Re:цензії

19.10.2010|07:22|Ігор Мочкодан

На роздоріжжі слів

Йосип Свіжак. Подорожній: Поезії. - Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф». - 2010.96 с.

Явна таємниця людського буття, пошуки його сенсу і розгадування уже давно відомих запитань, здається, будуть невичерпними темами творчости ще не одного покоління митців. А надто тоді, коли світ і час ставлять особистість в межові ситуації, коли проблема вибору є невід´ємним елементом визначення подальшої долі.

У художній літературі цим темам присвячено чимало творів, які пропонують різноманітні погляди на екзистенцію людського світу, на відмежування особистості і її самозаглиблення. В такій ситуації майже кожен герой стає частково відстороненим від дійсності для того, щоб продемонструвати погляд збоку на життя, на його плинність і відносність. Найчастіше таке бачення втілюється в образах подорожнього, мандрівника, що, на перший погляд, нейтрально долає певний відрізок життєвого шляху, розповідаючи про всі перипетії побаченого ним у людському світі. Звідси і мотиви подорожі, далеких і фантастичних мандрівок, паломництва, містичних польотів та походів у потойбічні світи тощо.

До своєї мандрівки по стежинах людської душі нас запрошує Йосип Свіжак у власній поетичній збірці «Подорожній». Проте, якщо хтось сподівається зустріти під час цієї подорожі якусь екзотику, прикрашену кольоровими і нетривкими декораціями, то змушені його розчарувати, бо Подорожній Й. Свіжака поведе нас дорогою одвічних сумнівів над сутністю людини, а домінуючим настроєм буде, як визначено у передмові, «настрій зболеного розчарування». Причини цього розчарування приховані у непростому, іноді суперечливому, внутрішньому світі ліричного героя.

Здається, Дж. Фаулз висловив думку про те, що всі письменники поділяються на два типи: письменники-проповідники і ті, що пишуть задля розваг. Після прочитання збірки «Подорожній» складається враження, що автор претендує на приналежність до першої категорії в ЇЇ українському розумінні. Характер Подорожнього у збірці розкривається на перших сторінках в однойменному вірші. У Й. Свіжака це той тип ліричного героя, у якого сформований критичний підхід до дійсності, який морально не дозволить собі словесами малювати веселку з семи кольорів і потім дивуватися з цього дива, він швидше натраплятиме на недоліки і вади людського світу, бо вони завжди ближчі і буденні. Подорожній у збірці хоч і чекає «від небес не дощовиць, а манни, // Та падає лише сумне, буденне, зітне», тому образ ліричного героя у своїх судженнях зазнає постійних метаморфоз, він:


Йде битим шляхом битими ногами.

Йдемолодим. Йдевтомленим і сивим.
 

У цьому поході відкривається ще одна істина — «Хистке усе: польоти в снах і мрії/  На цій землі ми тимчасові гості». Проте ліричний герой не має на меті констатувати «хисткість усього на цій землі» для вказівки на повернення до вічних цінностей, тут він намагається наголосити на плинності часу, де зло змінюється на добро, кривда на правду, адже у передмові маємо тезу, що «Йосип Свіжак у своїй новій книзі продовжує викривальну традицію української поезії». Автор і справді здатен висловити бурхливе невдоволення щодо деяких моментів історії, сучасної дійсності, літературного процесу і т.п. Проте іноді таке «продовження викривальної традиції», його надмір переходить у не менш «традиційне» критиканство, яким «збагачується» наша література вже друге десятиліття. Ідеалізація минулого і розвінчання негативів теперішнього йдуть іще від часів Т. Шевченка чи й раніше в нашій літературі. Проте варто нагадати, що обрання такої рот поета координувало і мотиви творчості, і її специфіку в постановці і подоланні проблем, де у спогадах про славне минуле могло засуджуватися неприйнятне теперішнє з надією або твердим переконанням у приході набагато кращого майбутнього. Над останнім ліричний суб´єкт Й. Свіжака впродовж усієї збірки майже не замислюється. Чи не єдиною версією проекції на прийдешнє є художнє припущення:


Там майбутнє лежить, як незнана судьба в

лапах сфінксакамінного лева.


Важливість самого процесу викривання (чи то графоманії, чи моралі й свідомості молодшого покоління, в тому числі й літературного, чи суспільних реалій тощо) і відсутність альтернативної пропозиції натомість місцями викликають скепсис у читача. Складається враження, що у такий спосіб автор провадить власний монолог «на роздоріжжі слів», як він сам зазначає, не очікуючи ні запитань щодо його окремих тез, ні відповідей на його спонукальну риторику. Тому весь національний біль і переживання за долю й історію держави в окремих епізодах ризикують бути нерозділеними.

Своєрідним intermezzo для ліричного «Я» у збірці стає інтимна лірика. У ній Подорожній, багатий екзистенційно-філософським досвідом пройденого шляху, на деякий час залишає сумніви й розчарування і переходить до чуттєвого заспокоєння і душевної простоти.

Я пересічна, як і всі, людина,

що вік наповнить пережитим змістом.

І, продираючись крізь хащі галасливі,

де юрми бід і збайдужілі лиця

лише тоді я чуюся щасливим,

як потопаю у твоїх зіницях.

Прикметно, що автор не дошукується якихось нетипових зворотів чи метафор, як більшість поетів в інтимних віршах, для нього важливим є сам факт почуття, що прокинулось, і одержання насолоди від нього і від присутності коханої. Хтось може назвати це простацтвом, проте слід зауважити, що прийом «затирання» епітетів чи компонування алогічних метафор також уже вичерпав себе.

В цілому ж «Подорожній» Йосипа Свіжака залишається романтиком свого часу. Мабуть, тому на своїй дорозі він і зустрічає більше сумнівів та розчарувань, оман і парадоксів, відкриваючи їх читачеві з власних спостережень:


Жаль, нещадні на оцій землі закони:
Гнути небо, щоб дістати до землі.


Але попри деякі абсурдності, що зустрічаються в бутті, подорож повинна тривати, адже, як йдеться у відомому афоризмі: «Рух — усе, кінцева мета — ніщо».

 

коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

02 грудня 2010, 03:23|"Холодний душ". м.Чернівці:
І на останок...
Звичайно, критика потрібна у всьому, але все це мені нагадало всім відому передачу "Україна має талант", в якій піп, перукар і прибиральниця судять та обирають таланти...правда є схожість(Кесарю - кесареве(с))?
Та й взагалі, незрозумілою являється ваша неординарна реакція на дану збірку...
Шановний рецензент: зніміть рожеві окуляри, гляньте навколо!!!...
Хіба ви не бачите безліч обкурених підлітків, що тримають пляшку пива цілодобово(хіба що ви вчились на Марсі), сотні дівчат що шмалять сигарети одна за одною, вештаються по ночах по клубах, які з них будуть матері?

Частково, прошу вибачення за мій тон, але як давній товариш Йосипа(хоча далекий від поезії і ніколи нею не захоплювався), знаючи його роки, був настільки обурений спотвореним(спишем на ваш вік) "враженням"/рецензією від його творчості, на яку випадково натрапив в Мережі, що не зміг пройти повз вашого "опусу"...
Щасти вам у ваших зворушливих починаннях...
"Вчитись, вчитись та ще раз вчитись" В.І.Ленін...хDD
02 грудня 2010, 03:05|"Холодний душ". м.Чернівці:
"Важливість самого процесу викривання (чи то графоманії, чи моралі й свідомості молодшого покоління, в тому числі й літературного, чи суспільних реалій тощо) і відсутність альтернативної пропозиції натомість місцями викликають скепсис у читача."
- цікаво знати яка у вас альтернатива, та й хіба викличе скепсис подібний напрямок думок у людини з досвідом, котра вже давно зняла рожеві окуляри і пройшла тернистий шлях(на кого і розрахована подібна поезія), чи може ви себе побачили в рядках?
http://zhnyborody.te.ua/tobl/mo/morpoe005.htm
"автор провадить власний монолог" - точно в яблучко!(як на мене), а чом би й ні?
він висловлює своє бачення, не очікуючи на "лаври пошани" - кому вони потрібні?(хіба що молодим викладачам(для гонору і самоповаги чи визнання з боку співробітників - "ти - зе бест!")
"Тому весь національний біль і переживання за долю й історію держави в окремих епізодах ризикують бути нерозділеними." - суб"єктивна думка окремого індивіда? Звідки такий досвід?
02 грудня 2010, 02:46|"Холодний душ". м.Чернівці:
Рожеві окуляри покоління "індіго".(Рецензія на рецензію)

Уважно проаналізувавши вашу рецензію, котра мене змусила звернути увагу на творчість Йосипа, я зробив ряд висновків, швидше песимістичних, ніж радісних.
Все вірно: автор "швидше натраплятиме на недоліки і вади людського світу, бо вони завжди ближчі і буденні" та "неприйнятне теперішнє з надією або твердим переконанням у приході набагато кращого майбутнього. Над останнім ліричний субґєкт Й. Свіжака впродовж усієї збірки майже не замислюється."
А для чого це йому? Та й, зрештою, хіба є для цього майбутнього якийсь фундамент? Звертаючи увагу на останні події в нашій державі, наважусь припустити, що в "кращому майбутньому", дякуючи нашим державним мужам-табачникам і вам, шановний, рецензент, прийдется говорити чи писати на "радном языке" та й грати під дудку ваших столичних керівників...
19 жовтня 2010, 15:01|jevshan:
просто і добре.
Додати свій коментар:
Ваше ім'я 1000 залишилось Ваш коментар підтвердіть, що ви не робот: Якщо Ви не бачите свій коментар на сторінці після введення, натисніть кнопки Ctrl+F5

Партнери