Літературний дайджест

18.08.2010|07:00|Україна молода

«Твін-Пікс» по–українському

Новий роман Марини Гримич — це поєднання містичного детективу і психологічного трилера

 

Історія, описана у новому романі «Острів Білої Сови» Марини Гримич, відбувається у маленькому канадському містечку і є чудовим зразком української колоніальної прози. По суті — це містичний детектив, а за формою — цілком вправний психологічний трилер. Поєднання, погодьмося, непересічне для туристично–пригодницького жанру, який зазвичай заповнюється у нас або «заробітчанською» прозою, або мандрівними нотатками, і то, як правило, з екзотичних південних країв.

Хай там як, але, вибудовуючи у своєму романі нестандартну «українську» інтригу, авторка проте дотримується цілком класичної схеми оригінального детективного жанру. Так, «Острів Білої Сови» за своєю фабульною конструкцією нагадує детектив «Десять негренят», от лишень у цьому хрестоматійному бестселері Агати Крісті поголів’я героїв, запрошених у гості на острів, неухильно зменшується, а в романі Марини Гримич — навпаки зростає. Ну, а на відміну від вищезгаданих, широко опрацьованих схем сучасного «колоніального» чтива, в якому герої швендяють екзотично–південними краями, у цій прозі вектор «українських» пригод спрямовано у зворотному, неходженому напрямку. Тож дія в «Острові Білої Сови» відбувається у північних широтах полярного краю, де живуть не лише індіанці, які сьогодні харчуються лише пивом із чіпсами, а й зайшлі молоді киянки, як–от героїня роману на ім’я Софія. Звісно, все, що вiдбувається в цьому острівному едемі, вона коментує з типово українським гумором і навіть цинізмом, а конструктивні рішення, прийняті занозистою героїнею–киянкою, відгонять знайомою естетикою виживання, яка чудово поєднує в собі інтелігентність випускниці Києво–Могилянської академії з кмітливістю перекупки з Євбазу. Здавалося, ну що цій Софії з того, що дівчата у Богом забутому острівному краї протягом кількох поколінь вагітніють від привиду на ім’я Брендан? Як саме вагітніють? А дуже просто. Скажімо, приходить юне дівчисько на нічне побачення зi своїм коханим, аж тут раптом спалахує зелене світло, і виявляється, що її встиг успішно запліднити той самий всюдисущий Брендан, а не її любий–телепень. Утім ця неоковирна фольклорна пригода цілком влаштовує і батьків дівчини, і саму наречену, і навіть місцевого священика, який кожний випадок «містичної» вагітності роз’яснює специфічним різновидом непорочного зачаття. Проте новоприбула українка, не позбавлена природної цікавості й вродженої винахідливості, береться розслідувати цю загадку.

Загалом інтрига в романі Гримич має цілком буденний, мовити б, комунальний характер. І будь–які дива тут стаються із зрозумілих, життєво необхідних причин. Наприклад, привид, виявляється, бешкетує через те, що у цьому маленькому острівному містечку дівчатам дуже важко знайти нареченого. Адже гості з материка бувають рідко, а всі тутешні мешканці давно вже породичалися між собою, і тому черговий наречений дуже просто може виявитись двоюрідним братом своєї майбутньої дружини, а це вже, вибачте, інцест, який карається законом. Оскільки за формальністю шлюбного таїнства пильно стежить і материкова церква, і далеке канадське начальство, то присутність містичного Брендана дуже вигідна для тутешніх мешканців та їхніх чад. Тож не дивно, що на самому острові, де наша київська героїня опинилась, вийшовши заміж по iнтернету за канадського лікаря, ніхто не чудується з буденної містики. А також із того, що невловимого Брендана, який має схильність вистежувати необачних закоханих, можна зустріти у звичайнісінькому супермаркеті. Більше того, на острові Білої Сови навіть існує така категорія населення, як «Бренданові діти», чисельність якої щороку зростає. І всі у таку неоковирну містику охоче вірять, оскільки щонеділі бачать цього самого Брендана, який працює органістом у місцевій церкві. Щоправда, одразу після служби Божої він розчиняється на очах у прихожан у повітрі, але це вже технічні подробиці.

Тож не дивно, що, за іншим класичним джерелом, на кшталт телесеріалу «Твін Пікс», навіть сови на цьому «пір’їстому» острові — зов­сім не те, чим вони здаються. З одного боку, в романі Марини Гримич — це тотем місцевих автохтонів, яким зайшла українка допомагає отримати від влади чималу фінансову підтримку, вигадуючи для дер­жавної антропологічної комісії цілий аборигенний епос: з українсько–індіанським вертепом, а також саморобними легендами і міфами про острівне людство, його походження і культуру. З іншого боку, гніздо Білої Сови, розташоване поблизу хатинки головної героїні, для неї самої виявляється не лише кублом таємниць, а й цілком «реалістичним» символом її власного материнства і заодно вже кодом щасливої романної розв’язки.

Ігор Бондар-Терещенко

коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

Поки ще немає жодних коментарів, Ви можете стати першим, хто висловиться!
Додати свій коментар:
Ваше ім'я 1000 залишилось Ваш коментар підтвердіть, що ви не робот: Якщо Ви не бачите свій коментар на сторінці після введення, натисніть кнопки Ctrl+F5

Партнери

Культреванш - Богемний Вісник
Захід-Схід
Грані-Т
ЛітАкцент
Нора-Друк
Кріон
Видавництво Жупанського
Книгоспілка - всі українські книги і видавництва
BookLand.net.ua
teatre.com.ua :: сучасний театр в Україні
КНИГАРНЯ 'Є' - мережа книжкових магазинів
Видавництво ТЕЗА
NiceDay | Все про кіно, музику, книги
УкрВидавПоліграфія
Часопис української культури
Прокат книг
Видавництво Фоліо
Всесвіт
Оsтаnnя Барикада
Молода Література
Молода Література
Публікатор
ArtVertep
Коронація Слова
ЛИТФЕСТ
Українськa літературнa газетa
Интернет-голосование «Лидеры нации»