Re: цензії

У розмові з польською Rzeczpospolita він підтвердив свою пропозицію від’єднати Крим і Донбас, а також висловив сподівання, що в України чимшвидше відберуть Євро-2012.

Президент України наслідує Москву – каже Rzeczpospolita відомий письменник Юрій Андрухович.

Rzeczpospolita: В інтерв’ю українській пресі Ви не раз заявляли, що Крим і Донбас могли б собі відділитися від України.

Юрій Андрухович: І досі так вважаю. Я не казав, що вони конче повинні відділитися. Просто варто було б такий варіант розглянути. Це ідея навдивовижу легкого та цивілізованого вирішення проблеми, яка заважає Україні бути собою й блокує шлях, що ним їй слід прямувати. Позаду 20 марних років [від здобуття незалежності. – Ред. Rzeczpospolita] . Україна якою була, такою й лишилася. І такий стан речей деморалізує.

Але українці бояться поділів.

Я висловив украй непопулярну думку, що викликала величезну реакцію в суспільстві. Але я люблю висловлювати непопулярні, зате власні погляди. Українці противляться купі речей, хоч би й вступу України в НАТО. Я підтримую членство країни в альянсі і дозволяю собі не погоджуватися з багатьма українцями.

А чи не від’єднаються натоміть Івано-Франківськ і Львів, а не Крим з Донбасом?

Захід України не від’єднається. Сенсом його існування є створення великої України. Для українців на заході Україна без столиці в Києві – то абсурд. Київ теж не від’єднуватиметься.

Після приходу до влади проросійського президента Віктора Януковича Ви казали, що Україну «зайняли окупанти».

Не я один. Чимало наших людей подібної думки. Про це свідчать написи на парканах в Івано-Франківську: «Скажи “Ні” внутрішній окупації».

Ви не боїтеся, що Україна перестане бути українською, що зникне її мова та культура?

Надто пізно для побоювань. Маємо справу з реальністю. І йдеться не лише про правління Януковича. Цей процес охоплює другу половину ХХ – початок ХХІ століття. З тією різницею, що за президентства Віктора Ющенка протягом п’яти років вживалися якісь заходи з порятунку української мови.

Що Ви думаєте про Януковича? Чи згодні з тим, ніби він маріонетка Москви?

Певною мірою так, але це питання складне. Він якщо не маріонетка, то напевно наслідувач, свого роду епігон Москви. Для Януковича ідеальною є така система, яку побудував у Росії Владімір Путін. І до неї ми наближаємося семимильними кроками.

Вас турбують швидкі кроки України в напрямку Росії?

Це риторичне питання. Звісно, турбують. Кожен із таких кроків робиться немовби без оглядки назад. І вони заводять українську державність на манівці. Я, наприклад, ніколи не підозрював, що в моїй душі можуть зародитися терористичні нахили. Що мені снитиметься, ніби маю застрелити Януковича. Одначе був період, коли таке снилося. Хоча загалом я спокійна людина й не вважаю насильство найкращим методом боротьби.

Чи можливе повернення до влади лідерів Помаранчевої революції?

Я в це не вірю. Під великим знаком питання політична кар’єра Юлії Тимошенко, не кажучи вже про Віктора Ющенка, в котрого взагалі нема політичного майбутнього. Може, він і сам до цього не прагне. Місце лідерів Майдану Незалежності [де в Києві відбувалася Помаранчева революція. –Ред. Rzeczpospolita] у першій шерензі політиків займуть інші. Добре було б, якби так. Варто, втім, зберігати помаранчевий колір. Ідея Помаранчевої революції важлива і слушна. Це те, що потрібно Україні. Помаранчевий колір скомпрометували ті, хто був на першому плані, під знаменами революції. Але то не вина символіки і тодішніх ідей.

Українці не втратили віри в ідеали революції?

Люди, особливо українці, – мов пластилін. Втрачають віру й швидко її повертають. Почекаймо до осені. Побачимо, як мої земляки приймуть підвищення цін на газ, як студенти відреагують на репресії, зокрема, на виключення з університетів. На людей треба натиснути, і тоді вони знову стають людьми.

Чи пам’ятають українці про роль Польщі у Помаранчевій революції?

Так. Ті події неможливо забути, не можна й викреслити їх із пам’яті.

Польщу та Україну розколює питання Української Повстанської Армії та Організації Українських Націоналістів. А є щось об’єднавче між нашими країнами?

Зараз нас об’єднує організація Євро-2012. Але я сподіваюся, що Україну позбавлять права його проведення. Інакше зазнаємо ганьби. Буде краще, коли Євро-2012 відберуть у нас тепер. Що ж до глибших питань, то нас об’єднує те, що Польща та Україна – країни Центральної Європи. Беручи до уваги історію, культуру та політику, ми приречені на співпрацю. Те, що польське керівництво зі свого боку відійшло від цієї формули, а українське – зі свого, не означає, що в майбутньому не буде кращого керівництва, принаймні в одній з держав. Я переконаний, що у відносинах із Польщею ще не все завершено.

Ви читали власного вірша про поляків та їхню причетність до боротьби під час п’ятничного концерту з нагоди 66-ї річниці Варшавського повстання. Чим для Вас стало запрошення на цю імпрезу?

Сюрпризом. Можливо, приводом для запрошення була моя кількарічна співпраця з польськими музикантами, зокрема, з Міколаєм Тшаскою та вроцлавським гуртом Karbido. Певний час я вагався. Коли мені запропонували конкретну композицію Девіда Боуві [твір Warszawa був написаний 1977 року, коли Боуві відвідав Польщу по дорозі з СРСР до Англії. – Ред. Rzeczpospolita] , то спочатку я впав у шок, а потім погодився. Композиція Боуві не має слів, він просто мугикає мелодію. Написати до неї текст і виступити було для мене подвійним викликом.

Тетяна Серветник