Re:цензії

11.06.2010|14:43|Євген Баран

Антуан де Сент-Екзюпері: свобода як мова і мова як свобода

Антуан де Сент-Екзюпері.Записники: твори в 4 т. / Антуан де Сент-Екзюпері; передм. і прим. Наталі де Вальєр; вступ П’єра Шевр’є; з фр.пер.П.Таращук. – К.: ФОП Жупанський, 2009. – Т.1. – 2009. – 254 с.

Я не знаю, що сказати більше, аніж здивовано розвести руками – українською мовою виходить зібрання творів Антуана  де Сент-Екзюпері у 4 томах! Переклад Петра Таращука. Здається, після трагічної загибелі Анатоля Перепаді на початку червня 2008-го (ніхто не оголошував трауру в державі, бо що неукраїнцям до українців в неукраїнській державі, хоча й на етнічній українській землі?!) , українська культура знаходить гідного продовжувача невдячної і унікальної в своїй основі справи на ниві перекладацтва, - себто на ниві людського порозуміння!

«Планета людей» і «Маленький принц» є набутком людської цивілізації в її культурному вияві, себто в її прориві за межі осяжні (матеріяльні), є і залишаються ідеальною перспективою для людей духу. Автором сих творінь є француз Антуан де Сент-Екзюпері. Се про французів колись сказав Гьоте: «Я анітрохи не боюся за французів, в історії світу вони піднялися на таку висоту, що їхній дух ніяк не можна поневолити». Як би я хотів, аби якийсь новітній екзегет сказав се про українців, тоді ніякий чужоземний за духом  варяг не зміг би  зашкодити їхній цивілізаційній ході!

Про «Записники» Екзюпері добре сказала Наталі де Вальєр у передньому слові. Тому деякі її міркування зацитую:

1. «У цих записах немає нічого інтимного. Жоден записник не міг правити за план майбутніх творів письменника. Їхній зміст розкриває передусім політичні, соціальні, економічні, філософські, наукові та релігійні міркування».

2. «Власне, записники з нотатками від кінця 1935 р. до 1940 р. розкривають думки й запитання чоловіка, що жив за доби змін, яких зазнавала європейська цивілізація напередодні й на початку Другої світової війни. Це політичні запитання про обгрунтованість крайніх правих рухів, економічні запитання з огляду на гонку озброєнь, наукові запитання, поставлені саме тієї миті, коли люди почали застосовувати свої відкриття...».

3. «(...) записники – це запрошення краще пізнати період, відзначений передусім багатством подій».

І ще одне міркування зі вступу П’єра Шевр’є:

1. «(...) ці нотатки, зроблені в процесі неперервного внутрішнього пошуку, ніколи не пройшли перевірки спокійними роздумами»

Додам лише до цього міркування, що не відомо, чи нотатки би стали кращими від перевірки спокійними роздумами, бо це вже було щось інше, тільки не фрагменти, з яких, власне, і складається  людське життя...

Скажу також, що не всі сторінки були цікаві мені. Але тут не значить моя цікавість чи нецікавість, значить універсалізм мислення Екзюпері, якого цікавило людське буття у триєдиному вияві: економіки-політики-культури. Се той тріумвірат, який і стверджує за будь-якою нацією, свідомої важливості цих чинників у її цивілізаційному бутті, право на називання і озвучення свого проживання.

Буду говорити про те, що мною зрозуміле і усвідомлене. Себто говоритиму про порозуміння крізь час, простір і мову. Що приймаю (а мій досвід, помножений на неможливість грунтовного знання через інформаційний терор, де увага зосереджена не на суті проблєми, а на інтризі спекуляції й маніпулювання інформаційним вибором, є досвідом неофіта, малограмотного, але спраглого знань!), себто розумію і поділяю у цьому досвіді, спробую згрупувати і прокоментувати, не приклеюючись до феномену біографії й творчості Екзюпері, а прагнучи донести його міркування до самітників-однодумців.

Отже, говорить Екзюпері:

1. «Я кажу: людську цивілізацію слід шанувати і ставити вище від людських ідей,- оце і є моя цивілізація. Я починаю з цієї аксіоми, а не доходжу до неї. Я шукаю в людях універсальних елементів, бо маю потребу у великій імперії, щоб гуляти по ній» (16);

2. «Дурний патріотизм ХХ ст. – не що інше, як поганий командний дух» (17);

3. «Духовна велич нації залежить не від того, нагромаджені ці предмети чи ні в капіталістів ( ідеться про твори мистецтва. – моє. Є.Б. ), а від того, чи вони створені. Вона залежить тільки від того, чи суспільство виробило цей цвіт» (21);

4. «Країна (...) є жертвою відсутности концептуальної арматури, здатної розуміти світ та упорядкувати події. Це проблема мови, від якої залежать і політики, як і решта людей» (37);

5. «(...) без релігії людина має тенденцію скочуватися до варварства» (38);

6. «(...) інстинкт ідентичности сильніший за інстинкт самозбереження» (39);

7. «Людина своєю мовою упорядковує світі, коли використовувані концепції не створюють ладу, вона змінює свої концепції на інші, створюючи таким чином якийсь загальніший лад. Таким є єдиний, але справжній науковий прогрес» (42);

8. «Саме напрям є творчим актом» (44);

9.  «(...) ті, хто страждає й поділяє страждання, загалом набагато людяніші за щасливих егоїстів» (46);

10.  «Куди ви мене ведете, ви, що вважаєте, ніби людина увічнюється, харчуючись та відтворюючись? Ви, що анітрохи не відчуваєте важливости духовної надбудови?» (52);

11.  «Я наляканий труднощами, коли владу намагаються вивести від чогось іншого, крім Бога. Запліднюються згори» (53);

12.  «Стережіться неусвідомленого прагнення підтримувати партії ... бо вони – це виродження» (55);

13.  «Людське тісто, з якого так мало взято, - оце справжня драма» (60);

14.   «Росія совєтів видається варварською тільки тоді, коли здряпати тоненьку сухозлітку. Село, де позникали люди: ось хто тепер там плаче» (64);

15.  «Відповідь С. «Ви ніколи не вірили? Тоді ви не знаєте того, що ви втратили»« (65);

16.   «Представники народу, що має королеву, мають у собі частку королівської крови» (73);

17.   «Люди. Жертвувати собою не задля того, якими вони є, а задля того, якими вони можуть стати» (83);

18.   «Якщо вмирає мистецтво, це означає, що вмерла цивілізація, яка править йому за середовище» (93);

19.  «Бог справжній, але створили його, мабуть, ми» (110);

20.  «Творчість – це вічний вибір, а не логічний, наперед визначений розвиток» (113);

21.  «Істина – це не те, що доведене більш-менш добре, а те, що більш-менш ефективне, незважаючи на реальність. Ніщо в собі не є ані істинним, ані хибним» (116);

22.  «Дух не метушиться, він творить» (118);

23.  «Мене наперед відохочує писати те, що я не знаю, що хочу сказати, чи, радше, не знаю, як будувати міст між несформульованим світом і свідомістю. Це мова, яку я повинен вигадати для себе. (Ця операція внутрішня: усвідомити себе») (145);

24.  «Люди не мають мови, щоб думати сьогодні про світ» (182);

25.  «Творчість – це напрям, а він завжди невидимий» (184);

26.  «Пізнання – це володіння не істинами, а послідовною мовою» (203);

27.   «Зрештою, те, що я називаю свободою, - це здатність діяти всупереч статистиці (немає іншої причини, крім статистики), і вона мала б бути атрибутом всякої живої матерії» (221);

Дивне се відчуття, перебування під магією чужої думки. Чужої фізично, але близької світоглядно й естетично. Багато чого я тут не зацитував: окремі міркування, що стосувалися міфу про «доброго тирана» – це в контексті думок про Сталіна і Гітлера; чи про економічні підвалини капіталізму з його роботодавцем, найманою силою і законами розвитку;  чи про закон збереження енергії... Словом, не цитував того, що видавалося, на мій хлопський розум, малоцікавим. Але це нічого не означає, окрім того, що повного співпадіння мови не відбулося, по тій причині, що сформулювати простір індивідуальної мови неможливо, не відвоювавши простору індивідуальної свободи. Для Екзюпері це вже не було проблємою, у часі й просторі він зумів згармоніювати потребу індивідуальної свободи з можливостями індивідуальної  мови. Мені ж залишається відчуття спринтера, який прогавив старт: твої суперники вже на фініші, а ти лишень розпочинаєш біг. Але залишати доріжки не можна хоча б тому, аби зрозуміти межі власної свободи і мови,  які чи не єдині уможливлюють твоє буття як світу поза часом і простором.

коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

15 червня 2010, 13:36|Євген:
Я менше думав про транскрипцію, а взяв варіянт, запропонований П.Таращуком у книзі Екзюпері.
15 червня 2010, 12:11|Едіт:
До Євгена Барана.
Коли мій син вчився в ?(не згадаю вже точно, в якому саме класі, але приблизно в 1994 році) і діти вивчали творчість Великого німця, тоді його прізвище писалося "Гьоте" (у відповідності до російської традиції). У старших класах написання виправили і стало "Ґете" - так пишемо і вимовляємо й донині. У виданій 2001 року збірці"Фауст Лірика" написано "Гете", тобто літеру "Ґ" проігноровано. Тепер, у рецензії шановного філолога, знову зустрічаю "Гьоте". Так, як же правильно?
Вся ця "штовханина" навколо прізвища Великого німця нагадала з Висоцького: "Все мозги разбил на части, Все извилины заплёл"!
Додати свій коментар:
Ваше ім'я 1000 залишилось Ваш коментар підтвердіть, що ви не робот: Якщо Ви не бачите свій коментар на сторінці після введення, натисніть кнопки Ctrl+F5

Партнери