Re: цензії
-
22.07.2010|Євген Баран«Ліри високої сонячний лан»
-
19.07.2010|Василь Карп’юк, БрустуриПро заробітчан і доброзичливців або Короткий огляд критики на нові книги Степана Процюка
-
16.07.2010|Тетяна ЛампікПро що знав увесь Київ
-
08.07.2010|БуквоїдМаксим Кідрук: «Пляж» Алекса Гарланда став для мене справжнім відкриттям
-
07.07.2010|Ірина НовіцькаЗаплачено золотом листя
-
06.07.2010|БуквоїдЛеся Воронина: Раджу «Серый шелк» та «Дочь скульптора» Туве Янсон
-
03.07.2010|Василь Карп’юк, БрустуриДекамерон. Українська версія
-
29.06.2010|БуквоїдЮлія Бурковська: «Рекомендую прочитати «Нескінчену історію» Міхаеля Енде»
-
28.06.2010|Василь Карп’юк, БрустуриНа вдих і видих
-
25.06.2010|Євген БаранОдержимість замкнутого простору
Видавничі новинки
-
Роберт Музіль. «Людина без властивостей» (книга 2)
Проза | Буквоїд
-
Вуді Аллен випустив аудіокнигу
Аудіокниги | Буквоїд
-
У Словаччині вийшла книжка про Богдана-Ігоря Антонича
Книги | Оксана Чужа, Ужгород
-
Паул Біґел. «Люди і миші»
Дитяча книга | Буквоїд
-
Салман Рушді. «Флорентійська чарівниця»
Проза | Буквоїд
-
Андрій Кокотюха. «Таємниця козацького скарбу»
Дитяча книга | Буквоїд
-
Ірина Пустиннікова. «Вісімдесят три святині Тернопілля»
Довідники/Путівники | Буквоїд
-
Сергій Шумило. «Князь Оскольд і християнізація Русі»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Books LLC видало книгу про українських письменників
Книги | Буквоїд
-
Марек Краєвський. «Привиди в місті Бреслау»
Детектив/Трілер | Буквоїд
Події
Сергій Пантюк зав’язав із «бухлом та курінням» в «Інтермеццо»
-
У чернігівському культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо» відбулася зустріч із поетом, письменником, видавцем та громадським діячем Сергієм Пантюком.
Топ-книги від Yakaboo
- Джон Грэй. Мужчины с Марса, женщины с Венеры
- Справочник здравомыслящих родителей. Часть 2. Неотложная помощь
Темно-оливкова засмага літератора – родом із Поділля, довге і розпатлане волосся робили його більше схожим на родовитого вождя одного з малодосліджених полінезійських племен, які і в третьому тисячолітті продовжують за інерцією блукати манівцями історичного прогресу, аніж на знану столичну постать укрсучліту.
Тексти його теж були схожі на заклинання-ричитативи, які виголошувались в такт з помахими рук, немов крил острівного реліктового птаха:
Проекція вперше
Нехай оминають мене світлофори,
Обридливі, мов папарацці.
Найлегше від смерті отримати фору
І “Оскара” в трьох номінаціях.Зненацька, як цяцька,
гульба гайдамацька
Закрутить ґевала в окропі.
Та погляд – як погад
і усміх – як маска,
І серце – не серце, а попіл.Нехай зеленіє туман тютюновий,
І цюра клене отамана.
Сьогодні бажання ворожої крові –
Омана, омана, омана!За “так” ухоплюся,
бо в енному стані
Є “ні” – радикальна лексема.
Судилось злітати мені в здивуванні,
Неначе брові Поліфема.Грізніше, лютіше, могутніше, вище,
Щоб дідько калaтав на сполох.
Я – камінь, я пташка,
котру вже не вивчить
Ніякий чумний орнітолог.Дивіться – я тут, я відбитків не витер.
Чудний? Навіжений? То байка!
Для вас, як орґазм,
цей жидівський гармидер
На тризні Великого Батька.Не можу, не хочу на рівні обцаса,
Не звик, не навчили, не личить.
І не біомаса,
а раса Тараса
Мене на князівство покличе!Пантюк не цурався й віщування долі, про що розповів:
- У свій час я працював у Чернівцях коректором у газеті «Молодий буковинець» і це тривало, доки мені не набридло. І ми там публікували гороскопи. Отримували їх телетайпом за підписом якогось Джавахарлара Неру, платили за це шалені гроші. Одного разу я звернувся до редактора з пропозицією, щоби самому писати тексти астропрогнозів, зрозуміло, за помірну плату. Він погодився, і за деякий час мої авторські римовані гороскопи здобули шалену популярність.
У ті ж часи, згадуючи недавнє піонерське минуле з його віршиками-«жахливчиками» про пригоди піонерського загону, якого переїхав трамвай, пан Сергій вирішив писати свої з національним колоритом:
Вуйко Василь пилораму купив,
Щось понатискував, щось покрутив…
Лемент почули в усьому селі:
Стало з одного два Василі.
Взагалі, як зізнався Сергій, він досить результативно попрацював на поетичній ниві, має сім виданих поетичних збірок. Остання з них «Смак Бога» (Видавництво Романенка «Маузер», 2009). Скандальність назви збірки цілком відповідає скандальності її суті – тут читач знайде ще більше щирості, відвертості та потужної енергетики. Відчуваючи потребу (правда дещо із запізненням, адже Тарас Шевченко написав свій «Заповіт» у 31-річному віці), створив «Також Заповіт»:
Як класно, що я не Т. Г.
і думи мої Україні до дупи,
не треба нікого закликати
до вставання
і псування державного майна
(кайдани ж ніхто не приватизовував),
Щодо «вражої злої крові» -
Ще актуально,
Часто цитую,
Але також не чує ніхто –
певне, не вигідно.
І байдуже, яким словом
Мене пом’януть –
Кажуть, туди це майже не чути,
Та й сам за життя
Не одного обфітькав.
Але на заповіт я таки маю право!
…
І все.
Отакий я химерний чувак.
Старався я жити по-людськи
Любив Україну.
Написав декілька десятків
Не найгірших текстів.
Ну, скажіть, хіба я не маю права
На дві могили.
Не задовольняючи цим, написав роман «Сім днів і вузол смерті» - де ефектний сюжет нашпигований жахами й фатальними таємницями, збірку новел «Як зав’язати з бухлом і курінням».
Як видавець, Сергій явив на світ чимало книг – резонансна серія «Мафія в Україні», зокрема «Кримський гамбіт – у ній викладена кримська хроніка від моменту розпаду Радянського Союзу і до 2006 року, а на додаток ще й біографії основних фігурантів гри навколо Криму. «Донецька мафія. Перезавантаження» - про джерела української мафії.
Вже привернули увагу прискіпливого читача книги, що вийшли у серії «Бібліотека сайту «Інша література».
Ярослав Орос, «Врата Сімаргла» - автор у характерному для нього жанрі віщуна, в якому творили середньовічні волхви, дошукується причин занепаду цивілізацій.
Роман Бориса Гуменюка «Острів» - для літературних гурманів стане приємною несподіванкою зустріч з Ніцше і Джойсом, Юкіо Місімою і Умберто Еко, Богом і Дияволом, котрі можуть вважатися співтворцями тексту «Острова».
Володимир Сердюк, «Мистецтво вмирання» - у романі автор не естетизує смерть, він просто досліджує усі відомі йому види цього величного акту. Це смерть як від меча (кулі, гранати, ножа), так і від кохання (туги, розпачу, безнадії).
Андрій Коваленко, «Місто павука» – ця книга для затятих фанатиків альтернативної історії, літературних містифікацій, що не закликають до пошуку «сенсу життя».
Богдана Теленько, «Галицька рапсодія» – гостросюжетний твір, що має документальне та автобіографічне підґрунтя, що має ретроспективу на тлі історичних подій.
Політика – як зло
Традиційно гість «Інтермеццо» відповідав на запитання, що надійшли на електронну пошту:
- Ви читали курс лекцій «Як не стати графоманом?», то як же не стати наркоманом?
- Це дуже серйозний курс, адже у нас є розуміння, що писати вірші може ледь майже не кожен. У свій час Шекспір сказав, «Вірш написаний за день, як правило, живе не більше одного дня». Стосовно другого питання, то ніколи цієї загрози не відчував, і сподіваюсь не відчую. Наркоманію вважаю серйозною бідою.
- Ви були чільним представником «жовтої «Пори», чи не розчарувалися Ви у політиці?
- Абсолютно правильне запитання. Якби не розчарувався, то мабуть давно сидів би у парламенті, когось би розтоптав, когось би обманув, когось би обдурив, так як це робить переважна більшість наших політиків. Але я так не робив, і не планую подібне чинити у майбутньому. Був і є у громадському секторі. Зараз формуємо таку річ, як самоврядна альтернатива – координаційна рада спільнот. Починаючи із відродження самоврядності, як це було заведено завжди в Україні – мій під’їзд, моя вулиця, і так далі. Усі чинні політики, великі і малі, сьогодні себе повністю дискредитували. Великі творять велику біду, малі, підспівуючи і лижучі, теж велику біду. Політичний олімп має бути нізвергнутий.
- У передмові до "Кримського гамбіту" йдеться про те, що "Влада боїться повторення того ефекту, який мала в Україні книга "Донецька мафія". Що ж то, за такий ефект, в результаті якого явно кримінальні персонажі цих двох книг виявилися при владі?
- Це питання, як на мою думку, трішки провокаційне. Обидві книги, робилися у свій час, не тотожний теперішньому. По-друге, коли ми стояли на Майдані, і виконували певні організаційні функції, то ми розуміли, що прийдуть нові політики. Нині я думаю, що була чітка домовленість: Вітя І-й покерує, а за ним прийде Вітя ІІ-рой. Думаю домовилися вони в ті часи, коли ми ще мерзли на майдані, і я своєму чотиримісячному малому міняв штанці на морозі.
Відповідаючі на запитання присутніх, Сергій Пантюк розповів про долю Бориса Пенчука, донецького бізнесмена, який був автором ідеї серії «Мафія в України» і згодом відсидів два роки за «наклеп» на Боріса Колєснікова
- Нині він знаходиться за кордоном, - поділився видавець, - проходить оздоровчо-психологічний курс реабілітації. Він серйозно постраждав внаслідок всіх цих перипетій – втратив здоров’я, дружину, разом із нею і залишки бізнесу. Він звичайно не янгол, як і весь донецький бізнес але погодьтеся, це завелика платня за спробу добитися справедливості.
У зав’язці
Перед тим як давати поради «Як зав’язати з бухлом і курінням», Сергій Пантюк продемонстрував присутнім пляшку коньяку та попільничку, і заявив, що він зав’язує бухати, а цигарку він загасив 5 років тому. Свій перший роман він писав 12 років. нині одночасно пише ще п’ять романів і почав шостий.
- Якщо помру, а закінчити не встигну, то незакінчених романів ніхто не побачить, тому що в заповіті написано: дружина має знищити всі ці твори, - повідомив під час зустрічі Сергій Пантюк. - Тому що не мають бути в світі каліки.
Під час написання романів «випирають» різноманітні «цеглини», різні сюжети, що через свою малу форму не можуть стати романами або через інші причини не потрапляють до роману. З них якраз і народжуються новели. На одній із літературних тусовок, брати Капранови запитали мене – Чому б тобі, Сергію, не видатися у «Зеленому псі»? Я надав свої новели. А одна з них так і називається «Як зав’язати з бухлом і курінням». Вона стосується родинних стосунків і великого бізнесу. Коли її читають, кажуть – це страшно. Відповідаю – страшно, тому, що це правда. А чому така назва? Тому що головний персонаж виграє грант (до речі, це історія з мого життя) від американців, які підтримують програми щодо здорового способу життя. Хоча ця книжка мала називатися зовсім інакше - «Його персональний диявол», але я був категорично проти, тому що попередня мала назву «Смак Бога». І тоді пришла ось така ідея.
За словами автора, назва вийшла дуже вдалою. На минулорічному львівському книжковому форумі, де побували тисячі людей, ця книга розкуповувалась «мов гарячі пиріжки».- «О, Марійко, глянь яка книга, треба своєму купити!» - чутно була реакцію відвідувачів біля стенду. І хоча автор роз’яснював, що це не посібник, а художня література, все рівно лунала відповідь: «Зрозуміло, все таки куплю. Хай читає!».
Увечері письменник провів майстер-клас перед членами літературного клубу «Подаруй своє слово», що діє у культурно-мистецькому центрі «Інтермеццо». Письменник аргументовано довів молодим поетам актуальність і перспективність творення українською мовою.
- На сучасній українській літературній ниві, має шанси зібрати добрий врожай – досягти визнання і матеріальних статків той, хто засіє її саме українським словом. Адже це так природно!
Коментарі
Останні події
-
22.07.2010|22:40Помер письменник і дисидент Євген Концевич
-
22.07.2010|14:32Дмитрові Стусові пропонують відмовитися від присвоєного його батьку звання Героя
-
22.07.2010|07:24«Книжка року‘2010»: Лідери літа в номінації «Дитяче свято»
-
21.07.2010|14:34На 17-ий Форум Видавців вже зареєструвалося майже 300 учасників
-
21.07.2010|13:19Програма Третього всеукраїнського літературно-музичного фестивалю «Руді тексти»
-
21.07.2010|10:07Суд стягнув з видавництва «Астрель» 7567000000 рублів на користь «Терри»
-
21.07.2010|08:37Прем’єра книги «Друге життя Брі Таннер» в Україні
-
20.07.2010|18:00«Славське Рок» у книгарні «Є»
-
20.07.2010|14:09Е-книги на Amazon cтали купляти більше, аніж паперові видання
-
20.07.2010|14:07Митці проти цензури