Топ-книги від Yakaboo

---

• Элизабет Гилберт. Есть, молиться, любить
• Джон Грэй. Мужчины с Марса, женщины с Венеры

---

Досить часто спілкуючись за життя з Олесем Ульяненком, який передчасно пішов із життя 18 серпня, я, тим не менш, не буду стверджувати, що добре знав його. Хоча б тому, що є колеги, з якими сам Улян спілкувався або вимушено, або не так часто, як з вашим автором, котрі вже пишуть про нього спогади та некрологи. Втім, кожен, хто відчуває внутрішню потребу написати щось про Ульяненка чи навіть похвалитися своїм знайомством із ним, має на це право. В тому числі - моральне. 

Натомість ті, хто почепив 19 серпня на офіційному сайті Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі скорботне повідомлення про відхід письменника, не мали, не мають і не матимуть на це жодного морального права.  

Звісно, мій заклик на адресу НЕК тихенько зняти це повідомлення лишиться без уваги так само, як і заклик до очільників цієї установи виконувати свою роботу і, зокрема, дати оцінку словам та діям Дмитра Табачника. Проте якщо голова Нацкоммору Василь Костицький, без відома якого таке повідомлення на сайті НЕК точно б не з´явилося, таки дасть по-тихому команду зняти повідомлення, це і буде справжній вияв поваги. Нехай і запізнілий.  

Ситуацію можна виправити і в інший спосіб: оновити згадане повідомлення, додавши до нього кілька слів вибачення та вдячності за все добре, що завдяки Олесеві Ульяненку відбулося в НЕК від 13 лютого 2009 року і до 15 січня 2010 року. Нагадаю: саме історія з висновками експертів НЕК стосовно «порнографічності» роману Ульяненка «Жінка його мрії» стала і для Нацкоммору, і для самого пана Костицького, без перебільшення, етапною, епохальною й зоряною. 

До того часу існування НЕК та її висновки стосовно реклами жіночої білизни, музичного відео гурту «Скрябін» та інших малозначущих речей сприймалися як прикрий, але все ж таки анекдот. З офіційних моралістів лише сміялися, їх не сприймали як серйозного суперника та гравця інформаційного простору України. Але після оприлюднення висновку стосовно книги Ульяненка, що спричинило вилучення цієї самої книги з продажу, несподівано докорінно змінилося ставлення людей до комісії. 

Настільки, що митці почали присвячувати їй свої публічні протести. Про її діяльність стали писати серйозні аналітичні статті. Протягом майже календарного року сам Василь Костицький як не щодня, то щотижня був гостем телевізійних студій, радіопрограм, із ним домагалися інтерв´ю газетярі, він давав коментарі для радіоефірів, його постійно питали про ситуацію з Ульяненком. Інакше кажучи, державна структура, очолювана ним, і він сам «розкрутилася» та «розпіарилася» з нуля. Нарешті, 15 січня цього року акція «АнтиНЕК» зібрала півсотні людей, купу преси та породила ще два скандали довкола так званих моралістів: спробу журналістки Олени Соколинської судитися з членом НЕК Богданом Бенюком та погрози на адресу Леся Подерв´янського, одного з ініціаторів акції.  

І всю цю махину запустив один-єдиний ідіотський висновок, котрий так само був оприлюднений і яскраво, кожним своїм рядом підтверджував некомпетентність і самої НЕК, і Василя Костицького в питаннях культури, мистецтва, тієї ж суспільної моралі. Показово, що скорботне повідомлення про відхід Ульяненка стало чи не єдиною згадкою про цю людину на офіційному сайті НЕК. Правда, дивно? Письменник при житті з ними судився, а про цей судовий процес, який не обходили увагою ЗМІ, на ресурсі Нацкоммору ані рядочка. Ба більше: коли я зробив у їхній пошуковій системі запит, ввівши «Олесь Ульяненко», отримав у відповідь: «По запиту "Олесь Ульяненко" знайдено 0 елементів». 

Отже, за життя цього письменника для «офіційного» Нацкоммору не існувало. Скажу більше: тоді, коли мистецька спільнота тішилася, пророкуючи Ульяненкові багатство та славу після такого скандалу, сам Олесь загальної ейфорії не поділяв. Навпаки, він був єдиним, хто тримався не надто впевнено й уникав публічності, яка звалилася на нього в один момент, та ще й у такому контексті, якого саме цей митець зовсім не хотів. Преса бажала спілкуватися з ним, як із виробником порнографічної продукції, борцем, трибуном, прапором свободи слова та свободи творчості. Натомість він випромінював песимізм, небажання боротися з вітряками й навіть говорив про можливість еміграції. Ульяненко за життя свободи творчості не виборював, бо вона в нього була: на відміну від багатьох «потерпілих» чи «жертв режиму», Олесь мав статус хоча й суперечливого, але таки живого класика, більш як два десятки виданих та надрукованих творів. І на початку 2009 року він нарешті отримав те, до чого прагне кожен творець: роман «Жінка його мрії» був надрукований досить великим для «серйозної» літератури тиражем і опинився в книжкових мережах на чільних місцях. 

Можна багато говорити про те, що це не Костицький надавав рукопис на висновок і потім вилучав тираж із продажу.  

Проте саме існування Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі створило прецедент, коли подібні дії можливі в теорії. Тепер вони цинічно висловлюють співчуття рідним та близьким людини, перед якою навіть не знайшли мужності вибачитися. А НЕК від імені Костицького або безіменно мала можливість це зробити: сам Василь Васильович не раз говорив, що з висновком стосовно Ульяненка його... підставили, він про це нічого не знав і навіть не згоден! Тим не менше, процес пішов, у тому числі - судовий.  

Коли почався наперед безрезультатний судовий процес «Ульяненко проти НЕК», юрист Костицький нічого не боявся, максимально відсторонюючись від нього та спускаючи суд на виснажливих бюрократичних гальмах. Натомість із початком суду журналісти почали писати про різке погіршення стану здоров´я самого Ульяненка. Найбільш цинічні говорили в кулуарах: «Улян повинен померти саме зараз - тоді б Костицький не відмазався!». Можливо, відчуваючи, що незвична для нього іпостась публічного позивача таки доконає, Олесь, який любив та цінував життя, погодився на мирову угоду з НЕК.  

А незабаром після згортання процесу НЕК знову зник із інформаційного простору - на відміну від Ульяненка. Отже, поки відомство Костицького трималося не за мереживні жіночі труси, за Кузьму Скрябіна з його кліпами чи за «Пилку-6», а за відомого письменника, її діяльність таки виправдовувалася медійним супроводом.  

Передчуваю: саме згадане «замирення» дало Нацкоммору підставу висловлювати офіційний жаль з приводу смерті людини, яку за життя комісія готова була перемолоти в бюрократичних жорнах вітчизняного судочинства. Мовляв, ми ж мирно розійшлися... Але хочу закінчити тим, із чого почав: Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі, яка створила серйозні проблеми здоров´ю та іміджу Олеся Ульяненка, не має права висловлювати скорботу з приводу його відходу. До того ж - анонімно: під згаданим повідомленням не стоїть жодного підпису.  

Проте якщо є бажання це зробити, то спочатку треба так само офіційно й публічно визнати недійсним експертний висновок стосовно його творчості. Оце справді буде вшануванням пам´яті...

Андрій Кокотюха