Re: цензії

Те, що ужгородський письменник Михайло Рошко поспішив назвати романом, Стівен Кінг включав і включає до своїх традиційних збірників оповідань, а Микола Гоголь іменував оповідками пасічника Рудого Панька вечорами на хуторі близь Диканьки. Справа не у обсязі, а загальній спрямованості: надто вже дрібну можна сказати – приватну проблематику має історія про потойбічну суперницю. Сюжет простий, одноплановий, без карколомних поворотів та стежок, які відводять читача від основної лінії оповіді і невідомо, куди заведуть. Розв’язка досить видовищна, як і належить містичному трилеру, проте подібне видовище кожен шанувальник жанру вже бачив не раз і побачить ще.

Проте незаперечними лишаються дві речі. Перша – людина найкраще сприймає те, до чого звикла, і не надто прагне відкривати для себе щось нове. Через це старі хіти «Машини часу», «Акваріуму», «Плачу Єремії» чи «Депеш мод» сприймаються завжди краще за нові альбоми, як би не старалися музиканти. Через те Михайло Рошко, будучи літературознавцем, прекрасно розуміє: дивувати читаючу публіку літературними експериментами в межах досить консервативного жанру, яким є страшна казка, навряд чи треба. Можна зашкодити хіба що собі. Друга річ – коли історія розказана майстерно і споживається легко, читачеві по цимбалах, якої свіжості сюжет пропонує автор. До того ж сам Рошко напевне знайомий зі зразками як української, так і світової готичної прози, натомість пересічний український споживач україномовної сучасної літератури читав тільки Гоголя, і то – в шкільні роки. Та й українська література після 1917 і аж до 2003 року не може похвалитися розмаїттям готики, містики, неоготики чи навіть прикладами стилізації під роман жахів. Експерименти в цих жанрах після 2003 року ставлять хіба Олександр Шевченко чи Борис Левандовський.

…Закохавшись і одружившись, ужгородська тележурналістка Надія несподівано відчула невидиму загрозу. Потім наявність потойбічних сил у хаті стає дедалі очевиднішою. Після відвертої розмови з чоловіком Антоном жінка дізнається про його таємницю: душа Анни, колишньої дружини Антона ніяк не заспокоїться між світами, ревнуючи до коханого всіх жінок. Вигнати нечисту силу не може навіть екзорцист отець Методій. Бо, як стає відомо, потойбічна сила не така вже нечиста, не все так однозначно в родинній таємниці Антона. Тепер Надія не має іншого виходу, як заспокоїти потойбічну суперницю самотужки, залишившись при цьому в живих…

Проблема незаконної вирубки лісів у Закарпатті жодним боком не причетна до історії про з’ясування стосунків між двома світами. Проте саме вона разом із іншою соціалкою займає чи не половину невеликого за обсягом роману. Звісно, Михайло Рошко живе в Ужгороді, там же відбувається дія твору, тому, як громадянин, не може мовчати. Але ці проблеми нагальні для регіону вже багато років, тому не зрозуміло, для чого читачеві, котрий почув про незаконні вирубки в теленовинах, а потім наткнувся на це в газетах, читати це ще й в художній літературі. Тим більше, що мене, як громадянина, теж непокоять масштаби незаконної вирубки лісів у Закарпатті. Але проблему все одно ніхто не вирішує, та й герої «Потойбічної суперниці» не протистоять «лісовій мафії». Тому саме до цієї любовно-містичної історії гостра та актуальна соціальна спрямованість навряд чи пасує.

Не все складається і з відтворенням реалістичних картин телевізійного виробництва. Почати з того, що Надія досить легко вмовляє отця Методія прийти на телебачення. На запитання: «Як ви виганяєте нечисту силу?» екзорцист відповідає: «Дуже просто», хоча ані таке запитання, ані, тим більше, подібна відповідь священика неможливі навіть у приватній розмові, а тим більше – в телевізійній студії. Церковники взагалі не часто пускають до себе людей з телекамерами, фотоапаратами, диктофонами, і вже точно не ділиться таїнствами обрядів. Принаймні, в Україні. Хоча я можу помилятися – адже Михайло Рошко міг орієнтуватися на подібні реалії з життя іншої країни.

Але в цьому й полягає перевага письменника над іншими людьми. Кожен із них завжди може придумати те, чого не буває, видати це за власну реальність та персональне бачення світу. Значить, «Потойбічна суперниця» - книга для тих, хто за вміння вправно розказувати пробачить тому, хто розважає історією, все. Ну, майже все…

Оцінка **** (-)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику