Коли Михайло Бриних бідкається, що в сучасній українській белетристиці катастрофічно не вистачає гною, я, своїми руками намагаючись продукувати той самий гній, все ж таки всякий раз хочу йти далі констатації прикрого для вітчизняних видавців та книготорговців факту. Так, гною, тобто – своїх книжок для повсякденного споживання, власного літературного фаст-фуду в нас нема, хоча він, цей самий гній, в усіх країнах, де пишуть, читають і видають є чи не основним джерелом для існування книжкового видавництва як бізнесу. Проте українські письменники в масі своїй не здатні продукувати ці самі корисні добрива, бо паростки своїх геніальних творів вперто втикають у абсолютно неродючу, не угноєну землю.

Іншими словами: якщо хочеш писати – треба читати. Якщо хочеш, аби твою писанину читали – вивчай читацький попит.

Тому прізвище американського белетриста Джеймса Паттерсона навряд чи щось скаже тим, хто звик читати лише українською. «Клуб сімейного дозвілля» за звичкою пропонує свіжі новинки, а ранні, якщо можна так висловитися – класичні твори Паттерсона, раніше видавалися російською. Серед творчого доробку цього достойного автора абсолютних бестселерів я б виділив та відзначив роман «І прийшов Павук», написаний у середині 1990-х і в 2001-му екранізований відомими автором екшенів Лі Тамагорі. Причому став спільним продуктом виробництва США, Германії та Канади, що вже свідчить про міжнародний успіх принаймні цієї книги Паттерсона.

Проте, зацікавившись цим автором лише тому, що він пише про маніяків, а, отже, – на мою улюблену тему, я чим далі, тим більше розчаровувався. Ні, не в самому авторові – важко розчаруватися в літературі, яка наперед призначена для того, аби заковтуватися без зачарування мовою, темою, ідеєю та стилем. Мені перестало подобатися, що мисливця за маніяками Алекса Кросса з перших романів почали вперто витісняти жінки-поліцейські, а також – цілі жіночі бригади. Роль чоловіка в історіях, написаних мужчиною, чим далі, тим більше нівелювалася, зводячись в романах пізнього Паттерсона до ролі, власне, маніяка, здатного зґвалтувати жінку кулаком – і це він так розігрівається, далі жінкам загрожують ще страшніші небезпеки. А особливо мені прикро, що маніяків ці жінки нищать самі. Навіть не звертаючись до мужчини хоча б за моральною підтримкою.

Проте саме романи Джеймса Паттерсона, зокрема – пропонований «Виклик» - можуть бути прекрасним та повним підручником, як треба виробляти той самий «гній». А точніше – «добрива», здатні здобрити благодатний грунт для написання книжок на продаж. Правда, йдеться про потреби широкого американського читача. Проте з огляду на те, що з виходом свого товстого роману Оксана Забужку нагадала не лише про себе, а й про феміністичний дискурс та гендерні студії, рецепт успішного американця цілком може стати нашим потенційним авторам у пригоді.

Отже,  для американців далі важливі родинні цінності. Причому з них бажано виключити чоловіка як Батька. Тому родина Кетрін Дан пливе на яхті в відкрите море без батька трьох дітей Кетрін – адвоката Пітера Карлайла. В цьому чоловікові нема нічого від людини: він наймає міжнародного кілера, аби той знищив яхту з його родиною. Так Пітер має отримати спадщину. До того ж він займається сексом де завгодно і з ким завгодно. Тим часом за ним полює затята жінка-поліцейський Елен. Вона – офіцер відділу боротьби з наркотиками, що показує – в Америці популярна боротьба з наркоманією. І бажано, аби цим займалися жінки, а розповсюджували наркоту чоловіки. Коли родина Данів виживає і опиняється на безлюдному острові, жоден із робінзонів не гине, хоча їм загрожують по черзі акула, величезна змія і Пітер Карлайл. Що свідчить про любов американців до гепі-енду, яким би неправдоподібним той не був. Нарешті, фінальна частина подій розгортається в судовій залі, як у класичних романах Гарднера та новітніх юридичних трилерах Грішема. З чого стає зрозуміло: американці – нація, поведена на законності, і готові вирішувати в суді, здається, навіть питання, як треба чистити апельсини.

Ось так, скомпонувавши легкий трилер із популярних тем – жіноча незалежність, чоловічий садизм, виживання в екстремальних умовах, секс та закон – Паттерсон докладає зусиль лише для того, аби розкидати по тексту речення-пастки, в які потрапляють всі, включно зі мною, досвідченим читачем. Для прикладу: розділ закінчується тим, як вогнегасник летить у голову одного з Данів і, влучивши, трощить її на шматки. Проте за кілька сторінок ми з полегшенням дізнаємося: голова підлітка ціла, а вогнегасник розгатив щоглу. Погодьтеся: слово «її» тут прекрасно працює.  Бо і щогла, і голова – це все вона. Ось, до речі, яким речам треба вчитися, навіть якщо пишеш «літературу потоку свідомості»…

В результаті маємо не шедевр, проте повсякденне читання, яке, будучи вторинним по суті, первинне в усьому, що стосується продукування адреналіну. Типову «американську гірку» - атракціон без претензій, але – атракціон.

Оцінка тексту не дається в силу того, що автор не зможе її прочитати.

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику