Головна\Події\Премії

Події

09.03.2011|07:55|Буквоїд

Відмова Шкляра від Шевченківської премії: коментарі письменників та критиків

4 березня Василь Шкляр звернувся із відкритим листом до Віктора Януковича, у якому попросив главу держави не вручати йому Шевченківську премію до звільнення із посади Дмитра Табачника.

А пізніше стало відомо, що Шкляр взагалі не потрапив до президентського указу про нагородження. «Буквоїд» вирішив з´ясувати як учасники літературного процесу поставилися до вчинку Василя Шкляра.


Юрій Андрухович, письменник:

-  Своє ставлення до Шевченківської премії (Тарас Григорович тут ні до чого, це просто користування його іменем) я сформулював наприкінці 1990-х років: її не можна брати, бо від неї смердить. Ця премія завжди оповита конфліктами, доносами, інтриґами, у неї зла аура і зла карма. Передусім тому, що її - як за часів совдепу, так і незалежних - контролює найвища влада країни. А всім відомо, яка в нашій країні найвища влада. Як за часів совдепу, так інинішніх. 

Але я не засуджую своїх колеґ, які нею спокушаються. Як казали колись у Галичині, най їм Бог гріха не пише.

Василь Шкляр ішов до цієї премії все своє дотеперішнє життя. Це я так здогадуюсь, можливо, я перебільшую. Він її отримав рішенням комітету. Далі починається те, про що я написав вище - конфлікти, доноси, інтриґи. Ситуація зрозуміла, я про неї говорив, відповідаючи на запитання Ірини Славінської з «УкрПравди»: Табачник наказав, Красовицький виконав, Мірскій додав смороду.
Що мені не зрозуміло: відмова Шкляра. Тобто навіть не вона, а всі ці компліменти верховному табачнику, себто Вікторові Федоровичу: я Вас шаную, я до Вас із незмінною повагою. Той віддячив сторицею і премії не дав. До кого було це звертання «з незмінною повагою»? До зека?! До душителя всього українського?! Поганий Табачник і добрий Янукович?!

Тепер конструктивне. Ця ситуація може стати феноменальною можливістю для громадянського суспільства трахнути владу ненасильницькою солідарною дією. Для цього треба зібрати для Василя Шкляра ту саму суму, щоб він таки отримав премію, але вже не від «паньства». себто державної верхівки, а від народу. Скільки там тої премії - 280 тисяч? Треба створити незалежний оргкомітет зі збору альтернативної Шевченківської премії для Василя Шкляра. Я перший даю тисячу. Якщо нас таких буде 280, ми їх взуємо.

 

Андрій Курков, письменник:

- Мені  важко зрозуміти зв’язок між Шевченківською премією і міністром освіти. Одначе указ президента, в якому не було премії  за літературу, поставив всю цю дивну ситуацію ще раз із ніг на голову.

Думаю, Василю не потрібно було ставити умови президенту. Якщо він розумів, що премії  йому вже не дадуть, треба було якось інакше виходити з ситуації . Вчинком це вважати важко – «вчинок» - це щось радикальніше, це як гримнути дверима в високих кабінетах чи на сторінках преси, яку читають.


Ірина Славінська, критик, літературний оглядач «Української правди. Життя»:

- Це могло би бути красивим жестом, але вийшов фальстарт. Коли оприлюднили указ Януковича, то виявилося, що Шкляр відмовився від того, чого йому не давали і (можливо) давати й не збиралися. 


Крім того, дуже дивує привід відмови - мовляв, премію не прийму, поки міністром лишається Табачник. Хоча 10 лютого, коли Шкляр САМ повідомив ЗМІ про свою перемогу, Дмитро Табачник спокійно займав своє затишне міністерське крісло. 

Відтак ситуація неоднозначна та залишає чимало приводів для жартів. Мені особисто найбільше сподобалося трикратне висловлення поваги пану Януковичу.


Анатолій Дністровий, письменник:

-  Я сприйняв цю новину скептично. Суть не лише ж у Табачнику, а в усьому політичному класі. Шевченківська премія - це як ватерлінія. Хто її брав з рук влади (усіх неорадянських влад без винятку - фіолетових, помаранчевих, блакитних) - показав рівень своєї громадянської культури.

Наші літературні вуйки з заторможеним критичним і самокритичним мисленням  мали б це вже допетрати. В медійному плані таких людей дуже зручно перетворювати у клоунів. Не солідно таке допускати щодо себе. Чиста творчість значно важливіша, ніж тарганячий суспільний чи владний шурхіт навколо літературки. Але ця давня істина - для посвячених.


Євген Баран, літературний критик:

- Я заскочений цією заявою Василя Шкляра. Прочитавши роман, я довго думав, що би написати про нього. Поки що не прийшов до якоїсь чіткої думки. Хоча визнаю, що «Чорний Ворон» - одна з найкращих національних «агіток», які взагалі появлялися в нашій літературі. Це щось те, чого поляки дочекалися від Сєнкевіча понад 120 років тому. Що стосується умови Шкляра, то я приймаю її, як попередній захід. Бо українофобові Табачнику не місце не тільки при владі, але й в Україні. Я би не шукав зараз підводних течій.


Ігор Бондар-Терещенко, літературний критик:

- Мабуть, як і більшість, опитуваних щодо відмови Василя Шкляра отримувати Шевченківську премію, зазначу, що, по-перше, навряд чи можна назвати «вчинком» цю дію з боку автора «Залишенця» (я правильно називаю книжку цього автора, бо «Чорний ворон» це ж, здається назва серіялу з Брендоном Лі?). Ще від часу, коли Шкляр «розминався красненьким», адаптуючи українську клясику, ця «патріотична» піар-стратегія вже виглядала застарілою. Ясно, що художній текст віднедавна замінений на естрадний жест, і «вчинком» сьогодні називають майже все – від панського «сходження з дистанції» Ліни Костенко під час її турне Україною до голодного вереску якого-небудь Стронговського у власному інтернет-щоденнику – але чи не пізно наш лавреат Шкляр схопився за цю «молодіжну» естафету, відіграну ще на початку 1990-х років? Тим паче, якщо згадаємо при цьому про так само давню авторекляму Юрія Андруховича, який теж відмовлявся було від Шевченківської премії, хоч її автору «Московіади» і «Рекреацій» ніхто й не давав.

По-друге, як можна відмовитись від того, за що ти вже розписався у відомості? Нині ж члени НСПУ дають розписку, щоб не було отаких-о вибриків при отриманні премії, чи не так? Хіба що ну дуже по-українськи, себто хитренько, зазначити, що за грошима прийдеш, коли начальник піде на перекур. Але ж прийдеш? То який же це «вчинок»? Так, наївна віра селюка у магічну силу «городської» реклями.


Максим Розумний, письменник, філософ:

- Не знаю, як там було насправді, хто з ким говорив і про що домовлявся, але почерк професійного спін-доктора в цій історії впізнається. Що маємо в сухому залишку? Шкляр отримав потужний розголос навколо свого роману, а отже, сподіваюся, тисячі нових читачів. Це добре і для української ідентичності, і для книжкового ринку. 

Шкляр стає політичною фігурою, про це свідчить як сама вимога відставки міністра (мабуть, приєднається до групи В.Кириленка), так і поведінка в ефірі «Інтера». Це погано. Бо політик зі Шкляра буде нічим не кращий за Яворівського та інших націонал-демократів спілчанського призову.

Президент Янукович уникає незручної ситуації з нагородженням «махрового націоналіста» та отримує ще один аргумент для майбутньої відставки Табачника як уже вкрай одіозної фігури. 

Українське патріотичне середовище приємно збуджується, як це було продемонстровано в телеефірі Іриною Фаріон. 

Словом, геніальний хід, бо всі задоволені. От, єдине тільки – гроші…


Андрій Кокотюха, письменник:

- Попри те, що Василь Шкляр письмово виявив повагу Віктору Януковичу, я особисто схвалюю цей крок. Насправді загал ще не знає підводних течій усього, що відбувалося від рішення про нагородження пана Шкляра до невключення його в списки. Мабуть, заява Василя Миколайовича - не лише красивий жест людини, письменника та патріота, а, швидше, фінальне рішення якоїсь складної шахової партії. З якої, власне, і почався «Чорний ворон» або ж «Залишенець»: журнальна публікація, видання ідентичного твору під різними назвами, недержавні нагороди та - головне! - читацьке визнання. На секундочку, україномовна книга за рік розійшлася тиражем щонайменше 20 тисяч примірників, а цього не кожен україномовний автор досягає. Для мене тираж - показник. До того ж цифру можна офіційно довести, принаймні, якщо йдеться про видання, зроблене «Клубом Сімейного Дозвілля» - тиражі там не просто «білі», а «супербілі», з їхніми книжками все прозоро.

Отже, Шевченківська премія вперше після «Солодкої Дарусі» Марії Матіос відобразила реальний читацький попит. Думаю, письменнику цього досить. Я не схвалюю саме рішення Василя Шкляра висуватися на здобуття Шевченківської премії. Ця нагорода нічого не означає, читацьке визнання важливіше.

Але попри неоднозначність ситуації популярний український роман та його автор потрапили в інформаційний простір саме в тому контексті, якому треба: громадяни України, принаймні, ті, хто не відвик думати, не ставляться з повагою до президента. І висловлення поваги в даному випадку - лише жест ввічливості, як і належить у офіційному зверненні. Проте якщо президент обраний легітимно, ми, народ, готові з цим миритися й жити. Нас не влаштовує лише товариш Табачник на тій посаді, яку він обіймає. Він взагалі не повинен бути з такими поглядами не лише в українському уряді, а й в уряді жодної з країн. Уявіть, якби в уряді Росії сидів якійсь русофоб, захисник інтересів, наприклад, Франції, Лівії або України... Давно б продали в Чечню, в довічне рабство...

Тому, залишивши за дужками всі питання, які виникають довкола вчинку Василя Шкляра, я пропоную визнати одне: це - пряме, пряміше вже нема куди, повідомлення главі держави (яким би він огидним не був) про головну проблему, яка існує в його уряді. Забрати звідти товариша Табачника пора давно. Його не треба було туди призначати. Зрештою звинувачення Шкляра в ксенофобії дуже смішно звучить з огляду на те, що освітою України намагається керувати українофоб і взагалі - не фахівець ні в чому, крім «чорного» антикваріату, фальсифікацій та просталінської демагогії.      

І те, що премії пан Шкляр не отримує, свідчить: Янукович таки здатен почути якщо не кожного, то хоча б одного. Реакція, правда, не така, але це перший справді гучний скандал, напряму пов`язаний із несприйняттям Табачника. За рік від його призначення минулося все, навіть Харківські угоди. А з ним воюють. Значить, владі пора робити втішні для нас висновки та піднімати свій рейтинг, позбувшись Табачника. Думаю, пан Шкляр домагався саме цього. Хоча, напевне, є й інші розрахунки.


Степан Процюк, письменник:

- Тут би я найменше хотів естетствувати. Я не знаю якихось нюансів та й це немає значення. Василь Шкляр написав талановитий і читабельний роман, в якому йдеться про минулу епоху. У нас завжди змішують життєву і літературну правду, хоч це ази, які потрібно засвоїти ще на шкільній парті. Його вчинок викликав великий суспільний резонанс  і цей аргумент, по-моєму, переважує десятки інших аргументів. Достатньо проглянути зливу коментарів в інтернеті...

Шкляр зробив так, як вважав, що повинен зробити. Я схвалюю цей вчинок.


Тетяна Трофименко, літературний критик:

-  Василь Шкляр намагався якомога достойніше вийти з незручної ситуації, однак його «ультиматум» президентові виглядав не надто переконливо, оскільки Дмитро Табачник та Віктор Янукович перебувають по один бік барикад.

Якщо бути цілком принциповим, то на премію не варто було номінуватися взагалі або відмовитися без еківоків - засвідчивши небажання діставати нагороду з рук українофобської влади.


Ярослав Орос, письменник:

-  Я ніяк не сприймаю цей вчинок... Василь Шкляр не перший рік працює в «яворівському каганаті» разом з Анатолієм Кримом... Нехай би Анатолій Ісакович переговорив з Дмитром табачником, і справу враз залагодять... Василь Шкляр отримає ті злощасні тисячі з рук януковича...


Михайло Бриних, письменник, літературний критик:

- Мене ця новина здивувала й водночас викликала чимало запитань.Переконаний, що найважливіша інформація залишається десь за кадром, і про ті переговори й домовленості, які передували заяві Шкляра, поки що можна тільки здогадуватися. Ті факти, які потрапляють у публічну площину, на жаль, мають опосередкований стосунок до суті справи.


Володимир Цибулько, письменник, політик:

- Це ситуація цілком із досвіду політичного - коли обидві сторони у виграші! Шкляр зберіг обличчя і Банкова зберегла обличчя! В кожної сторони цього сюжету, правда, власне уявлення про обличчя.  Це як закінчення першої російсько-чеченської війни - коли кожна сторона перемир´я  подала як власну перемогу.

Для Банкової присудження премії саме Шклярові вимагало б цілого ланцюга пояснень як перед нацменшинами так і перед Євросоюзом, адже галас зчинений представниками деяких меншин щодо деяких цитат з художнього твору перейшов у політичну площину.

Тепер перед Банковою постає інша проблема - зреагувавши на цитати з художнього твору Василя Шкляра (фізичної особи!!!) потрібно  реагувати на нацистські вислови щодо галичан у публіцистиці (а це дві великих різниці!!!) Дмитра Табачника (державного чиновника!!!) Так, реакція влади  на художній твір доволі спірна, бо щодо публіцистики повинна  бути  якраз пряма дія. Ще й з висловленням політичної позиції влади. Якщо казати більш побутово - плювок в бік нацменшин влада перехопила, в бік же українців - сама доплюнула!  

коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

10 березня 2011, 21:53|Vuss:
Примітивний автор, примітивний роман, примітивні письменники, примітивні коментарі. Все!
09 березня 2011, 10:25|Бандера з Києва:
Зараз читаю роман, дуже подобається - яскраві образи і чітке слово, чорно-білий світ, схожий мені чимось на "300 спартанців".
А стосовно ненадання премії Шкляру, то як на мене все зрозуміло - Табачник та інші українофоби, що зараз окопалися у владі - ніколи б не дали її такому письменнику, як Шкляр...
Додати свій коментар:
Ваше ім'я 1000 залишилось Ваш коментар підтвердіть, що ви не робот: Якщо Ви не бачите свій коментар на сторінці після введення, натисніть кнопки Ctrl+F5

Партнери