Re: цензії

Погодьтеся, в сучасному українському мистецтві є особи, представляти яких - справа невдячна. Так само як і брати в них інтерв´ю - є ризик зіпсувати все невдалими запитаннями, що не дотягують до рівня співрозмовника, та не почути справді цікавих думок.

Тому "Українська Правда. Життя", начитавшись імпортного глянцю, дозволила собі експеримент. Будемо гратися в "Букварик".

Умови гри - 33 літери українського алфавіту і абсолютно вільне поле асоціацій. І нехай говорить підсвідомість.

Першим піддослідним став Олександр Ірванець - Підскарбій Бу-Ба-Бу, автор широкого профілю - писав поезії, прозу, драматургію. Крім того, протягом 2004 року встиг побути " talking head " на 5 каналі в передачі "П´ять копійок".

Який він - Ірванець від "А" до "Я"?

Альфа. Початок. Така фігнюшка-завитушка, перша грецька літера. Що в мене з нею пов´язано? Є такі неканонічні євангелія. Там є історія про Христа, називається "Евангелие детства", це в російському перекладі. Надзвичайно поетичний, дуже класний текст. Там є епізод, коли дітей зібрав вчитель, намалював літеру "альфа" прутиком на піску, пояснив кількома словами, а потім дуже швиденько перейшов до "бети". І тут Христос вирвав у нього прутик з рук і сказав, що не можна переходити до "бети", нічого не розповівши про "альфу". І почав розповідати про неї якусь безмежну кількість інформації.

Як би її пов´язати з вашим життям? Чи це просто привід повихвалятися красивою історією, яку ви знаєте?

Поза тим "альфа" - це "А". В усіх світових мовах, крім моєї рідної, моє ім´я починається на "А". Я маю страшні проблеми всюди, бо всіх приколює це "Олександр". З іншого боку, це відразу вбивається в голову, бо ні на що не схоже. Тобто це як "Александр", але чомусь через "О". Напевно, як і мій роман "РівнеРовно", я теж такий собі ОлександрАлександр.

Бутон або батон. Це приємна розтягнута по модулю і водночас міцно стулена форма, спрямована догори. Щось таке запашне і духмяне.

І що ж більше подобається - бутон чи батон?

Батон білого хліба і бутон фіолетового бузку мають для мене однакову вартість.

Вона. Вона працює. Вона висить на розтяжках. Вона буде. Вона переможе. Вона - це смерть. Ого, яка апокаліпса з мене поперла!..

Колись чудовий письменник не на літеру "Г", а на літеру "Б" - Богдан Жолдак - написав чудову ораторію. Ораторія називалася "Великий гамноїд". Ось з чим у мене асоціюється ця літера. Це була просто джазова ораторія!

Ґуля, ґава, інтеліґент, ґандон. Ось чотири асоціації.

Розширити можете?

Ну це все синоніми. І ґуля, і ґава і ґандон - це все є в слові з "ґ" посередині, - "інтеліґент". Він вміщає в собі всі три попередні слова.

Дерево. Просто дерево. Люблю дерева влітку, восени. Коли думаю про найкращі місця, де я був у світі - там всюди є дерева.

Може "здасте" декілька найкращих місць?

Як це не дивно, я люблю Україну. Дуже красиві місця я знаю - це Острог. Це просто райські краєвиди. Хоча через дорогу там стоїть Хмельницька атомна. Такий красивий цей Острог! Такі красиві там місця.

Люблю Волинь, люблю Полісся, люблю маленькі міста... Цумань, Олика, Клевань.. А от батьки в мене східняки - але я народився вже там. Це Україна. Хоча я також люблю Київ, Харків, Миколаїв.

За кордоном дуже люблю Берлін. Він страшно динамічний. Серед міст дав бог побачити найкрасивіші. Париж, Венеція, Рим, Відень.

Ерос, еротика. Еротичне мистецтво і еротична творчість - це кайф. Я зловив себе якось на думці, що коли починав писати, то писав дуже щирі, але технічно невправні вірші, яких зараз соромлюся. Але я кайфував від них, декламував сам собі до дзеркала - вчився декламувати. І підзаряджався від власних текстів.

В чому ж еротика?

Зараз, коли я пишу технічно вправні досконалі вірші, я не скажу, що зовсім не відчуваю того кайфу, але він у десятки, сотні разів слабший.

Я спитався свого знайомого лікаря, який фізіологічно мені пояснив. Він сказав: "Сашко, ну що ти хочеш? Ти був молодий, організм був молодий, надниркові залози добре працювали, викидали потрібну кількість адреналіну в кров - і все"

Тобто молодість - це адреналін. Адреналін - це ерос.

Творчість - це що, лише надниркові залози?

І гіпофіз теж. Уявляєш, в якій середині голові він знаходиться? Він скрізь.

Єва. Перша жінка. Хоча, як у всі часи жінка в чоловіка, й чоловік у жінки - не перші. У єврейських біблійних текстах все ж таки першою жінкою була Ліліт, жінка з глини і комишу. Ось я і на літеру "Л" відповів...

Ось ми сидимо біля фотографії дівчини. Я її називаю "моя дівчина". Це моє улюблене місце. Я недавно відкрив тут свій новорічний сезон. Далі я сидітиму тут практично щодня і просто всіх своїх найбільших друзів я скликатиму і збиратиму тут.

Уявляю такий прийом патріарха, який лежить і подушках і приймає посполитих...

Тут нічого не змінюється від католицького Різдва до 4-5 січня. Погода та сама, дівчина біля мене та сама з року в рік...

Але все ж таки - літера "Ж"...

Жінка. Жінка як щось неймовірне, щось унікальне. Насправді ми всі закуті в тюрми своїх тіл. Ніколи чоловік не уявить себе жінкою, а жінка не уявить себе чоловіком. Це найбільша загадка в світі. Є версія, що жінок підіслали інопланетяни.

Або чоловіків...

Ні, чоловіки якраз нормально тут жили.

Пробували уявити себе жінкою?

Я дуже скептично до цього ставлюсь. Я сам написав колись п´єсу від імені дівчини. Але я на жодну мить не уявляв себе нею. Просто гарно розпрацював це все як письменник. Але сказати, що я вживався в тіло жінки... Нє, ніфіга.

Я пам´ятаю оті паризькі романи Генрі Міллера. Там є момент, коли герой, побувши з французькою повією, розглядає її лоно і намагається уявити у себе щось таке саме. Але, як пише Генрі Міллер, "нічого, крім тупого болю внизу живота, я не відчував". Ось таке пояснення літературного авторитета, який спробував це зробити.

Зеро. Я колись написав оповідання "Play the Game". Якось я вперше грав у вісбаденському казино. І я тоді виграв - поставив на "зеро", і виграв досить багато, більше 180 еврів. А фішечка була за 5 еврів. Перед тим я програв 2 чи 3 фішки.

Це не літера, це слово, це звук, це те, що вивергає наше горло. Особливо на ранок після бурхливого вживання алкогольних напоїв.

Які алкоголі зазвичай вживаєте?

Я вже дуже обмежив вживання алкоголю. Зрідка п´ю пиво - воно мені смакує, але я рідко його п´ю.

Також я п´ю інколи вино, але найчастіше це херес.

А так взагалі-то я перейшов на міцні напої. Але серед них уже навіть коньяк мені зарізкий. Тому зараз це переважно бехерівка і деякі сорти віскі.

Але ж бехерівка - це теж 40 градусів...

Але вона мені не пече.

Це прекрасний сполучник. Ти і я. Сміт і Вессон. Джонсон і Джонсон. Україна і Росія. Москва і Пекін. Сталін і Мао. Тичина і Сосюра. Андрухович і Неборак.

Цим "і" можна охопити все населення світу. Через цей сполучник можна усіх поіменно назвати.

А який ланцюжок ви б побудували за допомогою "і" від себе? Ірванець і...

Ірванець і самотність. Ірванець і творчість. Ірванець і поезія. Ірванець і замисленість. Ірванець і напруженість. Ірванець і натхнення.

А ви екстраверт чи інтроверт?

Однозначно екстраверт. В радянські часи була горілка "Екстра", але ж горілки "Інтра" не було. Я справді екстраверт, і я знаю цьому ціну. З одного боку, це дуже добре. З іншого - трохи заважає жити.

Золоте слово "ї*ля", де після цієї літери іде друга літера алфавіту... Саме це слово було вперше вжито в пізні радянські часи в "Коханці леді Чаттерлей" у перекладі Соломії Павличко. А ми всі в розмовній мові кажемо це слово через "є". Ми з Небораком тоді навіть дискутували із нею на цю тему.

Вона тоді розповіла, як боролася за ту публікацію. Вона тоді посварилася з тодішнім керівництвом журналу "Всесвіт" - а саме там це було надруковано вперше. Вона тоді навіть розплакалася. Розповіла, що сказала: "Ви, чоловіки, матюкальники, ви ж у розмовах це слово вживаєте. А я його не кажу, я жінка, я мати... Але я знаю що Лоуренс заповів цей свій твір друкувати тільки так, без жодних купюр".

І вона їх додушила.

Тому в українській новітній літературі це слово пишеться саме так з подачі Соломії.

Перша асоціація - йод.

Це пекуча рідина, яка лікує рани і прищі. Колись я працював у піонерському таборі, у мене була напарниця-молода вожатка, яка покривалася за день прищами. Вона знала про цей спосіб. Одного разу я зайшов до неї ввечері в кімнату - вона відкрила двері, а я сахнувся. На ранок цей йод виблякає, але тоді вона була вся поцяткована, і я справді шугонувся від неї.

Ось така асоціація - рябе обличчя Лариси Павлівни в напівтемряві. Жах!

Китай.

Країна-загадка. Країна, де я ніколи не був і навряд чи побуваю. Та я і не тягнусь. Бо побував уже, напевно, в усіх цікавих місцях, крім святої Землі.

Але це цікава країна, яка потихеньку, тихою сапою завоює світ. Зараз вони наступають, і вже потихеньку доходять до Уралу - Російська Федерація дуже скоро зменшиться. Я думаю, що в моїй глибокій старості я доживу до часів спільного українсько-китайського кордону.

Є старий радянський анекдот: оптиміст вивчає англійську мову, песиміст вивчає китайську мову, а реаліст вивчає автомат Калашникова.

А ви реаліст? Вивчаєте мову Калашникова?

Та я Калашникова знаю... Я непогано стріляю. У мене далекозорість - і саме тому я непогано стріляю. Якщо він потрапить мені до рук - я дам собі із ним раду. Але я не вмираю за зброєю. Це не принципово.

То англійську чи китайську?

Наразі я знаю англійську, знаю погано, але мені вистачає. Навіть з китайцями, з якими я зустрічався в Америці, я говорив англійською. Хоча це жахливо. Японці і китайці, які говорять англійською - це повний пінцет!

Любов.

Чому не "кохання"?

Бо "кохання" на іншу літеру. "Любов" просто м´якша до вимови фонетично. Любов - чому ні? Це українське слово! Чому ми маємо ділитися лексикою з москалями? Це вони в нас нахапалися!

Любов. Любомль. Люботин. Люблін. Це ж теж українська семантика.

Любов - це щось таке незвичайне.

Є анекдот, дуже схожий на реальну життєву історію. Колись у радянські часи в село приїздить лекція зі слайдами. По всьому селу розвішали афіші, що буде лекція про любов зі слайдами. А коли всі прийшли на ту лекцію, виявилося, що лекція про любов до партії...

Для мене любов - це святе слово, але воно назавжди дискредитовано ось таким анекдотом.

Одна з моїх заповідей - мати якомога менше святого.

А які ж для вас святі речі?

Мама, Україна... багато є слів, і всі вони будуть жіночого роду. Чому ні? Це нормальна орієнтація.

Мабуть, мама.

Це людина, найдорожча мені, бо вона мене на цей світ привела. Плюс у нас із мамою дуже класні стосунки. Ми одного темпераменту, одного року за східним календарем - ми обоє Щурі. Ще ми в одній тріаді - я Володій, вона Близнюк. Ми пасуємо одне одному. Хоча ми інколи неймовірно сваримось. Це все тому, що ми обоє гарячого темпераменту. В мами є неймовірна енергетика!

Вона може бути вашим ідеалом жінки? А то хочеться пошукати якісь комплекси...

99 разів "ні" і один раз "так"!

А дружина ваша схожа на маму?

Ну це ж відома істина, що чоловіки підсвідомо шукають... Але ні. Хоча в сенсі темпераменту Оксана дасть сто очок моїй мамі. Ми всі екстраверти, всі гарячі люди. Це така постійна корида.

Це "ні" - заперечення.

Це такий собі вертикальний "Z". Не знаю, з чим її асоціювати. Напевно, з усіма заперечними оголошеннями. Як-то "No parking", "No smoking", "No sex, no drugs, no rock-n-roll"... і багато інших "ні".

З цього приводу перемикаємось до української літера "Н" - це як англійська "Н". Слово "Ні" можна прочитати як англійське "Hi" ( у перекладі - привіт ).

Гра мов - це прекрасно.

А від чого Олександр Ірванець ніколи не міг би відмовитись?

Від життя.

А помирати ж доведеться...

Доведеться. Але я б не відмовився... Хоч я хрещений в православній вірі, та в даному випадку хотів би бути буддистом. Знати, що попереду безкінечна черга перевтілень.

На кого б ви перетворились?

На кота. Це був би тигровий смугастий кіт з трохи надірваним вухом. А після кота я би хотів побути і бізоном, і слоном, і фазаном, і птеродактилем...

А людиною?

Ну колись дуже-дуже потім, коли все інше перепробую. Це був би який-небудь авантюрист з Півночі, як Сітка Чарлі в Джека Лондона. Або десь із Загубленого світу Конан-Дойла. Я би ще трохи помандрував, у наступних життях.

Це вигук захоплення. Це ідеальна літера, тому що тільки вона зображає людський рот у стані, коли ця літера вимовляється. Уявляєш, якби цю функцію мала б літера "З" або "Ю"?

О - це коло, символ безкінечної ідеальної людини, тварини, функції, всесвіту. Це ідеальна літера.

І ніби випадково - О-лександр. Вважаєте себе прикладом досконалості?

Я казав, що треба мати якомога менше святих речей. Навряд чи. З одного боку, я знаю собі ціну і нижче певної планки не опускаюсь. Я є такий, який є. Це мене цілком задовольняє. Серед Олександрів мого покоління я не найпослідущий.

Це песець, північна полярна тварина, яка десь песеться і песеться у цих північних льодових морях. Це той звір, який у Пелевина десь-там спить.

От у Дантовому пеклі ж не 9, а 8 ½ кіл, як у назві фільму Фелліні. І на кінці 8 ½ кола є крижане озеро, в яке вмерз Люцифер. Це щось подібне до песця, який вмерз.

Це слово ще дуже схоже на лайку. Часто лаєтесь?

Як філолог, я не можу лаятись. Часто зі своїми студентами я обговорюю якісь такі теми, де не можна обійтися без таких слів... Наприклад, коли говоримо про Подерв´янського. Серед студентів є дівчата, але навіть вони вимовляють ті слова. В лапках, без табу.

Літера, якої я до 10 з чимось років не вимовляв. Зі мною займався логопед - старша, страшенно флегматична, слоноподібна пані. Але вона якимось чином через картинки, малюночки, ложечки під язик навчила мене... До доти я розмовляв, як Ленін.

Сашко. Зменшувальна форма мого імені, дуже дорога мені. Дорога, як і Олесь, і Лесик, і Алік, і Шура. Але, мабуть, найбільше.

Сашко - така дуже східна форма, саме подніпровська. В селі мого тата - Лукашівка, Золотоніський район Черкаської області - так казали. В нас там були родичі Олександри, яких також називали Сашками. Пізніше я довідався, що псевдонімом "Сашко" підписував свої карикатури Олександр Довженко, коли працював у пресі.

Часто замість "О.Ірванець" я пишу "Сашко Ірв". Це мій запасний автограф.

Творчість. Вибачте за банальність.

Я думаю, це те, задля чого варто жити. Це гріх - ось чому часто тяжка доля митцям посилається... Але це такий солодкий гріх!

Митець повинен бути освіченим у своїй галузі. Тоді ти знаєш свою справжню ціну. Я знаю, що я не найкращий. Але я знаю, що я один зі збірної.

Коли напишеш гарну річ, то сам, як говорив герой Подерв´янського, "хаваєш себе от і до".

То ви себе справді "хаваєте от і до"?

Звісно, ні. Все одно якась доля іронії має бути до себе. Я би повісився, якби постійно почав так про себе думати, у величавих тонах.

Повіситись? Така негарна смерть...

Негарна. Я знаюся на самогубствах. Я би застрелився по змозі. Це найблискучіша смерть.

То у вас є вогнепальна зброя?

З собою нема.

Україна. Дуже оригінально, як і попередня літера.

"Гірка і пречиста, свята й ненависна". Це країна, яку 100 разів ненавидиш, а потім навпаки думаєш, що вона не така вже й погана. А коли їдеш нею і бачиш, яка вона гарна - то взагалі.

Іноді думаєш - ну що за доля! Єдина унікальна країна в Європі, і таки дійсно роздерта між сходом і заходом.

Я про це роман написав, "Рівне/Ровно". Це моє рідне місто, я туди часто їжджу до мами.

У маршрутках беруть автографи, впізнають?

Рідко. Був приємний період в цьому сенсі під час Помаранчевої революції, коли я працював на 5 каналі. Тоді люди масово дивились 5 канал, а я пережив, як казав Енді Ворхол, свої 15 хвилин слави. Я заходив на Головпошту - частину кореспонденції отримую до запитання - і не міг перейти Майдан, щоб не потиснути 100 рук. Тоді мене впізнавали.

Було смішно, бо це було інше впізнавання. Коли я заходжу в кафе "Полонез" на Подолі, де сидять студіки, і чую "Онде Ірванець пішов", то я розумію, що ці люди мене читали.

А на Майдані мене впізнавали бабушки, які казали "Це ви Ірванець з 5 каналу? Ви смішні віршики пишете". Вони мене знали як talking head.

Тут або фортуна, або нічого іншого.

Колись мені одна ворожка дивилася руку, легко вирахувала мій вік і сказала: "Як на ваш вік, у вас дуже багато всього попереду". Багато хто до 40 вже проживає своє життя і скніє до 80, до 90...

Вірите в випадок?

Однозначно! Я фаталіст. Буде те, чого не уникнути. Чого не уникнути - станеться. Це стосується не лише поганих, але й хороших моментів життя.

Як "ікс" і як сміх "ха-ха". Не знаю, що вибрати. Мабуть, "ха-ха".

Це перша сміхова фраза в нашій мові та в багатьох інших. Сміх - це те, що робить людину людиною.

Замолоду нас примушували творити стільки кумирів! Вже тоді ми сміялися з тих нав´язуваних кумирів. Тому для мене сміх - це молодість, це прогрес, це рух вперед.

Люблю сміх, люблю смішити, ціную хороший гумор.

Центр. Середина. Серединка літери "О". Дірка від бублика.

Честь. Річ, яку в принципі варто берегти. А якщо продавати, то якнайдорожче.

Скільки треба заплатити Ірванцю, щоб він продався?

Один дуже авторитетний для мене чоловік, якого я шаную за здоровий цинізм, сказав мені у хвилину відвертості: "Саша, розумієш, я ніколи не кажу, що я не продаюся, але я продаюся за дуже великі гроші".

Шахи. Дивна гра, в яку я колись років до 18 грав, непогано і активно, майже щодня з друзями, коли ми вчилися в педучилищі.

То ви за фахом педагог?

За першою освітою - диплом вчителя початкових класів, старшого піонервожатого і вихователя групи продовженого дня.

Викладали?

Найбільше працював у групі продовженого дня. Читав діткам книжки - "Три товстуни", "Гобіта", казки Волкова. Це було класно.

Що я міг? Робив із ними уроки і не просував у голови ніякої ідеології.

А друга освіта?

Московський літературний інститут. В мене в дипломі записано "литературный работник". Зараз немає такої професії в штатному розкладі.

Але Літінститут - це круто. Освіта була уповільненої дії. Лише через 3-4 роки після випуску я побачив, що мене вчили дуже добре. Через 10 років я цінував свою освіту вище всяких похвал. Мене навчили по максимуму працювати з текстом. А наше життя - то є суцільний текст.

Ще. More. Додайте. Більше.

Колись я летів літаком за кордон в один з перших разів, ходив стюарт літаком, він побачив, що я допив своє пиво, і запитав російською з німецьким акцентом "Другое пиво?"

Я йому пояснив, що таке "Ще одне пиво". "One more beer".

Це те, що вистрілює. Це як старий анекдот про царя з м´яким кончиком.

В кінці мого прізвища є ця літера. В англійській транскрипції - нема. Це мій жж - irvanets. Заходьте туди, матюки пишіть. Але я не вмію френдити.

Ю і Я. Це ті літери, за які віддадуть голоси свідомі українські виборці менш, ніж за місяць. Це два перпендикулярні шляхи розвитку України. Одна з цих літер мусить перемогти.

Я - це я. Кожен з нас - я. Це я кажу своїм студентам. Кожна людина мусить себе усвідомити як "Я".

Треба вранці підзаряжатись - стати перед дзеркалом, подивитися собі в очі і сказати "Я кльовий, сильний, розумний, дотепний, талановитий, я всіх вас здєлаю".

Добре, коли багато хто за тебе, але погано, коли за тебе тільки ти один.

Ірина Славінська