
Re: цензії
-
26.12.2010|Євген БаранПролог любові як пролог життя…
-
23.12.2010|БуквоїдВікторія Черняхівська: «Всі книжки читаю немов автобіографічні»
-
20.12.2010|Оксана Жила, ЛьвівЖінка, яка шукає щастя…
-
16.12.2010|Олена ДанилінаКайф від Положія
-
15.12.2010|Оксана Жила, ЛьвівПройдисвітство по-львівськи
-
14.12.2010|Світлана ГроменкоЧому Степан Процюк не пише детективи?
-
13.12.2010|Ігор МочкоданПримхи зворотної сторони
-
09.12.2010|Альбін Цирик, ЧернівціКентаври із Процюковими обличчями…
-
03.12.2010|БуквоїдВано Крюґер: З прози читаю лише метрів, а не міліметрів
-
29.11.2010|Євген БаранІгри в літературу як ігри в мізантропів
Видавничі новинки
-
Антологія «Квадро»
Поезія | Буквоїд
-
Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого»
Проза | Буквоїд
-
Стівен Кінг. «Під куполом»
Книги | Буквоїд
-
Міхаель Енде. «Джим Ґудзик і машиніст Лукас»
Дитяча книга | Буквоїд
-
Наталія Сквіра. «Проблеми поетики другого тому «Мертвих душ» Миколи Гоголя»
Критика | Буквоїд
-
Барбара Космовська. «Буба»
Проза | Буквоїд
-
Українська зовнішня розвідка: від А до Я
Мемуари/Біографії | Буквоїд
-
Джонатан Фенбі. «Альянс»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Генрік Мейнандер. «Фінляндія 1944. Війна, суспільство, настрої»
Історія/Культура | Буквоїд
-
Тарас Прохасько. «БотакЄ»
Проза | Буквоїд
Re:цензії
Ватра кохання
-
Ярослав Ткачівський. Сяєво сьомого неба: Інтимна й еротична лірика. – Івано-Франківськ: Типовіт, 2009. – 128 с.
Інтимна лірика Ярослава Ткачівського – своєрідний еліксир кохання. Три жагучих джерела-розділи наповняють збірку: юнацькі почуття – «Смак забороненого плоду», розквіт молодості – «Чар-зілля пристрасті» та порив зрілості – «Земний Едем». Збірка побудована за принципом мозаїчного читання. Себто можна розпочинати знайомство з поезією з будь-якої сторінки, при цьому зберігаючи змістове наповнення книги.
Поезія експресивна, градаційна і разом з тим сповнена мінливих миттєвих відчуттів та вражень. Є вірші, в яких кожне слово вагоме, яскраво увиразнене в рядку і несе певне смислове навантаження: «Вечір/ і Ніч…/ Коси/ до пліч./ Погляд –вогонь./ Доторк/ долонь…/ Далі – межа:/ Ранок!/ Чужа?..». Практично наскрізним елементом збірки є контраст: «Молодість!../ Вже осінь…». Сувій риторичних запитань формує наріжний прийом збірки: «Невже на схилі літ/ всі мрії збудуться?». Продовжуються сум’яття рядками: «…Квітко невинна і нічия,/ чуєш у серці повінь?». Пік переживань припадає на зрілий вік: «А чи щаслива ти, моя кохана, зі мною в парі разом тридцять літ?». Часова приналежність стає своєрідним каркасом циклічності кохання: «втікаєш скоро?../ …зійшла не звідти,…/ …прийшов не впору?». Знаходимо шифр до цього кодового питання у рядках: «проціджені крізь совість власну/ усі хвилини і літа». Ліричний герой змальовує дуалістичну природу часу: «Час – порадник, лікар і учитель,/ і розлучник – Час». Розлука з коханою фігурує у кількох віршах, відлунюється епістолярієм: «Весняний пуп’янку, прости мене, прости./ Дай надивитись хоч здалека в карі очі…». Тому вокзал для ліричного героя – «оаза розставань і стріч…». На противагу цьому герой не втрачає віри, адже «веслуємо в човні крізь шторми світу,/ твоя любов зорею мені світить», хоча «час постарів».
Щодо формального вкраплення, в збірці відшукуємо гру слів: «А ти не вір, що у зеніті сонце,/ бо срібні скроні – наче дивний сон це». Омофони надають тексту більшої грайливості та безпосередності. Доповнюють поетичну картину світу лексичні омоніми: «Повінчав нас Місяць –/ вже медовий місяць…». Попри штампові метафори, на кшталт: «сію зерна правди, як в ріллю», впадають в око оригінальні образи-символи: «…Ніч встає повією/ з мокрих подушок». Синестезія почуттів та вражень переповнює алітераційні рядки: «і сніг,/ і сум,/ і сон…/ …Два серця в унісон…».
Привертає збірка увагу і наративними особливостями, зокрема є кілька віршів написаних від імені жінки: «Ти не клич «колишньою», бо кохаю ще». Така фемінізація підкреслює готовність ліричного героя до розуміння сутності жінки, вміння відкинути маскулінне і згоріти в любові до ближнього як це властиво жінці-матері: «Тобі моя самопожертва,/ але, коханий, що тобі?..». Наратор пропонує нам діалогічний консенсус кохання, як квінтесенцію життя: « - Своїм коханням в казку заведу…/ - А я тебе за це окрилю, любий».
Поезії Ярослава Ткачівського не альбомні і не банальні, сповнені зачудуванням прекрасним почуттям без максималізму чи несприйняття. В інтимній ліриці відчитуємо стан поетової душі. Як нерозквітлий пуп’янок першого кохання: «лиш воскресає в спогадах минуле,/ мов затонулий острівець тепла».Сп’янілий корабель шукань в молодості: «розділяють серця береги –/ поміж нас океани глибокі, та ковчег почуттів зберегли». Магічна струна зрілості: «пишу листи кохання і снаги,/ щоб ще раз розцвісти і перемліти».
Коментарі
- 29 липня 2010, 13:37|Юлія:
- Поверніть, будь ласка, рецензію на сайт;)
- 27 липня 2010, 16:00|jevshan:
- дякую за спокійну і врівноважену розмову
- 27 липня 2010, 15:58|jevshan:
- дякую, за спокійну і розважливу розмову.
Останні події
-
27.12.2010|13:49Топ-10 грудня від Ozon.ru
-
27.12.2010|07:46Олег Коцарев: «Стало менше цікавих нових книжок»
-
25.12.2010|10:44Валентин Бадрак презентує нові книжки
-
24.12.2010|18:30«Книжка року ’2010» назвала лауреатів
-
24.12.2010|16:12Прем’єра «Вертепу» Ігоря Павлюка
-
24.12.2010|10:40Соціальний проект «Бачити серцем» від «Видавництво Старого Лева»
-
24.12.2010|08:23Нагородження переможців «Турніру поетів»
-
24.12.2010|07:04Світлана Скляр: Криза скінчилася, ринок одужує, усі сповнені нових ідей
-
23.12.2010|22:51Людмилу Уліцьку нагородили премією Сімони де Бовуар
-
23.12.2010|22:02У п’ятницю проголосять лауреатів рейтингу «Книжка року’2010»