Уже сім років авторка паралельно працює в правозахисній організації. Каже, «права людини» для більшості – пусті слова, для неї ж – відкритість світові, повага до кожної істоти – принципи життя. Що ж стосується творчості літературної, то для писання Галині Пагутяк потрібен душевний спокій, якого зараз немає, бо із присудженням їй Національної премії ім. Т. Шевченка разом з привітаннями посипалися і клопоти.  

– Спершу звістку про присудження премії сприйняла нормально, а потім зрозуміла, що на мою голову обвалилося, – ділилася враженнями Галина Пагутяк. –  Я вже й сама не була рада. Жила б собі спокійно, дописувала б роман, а не моталася б по києвах і відповідала на запитання на зразок «Як ви сприйняли цю звістку?» або «На що витратите премію?» Наскільки важливою для мене є ця відзнака – ще не оцінила. Дивуюся людям. Раптом у мене з’явилося море друзів старих і нових. Люди, які десятки років знати мене не хотіли, раптом почали дзвонити і шукати… Не знаю, чи радіти їм, бо ж завдають мені багато клопоту. Що ж до церемонії вручення премії, то вона відбулася із численними порушеннями протоколу.Усе мало відбуватися пишно у Києвській опері в присутності численних поважних гостей, а натомість вручили у Каневі, у вестибюлі зруйнованого напіврозваленого Шевченківського музею. Серед снігів і дванадцятиградусного морозу. Влада боялася нас, а ми – трохи її. Боялися, щоб хтось із нас чогось не ляпнув. Я від промов відмовилася, Дмитро Іванов зачитав вірша, а Марія Матіос зачитала послання від Оксани Пахльовської. Дуже толерантне послання, але насичене цитатами Шевченка, від яких аж підскакувала свита Президента. Навіть незворушність Януковича при словах «Раби, підніжки, грязь Москви» трохи похитнулася… Цікаво, що попри всі розмови про те, чи варто з рук Віктора Януковича приймати премію, і що пасувало б відмовитися і, як мінімум, облити себе бензином і спалити у нього перед очима, прийняли всі, бо премію дали нам українські платники податків, а не Віктор Янукович.

 – Над чим зараз працюєте?

– В основному над інтерв’ю (сміється). А взагалі, то я закінчила роман, хоча не знаю, коли і чи видам його взагалі. Це історія, дія якої відбувається у Кененсберзі, який стає Калінінградом. В Каланінграді я не була, і дала собі слово, що не поїду доки не напишу роман тут. А щоб написати його, читала Канта і Марселя Пруста. Вчилася в них. У романі практично немає містики, натомість є цікаві моменти з історії, на яких я й будувала сюжет. Ця книжка для мене знакова, бо я починала з повісті про війну, і закінчую романом про війну. Що далі робитиму – ще не знаю. Навряд чи писатиму ще колись романи…

– А кого читаєте і відзначаєте ви?

– Андре Муруа  писав, що до 20 років треба прочитати усю світову класику. Я вклалася у ці рамки. В юності мені подобався Герман Гессе, Кобо Абе і, звісно, класика. Людина, яка хоче стати письменником, повинна перечитати усього Шекспіра, аби зрозуміти, що можна робити зі словом і відчути ту могутню енергетику. З українських авторів моїм вчителем вважаю, хоча я ніколи не наслідувала манеру його письма, Степана Васильченка. Це він злагіднив мене і скерував у гуманістичний бік. Що ж стосується сучасних письменників, то я знаю одного великого сучасника, лауреата Нобелівської премії і гуманіста до мозку кісток – Джона Максвела Кутзее.

 

«Усім добрим зобов’язана книгам, а отже і бібліотекам»

За християнським звичаєм, люди віддають частину отриманого, чи то зарплатні чи подарунка, на церкву. Письменники ж –  на літературу. Письменниця Галина Пагутяк свого часу дала собі слово: «Отримаю Шевченківську премію – обдарую сільські бібліотеки Дрогобиччини книжками». Днями тепер уже лауреатка Національної премії ім. Т. Шевченка дотримала обіцянки, а фінальним акордом  долучилася до акції «Подаруй дитині книжку». Десять пакунків по дев’ять книжок, на суму близько двох тисяч гривень  спрезентувала Галина Пагутяк сільським бібліотекам Дрогобицького району.

– Я вихована на книжках з сільської бібліотеки в Урожі, де працювала моя хресна мама, – зазначила вона. –  Хтось сказав: «Все що в мені є доброго, тим я зобов’язана книгам», а значить і бібліотекам. Звісно усіх обдарувати не могла, бо це була б масова акція, але й добре, що є конкуренція, обрані і необрані, і цей гест стане свого роду піаром Урожа і навколишніх сіл. Ці терени надзвичайно важливі для мене, бо я тут народилася, зростала; звідси походять мої батьки і родичі. Цей край дуже важливий для мене – він сформував мене як особистість

Відтак центральна районна бібліотека та села, серед яких Уріж, Мокряни, Ступниця,  Залокоть, Сторона, Нагуєвичі, Підбуж, Винники, Опака отримали з рук письменниці збірки книжок з серії «Приватна колекція» Василя Габора – видавничого проекту Літературної агенції «Піраміда», до якої входять дві книги авторки  «Захід сонця в Урожі» та «Мій близький і далекий схід», а також твори Романа Іваничука, Емми Андієвської, Євгенії Кононенко, Любов Пономаренко, Богдана-Ігоря Антонича, Окутагаве Рюноске  і Оскара Вайлда.   

  

«Подай приклад, яку літературу слід дарувати дітям»

Громадська організація «Форум видавців» постановила цьогоріч вивести доброчинну ініціативу на якісно новий рівень. Аби кожна дитина отримала у подарунок хоча б по 2-3 книжки, організація залучає до акції відомих львів’ян, до числа яких належить і Галина Пагутяк.

– Книгу «Расмус-волоцюга» колись купила в Миколаєві на Книжковій толоці, – тлумачила свій вибір письменниця. –  Астрід Ліндгрен завжди любила, особливо її не смішні, а більш філософські речі. Ця ж книжка цікава й тим, що у ній йдеться про інтернат, про хлопчика, який звідти втік. Тому і підписала книгу: «Найвідважнішому хлопчику». Не  для того, щоб діти тікали (сміється) , а щоб вірили, що все у них буде гаразд і вони знайдуть сім’ю.  Ця акція важливою є вже тому, що показує, які книжки треба дарувати дітям – цікаві, якісні, і для дітей. Естафету ж передала журналістові і письменникові Петрові Яценкові, у якого підростає хлопчик, маленький читач. Тому для нього така акція є актуальною і він, звісно, одразу погодився.

– Я б дуже хотів подарувати книгу «Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори» Джона Роалда Руена Толкіна, вона в моєму житті була першою книгою українською, яку перечитував кілька разів, – розповів Петро Яценко. –  Саме з неї відчув смак мови, ці неймовірні слова –  «віднога», «гладкий», «Імлисті гори»... На жаль, не бачив цієї книги у продажу, а та, що у мене,  підписана на моє ім´я батьком. Проте маю в себе книгу не менш захопливу і людяну, із прекрасною мовою – «Втечу звірів, або Новий бестіарій» Галини Пагутяк, видану і чудово оформлену «А-ба-ба-га-ла-ма-го-ю». Сподіваюся, це буде цікавим і корисним читанням. А естафету хотів би передати чудовій львівській письменниці Лесі Бернакевич.

Божена Городницька