Re: цензії

Анатолій Івченко — мовознавець, автор понад 100 наукових праць зі слов´янської фразеології, лексикографії та бібліографії, зокрема 17 книжок, із них дев’ять словників (перекладних, тлумачних, фразеологічних, орфографічного), виданих в Україні, Німеччині, Польщі та Словаччині. Член Комісії слов´янської фразеології при Міжнародному комітеті славістів. Член Нью-Йоркської академії наук. Народився і здобув вищу освіту у Харкові. Нині живе і працює у Львові. Співзасновник (разом із Боженою Антоняк) видавництва «Урбіно».

Божена Антоняк за освітою — філолог-славіст. Викладає польську мову в Львівській Політехніці. Перекладає з польської (зокрема шість романів Марека Краєвського) та верхньолужицької (Юрій Брєзан, Єва-Марія Чорнакец) мов. Мешкає у Львові.

— Не так часто в наших широтах дружина й чоловік працюють у тандемі. Наскільки я розумію, ваші переклади, пані Божено, редагує пан Анатолій. То й саме він залучив вас до перекладів із верхньолужицької? Як конкретно відбувається співпраця (таємниці творчості...)?

Божена Антонюк: — Працювати в родинному тандемі насправді дуже приємно. Це ситуації, коли розуміння виникає з півслова. Часто треба обговорити чимало моментів, пов´язаних із редагуванням перекладу, тим приємніше, що мій редактор — людина в будь-якому розумінні небайдужа. Справді, до перекладів (спочатку з верхньолужицької) мене залучив Анатолій. Привіз з однієї з численних наукових поїздок декілька дитячих книжок серболужицьких авторів. В університеті я вивчала цю мову, але після закінчення вона в мене перейшла в цілковитий пасив. Якщо інші мови я ще намагалася підтримувати, то із серболужицькою було важко. Отже, виникла вдала ідея — почати перекладати. По-перше, я сиділа в декретній відпустці із синочком, і мої будні були всуціль заповнені кашками-пелюшками. А тут — можливість перемкнути увагу. По-друге, мовна практика. По-третє... Це просто змінило, як виявилося, моє життя. От я й переклала таким чином «Мишку в хмарах» і «Зачаровану сороку» Єви-Марії Чорнакец, а тоді «Великі пригоди маленького котика» Юрія Брєзана і згодом його ж «Щоденник маленької такси» (вийде цього року в харківському видавництві «Мікко»).

— Пані Божено, ви знавець слов´янських мов: болгарської, верхньолужицької, сербської та хорватської, польської, чеської. Яка мова після рідної є саме для вас найадекватнішою і чим?

Б. А.: — У різний час після української найближчими були різні мови. Був «сербський» період, коли мені хотілося опанувати цю чудову мову досконало і я привчила себе навіть думати по-сербськи. Був період «болгарський», був «серболужицький». Потім життя склалося так, що провідною мовою стала польська, хоч в університеті я її й не вивчала. Просто вона завжди була в моєму житті. Моя тітка закінчила полоністику й богемістику, і вдома були гори польських та чеських книжок. Чеські приваблювали менше. А от польською почала читати непомітно і вже навіть не можу сказати, коли вона стала майже рідною. Пам´ятаю перші прочитані польською книжки. Щоправда, вони були не дитячі. Але це була добра польська класика: «Марта» Елізи Ожешко, оповідання Конопніцької, а тоді її ж таки «Сирітка Марися».

— Нещодавно ви заснували видавництво «Урбіно». Яку нішу обрали для нього? Які видання вже готуються до друку? Чи не боїтеся ризику?

Анатолій Івченко: — Справді, «Урбіно» — нішеве видавництво. Видаватимемо переважно переклади сучасних польських письменників. Мріємо, щоб кожен читач знайшов у нас те, чого очікує. Плануємо декілька серій, одні з яких уже складаються з кількох книжок і розписані наперед. Це серія детективної літератури «Кримінал», серія літератури для жінок «На шпильках», серія підліткової літератури «Прикольна книжка», серія «високої» літератури. Згодом плануємо біографічну та поетичну серії. Щойно побачили світ дві наші перші книжки. Це ретро-детективи Марека Краєвського «Еринії» та «Привиди в місті Бреслау». Знаємо, що на їхній вихід у світ в Україні чекають кілька тисяч шанувальників цього автора. Готуємо до друку роман незнаної в нас Йоанни Фабіцької «Шалене танго». Історія перетворення жінки-невдахи на успішну й блискучу телезірку. Щойно придбали права на найновіший роман всесвітньо відомої письменниці Ольги Токарчук «Провадь свій плуг понад кістками мертвих». Планів море. А ризик завжди присутній у бізнесі.

— Пані Божено, вам доводиться поєднувати перекладацьку роботу з викладацькою. А ще ж родинні клопоти... Як вибудовуєте робочий день, аби встигати на «всіх фронтах»?

Б. А.: — На всіх фронтах не встигаю. Є певні пріоритети. Наприклад, хворіє дитина, всі інші справи мусять зачекати. Коли «горить» робота — працюю цілими днями. А поєднання перекладацької роботи з викладацькою розцінюю як нормальне продовження професійної діяльності в аудиторії. Викладаю улюблену польську. Тож одне іншому не заважає. Інша проблема — брак часу. Але на нього нарікають усі, навіть нероби. Коли щиро, то в мене склалася, мабуть, унікальна ситуація: обов´язки, зокрема хатні, розподіляються еластично. Якщо Анатолій може приготувати обід, то в мене буде більше часу для перекладу. У нас ніхто не стає в позу, що це обов´язки суто чоловічі або жіночі. Я можу забити гвіздок, а мій чоловік — приготувати смачний обід чи вечерю. Інша річ, що часу для відпочинку майже не залишається. Я, наприклад, звикла багато читати. Роблю це ночами. Зрідка вдається подивитися разом гарний фільм. Це вже свято.

— Кілька слів про реалії українського та польського книжкових ринків: про наклади, продажі, суми авторських та перекладацьких гонорарів в Україні та в Польщі, де ви обоє часто буваєте.

А. І.: — Польський та український ринок не відрізняються аж так кардинально, як думають наші видавці та письменники. Так, 2008 року в наших країнах було видано приблизно однакову кількість назв (якщо лічити книжки лише українською, то значно менше). Щоправда, уже 2009-го ми втратили кілька тисяч назв і цього року продовжуємо втрачати. Але вже за накладами ми програємо солідно. У найкращий за часи незалежності 2008 рік у нас вийшло приблизно 58 млн. примірників усіма мовами, а в Польщі — 126 млн. Скажімо, дитяча література в нас із поляками має приблизно однакову кількість назв, зате в нас трохи менші наклади. А от уже художньої літератури для дорослих у Польщі виходить десь на 20 млн. більше, ніж у нас, або в п´ять разів більше. Особливо відмінності помітні в перекладній літературі. У Польщі — понад 6 тис. назв, в Україні немає й тисячі. Звичайно, українці не читають менше за поляків, просто в нашій країні це місце займають книжки, завезені з Росії. Теоретично можна говорити про 80—90 млн. примірників. Десь удвічі більше, ніж видається в Україні всіма мовами. У грошовому еквіваленті це приблизно 3,5 млрд. грн. Вимивання цієї суми за межі країни і не дає можливості вітчизняним видавництвам активно розвиватися. А це й втрати наших поліграфістів і редакторів, коректорів і перекладачів. Експорт книжок із Росії — це добровільне позбавляння роботи десь 100 тис. громадян України. У Європі немає жодної країни, яка сама позбавляла б роботи власних громадян заради економічної вигоди сусідів.

Про авторські гонорари казати складно. Вони залежать від накладів і ціни книжок. Середня ціна книжки в Польщі удвічі вища, ніж у нас. Середній наклад — 5 тис. Але є кількадесят авторів, яких продають десятками, а то й сотнями. У таких авторів роялті сягає 18—20 відсотків. Звичайно, що й гонорари в них солідні. А перекладачі отримують дуже по-різному, як і тут. Але вчитися там є чого, особливо у великих видавництв. Це і промоція письменників, і діяльність відділів прав. Після кожної поїздки до Польщі повертаємося сповнені інформації, знань та нових видавничих ідей.

Людмила Таран

Фото: day.kiev.ua
На фото: польська письменниця Барбара Космовська, Божена Антоняк та Анатолій Івченко