Re: цензії
-
26.12.2010|Євген БаранПролог любові як пролог життя…
-
23.12.2010|БуквоїдВікторія Черняхівська: «Всі книжки читаю немов автобіографічні»
-
20.12.2010|Оксана Жила, ЛьвівЖінка, яка шукає щастя…
-
16.12.2010|Олена ДанилінаКайф від Положія
-
15.12.2010|Оксана Жила, ЛьвівПройдисвітство по-львівськи
-
14.12.2010|Світлана ГроменкоЧому Степан Процюк не пише детективи?
-
13.12.2010|Ігор МочкоданПримхи зворотної сторони
-
09.12.2010|Альбін Цирик, ЧернівціКентаври із Процюковими обличчями…
-
03.12.2010|БуквоїдВано Крюґер: З прози читаю лише метрів, а не міліметрів
-
29.11.2010|Євген БаранІгри в літературу як ігри в мізантропів
Видавничі новинки
-
Антологія «Квадро»
Поезія | Буквоїд
-
Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого»
Проза | Буквоїд
-
Стівен Кінг. «Під куполом»
Книги | Буквоїд
-
Міхаель Енде. «Джим Ґудзик і машиніст Лукас»
Дитяча книга | Буквоїд
-
Наталія Сквіра. «Проблеми поетики другого тому «Мертвих душ» Миколи Гоголя»
Критика | Буквоїд
-
Барбара Космовська. «Буба»
Проза | Буквоїд
-
Українська зовнішня розвідка: від А до Я
Мемуари/Біографії | Буквоїд
-
Джонатан Фенбі. «Альянс»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Генрік Мейнандер. «Фінляндія 1944. Війна, суспільство, настрої»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Тарас Прохасько. «БотакЄ»
Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
На дивані Тичини спали Жадан, Андрухович, а ми лише прилягли...
-
Літературний звіт Харкову, який багато і прискіпливо читає.
У залі очікування харківського вокзалу грає симфонічний оркестр. Для приїжджих – це музичний посил: ви потрапили у місто культурних експериментів. Такі виходи “у народ” музиканти філармонії практикують часто, навіть у метро спускаються… Молоді художники, активісти стріт-арту (вуличного мистецтва), увиразнюють обличчя міста своїми штрихами: розписали веселими сюжетами бетонні паркани та глухі стіни будівель. Завдяки їм на вулиці Гоголя нарешті з’явився Гоголь, а на Пушкінській – Пушкін. Цьогорічний Харківський стріт-арт-фестиваль та художник Гамлет Хіньківський подарували місту кілька диво-звірів Марії Приймаченко на стінах будинків. Якщо гулятимете Харковом – обов’язково побачите якесь незвичне вуличне панно, скульптуру чи інсталяцію. Вже ніхто з приїжджих не запитуватиме, як свого часу Павло Тичина, ступивши на харківський перон: “Харків, Харків, де твоє обличчя?”.
Нам би походити Харковом неспішно, але пересуваємось містом у темпі бігу підтюпцем. Від ранкового до вечірнього потяга – кілька зустрічей у різних місцях. Нас супроводжує Тетяна Терен, випускниця Харківського університету, ініціатор багатьох зустрічей із письменниками, автор телепрограми “Книжковий кошик” на місцевому телебаченні та арт-проекту “Книжкові сходини”.
Це місто з потужними, і не лише літературними, традиціями. Харків – місто Миколи Хвильового, Миколи Куліша, Валер’яна Підмогильного… А також їхніх попередників та послідовників. Це місто Сергія Жадана, батька й сина Ушкалових, потужних видавництв, які роблять погоду на літературній карті України... Харків читає багато й прискіпливо… Ми з Мілою Іванцовою презентуємо тут свої книжки (її роман “Родовий відмінок” став лауреатом цьогорічного конкурсу “Коронація слова”) і хвилюємось, як студентки: як нас сприйме освічений Харків?..
В одному з будинків у центрі міста потрапляємо на телевізійний канал «А/ТВК». Його директор Василь Третецький не приховує задоволення: рейтинг україномовного телеканалу у Харкові перевищує рейтинги російськомовних каналів. Пояснює: це тому, що намагаються робити цікаві сучасні програми, закуповують рейтингові фільми та програми, орієнтуються на сімейну аудиторію… Книжковій темі на каналі – особлива увага.
Наступна зустріч – у Харківському національному університеті ім. В. Н. Каразіна. До нього – п’ять хвилин найбільшим у Європі майданом – Свободи, який філософ Євген Сверстюк назвав пусткою, закутою у камінь. Тут уживаються пам’ятник Леніну, знаменита пам’ятка конструктивізму, а нині – офісний центр Держпром, і… гігантський гумовий ящір – забавка для дітей. Мені згадується епізод, описаний Жаданом в “Anarchy in the UKR”. Зима-2004. Помаранчевий Майдан у Харкові. До наметів під’їжджає “наворочений” джип, і чолов’яга за кермом запитує, чим допомогти. “Привези футбольного м’яча”, – звучить у відповідь. “Де ж я його знайду серед ночі?” – “На вокзалі можна купити будь-що й будь-коли”. І “крутелик” привозить м’яч, його самого теж беруть у гру, він стає на ворота і бере м’ячі весело та вправно при світлі фар свого позашляховика…
Зараз на слизькій площі посеред танучих кучугур – надувний чи то дракон, чи то динозавр…
Кінооператора на прохідній не пускають в університет. Мовляв, проводити зйомки у вузі можна лише за умови попереднього отримання дозволу ректора. Поки справа залагоджується, роздивляємось портрети у ректорській галереї. Завідуючий кафедрою журналістики Ігор Михайлин розповідає цікаві факти з історії університету. З подивом зауважую на стіні портрет з підписом — Гулак-Артемовський. Композитор? – Ні, письменник, байкар – Петро Петрович, бо Семен Семенович (автор першої української опери) тут ні до чого, хоча й – племінник Петра Петровича. Петро Гулак-Артемовський був ректором Харківського університету в середині позаминулого століття. Оратор з нього був ніякий, розповідає Ігор Леонідович, – на першу лекцію приходило чотириста студентів, на другу сорок, на третю – четверо…
Ігор Леонідович провів нам екскурсію і університетським музеєм, де серед багатьох цікавих експонатів ми побачили “Дєло” Ради університету про возведення “галіцийського ученого-дослідника” Івана Франка у ступінь доктора руської словесності… Саме у Харкові Франко став доктором!
Книгарня “Є” справила враження одного з міських центрів спілкування. Обстановка демократична, жива. Читачі охоче йдуть сюди на зустрічі з літераторами.
Жадана не було того дня у Харкові. Таня Терен жартує, що Сергій – це галерея і музей в одній особі. Унікальність Харкова, каже вона, у тому, що його культурні кола поєднані між собою. Збирають ці кола воєдино передовсім два культурні центри – літературний музей і муніципальна галерея. Кімнатами Літературного музею провела нас літературознавець Ольга Іванівна Різниченко. Літературний Харків 20-30-х років – це особлива історія. Тут навіть окремої публікації буде замало. Але навіть годинної розповіді фахівця достатньо, аби уявити собі Остапа Вишню, Володимира Сосюру, Миколу Хвильового, Миколу Куліша, Юрія Яновського та багатьох інших — не пам’ятниками, що поприпадали пилом, а живими людьми, історії про яких викликають і сміх, і сльози.
Легендарний диван Тичини “живе” у музеї своїм життям, в ореолі легенд. З нинішніх тут ночував Сергій Жадан, коли був студентом і його виганяли з гуртожитку. Юрій Андрухович, приїжджаючи у Харків, спав на цьому дивані. І Кокотюха – як свідчить фото на шпалерах кімнати – теж на ньому відпочивав. Хоча Андрій такого не пам’ятає: мовляв, може, колись і сидів із заплющеними очима “по-п’яні” (Андрій зараз не п’є, як відомо усім літераторам). Запитавши дозволу, і я прилягла на “священне місце”…Галина Вдовиченко
Фото: Тетяни Терен
На фото: Знаменитий диван Тичини у Харківському літературному музеї.
Додаткові матеріали
- Кращим дебютантом року стала Галина Вдовиченко
- Галина Вдовиченко відсвяткувала день народження роману «Тамдевін». АУДІО
- День народження роману Галини Вдовиченко «Тамдевін»
- Презентація роману Галини Вдовиченко «Тамдевін»
- У Львові відкриється фотовиставка Галини Вдовиченко
- Галина Вдовиченко: «Не пропустіть у «Кур’єрі Кривбасу» роман Галини Пагутяк «Зачаровані музиканти»
- Галина Вдовиченко, «Тамдевін». Видавництво «Нора-Друк»
Коментарі
Останні події
-
27.12.2010|22:39Валентин Бадрак презентував дві нові книжки
-
27.12.2010|13:49Топ-10 грудня від Ozon.ru
-
27.12.2010|07:46Олег Коцарев: «Стало менше цікавих нових книжок»
-
25.12.2010|10:44Валентин Бадрак презентує нові книжки
-
24.12.2010|18:30«Книжка року ’2010» назвала лауреатів
-
24.12.2010|16:12Прем’єра «Вертепу» Ігоря Павлюка
-
24.12.2010|10:40Соціальний проект «Бачити серцем» від «Видавництво Старого Лева»
-
24.12.2010|08:23Нагородження переможців «Турніру поетів»
-
24.12.2010|07:04Світлана Скляр: Криза скінчилася, ринок одужує, усі сповнені нових ідей
-
23.12.2010|22:51Людмилу Уліцьку нагородили премією Сімони де Бовуар