патріотами, звернулися з пропозицією профінансувати фільм за цим романом. Як Вам така думка?

Василь Шкляр: До оргкомітету зі збирання коштів на фільм увійшли і депутати.Кількісно я маю цілу фракцію у Верховній Раді своїх прихильників, своїх читачів. Інша річ, що це – не олігархи. Але думаю, вони мені допоможуть.

yevstratius: Пане письменнику, поясніть, коли в українській літературі тема «вічного скиглення» вичерпає себе? Дякую.

Василь Шкляр: Мені важко про це говорити, бо я ніколи не скиглив.

cheep_i: Добрий день, Василю! Невже зрада – це національна риса українців? Скажи будь ласка, на цій Землі можливе нормальне життя і коли? Ігор Чепурко.

Василь Шкляр: Нормальне життя буде, але ніколи не буде тієї України, про яку мріяли наші герої, і за яку пролито ріки крові. Я вже казав, що мислення моє похмуре, і прогнозувати щось конкретне тут не випадає.
Зрада притаманна представникам всіх націй, але свою ми бачимо насамперед, і сприймаємо її так болісно, оскільки вона позначилася на долі цілого народу.

AntoNina_: Доброго Вам дня! Василь Миколайович, що Ви вважаєте найбільшим випробуванням у своєму житті? Дякую за відповідь.

Василь Шкляр: Не знаю.

Juriy65: Доброго дня! Пане Василю, дай Вам Боже здоров’я. Ви робите дуже важливу і потрібну справу! Після прочитання «Залишенця», а також «Холодного Яру» Горліса-Горського з коментарями Романа Коваля ми з дружиною захопилися ідеєю поїхати на авто по селах Черкащини, Кіровоградщини, де відбувалися ті події. Пане Василю, які Ваші загальні враження від спілкування з місцевими мешканцями сіл у тих місцях (чи збереглися ще спомини від старих людей про події 1917-1920 років серед переважної більшості селян, чи їм зараз це байдуже, як, на жаль, я знаю з власних спостережень на прикладі сіл Полтавщини)? Дякую. Юрій. Гамбург-Київ.

Василь Шкляр: Звичайно я багато спілкуюся з людьми того краю. Пам’ятають вони дуже мало, вкрай мало. Вони лише недавно почали звикати до того, що холодноярці – це герої, а не бандити.

Надія Майна, Віра Підгайна (фото)