Іванова хата стояла давно, як небо, відколи поставили. Дощі зливали їй на руки, сонце лице палило, ніч від напасті боронила.

Та мала хата мрію - Івана з того світу вернути. Бо, як літа гримнули хворобами, не втримався чоловік на землі .

І благала хата:

- Та нащо він тобі, Боже? Як для янгола Іван хворобливий. А в мене піч неколупана , кімнати неметені, тиша вікна пообплітала.

Змилостився Господь:

- Добре .Я дам вам три дні.

Й прийшов Іван додому надранок, сонце від себе відпихаючи.

- Ото так, ніч як зима вдалася,- дивувався, позіхаючи,чолов’яга .

І мала хата господаря.

Першого дня все ніяк не могли прокинутися.

Хаті ,як завжди, снився Іван. Іванові ж нічого не снилося. (Потім він цілий день гризся, як то без сну бути). Хата йому й колискових виспівувала, та сон не брався. Бо не сняться таким, як він, сни!

Хата того не знала.

Іван того не знав.

А Бог мовчав.

Наступного дня було свято.

Взяв Іван крила й хаті до комина вчепив .

- Будемо літати, - мовив.

Нащо дідові була та розвага, хата не питала.Та гасали вони довгенько; репетували, пташині зграї розганяючи.Іван завжди був вправним птахом, але не янголом .

Третього дня, після заходу сонця, до них на подвір’я, прибився дощ .Відтак його вигнати не можна було. Так і прижився їхнім дощем. Гонився навколо хати, ходив за нею всюди, дулі крутив наврочливим воронам.

Хата з того всього почала дощ Іваном кликати.

А зимою вони вдвох на Іванову могилу колядувати ходили – пісню в ноги Івану поклали і зірку запалили. Хата принесла і крила, котрі, збираючись до Бога, чоловік удома зоставив: думав з янголами літатиме, а Всевишній в птахи благословив.

Отож-бо, як над вашою хатою чоловік пронесеться, відчиніть вікно: може, то Іван?

читати