Re: цензії

Доктор історичних наук, професор, почесний професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»; знаний в усьому світі історик і археолог, автор численних праць з етногенези слов’ян і давньої Русі.

Він доклав багато зусиль для дослідження витоків українського народу, правдивого висвітлення його історії, збереження його історичних пам’яток і відродження національних святинь.

Наукову діяльність Брайчевський постійно поєднував з активною суспільною роботою. У часи тотального переслідування в Україні всього національного, самобутнього він став для багатьох взірцем громадянської мужності, символом наукової чесності й принциповості. Своєю ерудицією у різних галузях знань вчений дорівнювався до мислителів середньовіччя: історик і археолог поєднувалися в ньому з мистецтвознавцем і філософом, поетом і художником.

Народився майбутній учений 6 вересня 1924 р. в Києві у родині, що належала до ополяченої української шляхти. 1943 року, після звільнення Києва, вступив на історичний факультет КДУ ім.Т.Шевченка і слухачем – на філософський факультет. Засновник і перший голова Наукового студентського товариства в КДУ, організатор 1-ї студентської конференції в КДУ. Університет закінчив з відзнакою, ще за два роки до його закінчення був зарахований у штат Інституту археології.

З 1959 по 1968 р. працює в Інституті історії, бере участь у створенні низки фундаментальних колективних досліджень – «Історія українського мистецтва» (1962),«Історія вітчизняної математики» (1966), «Історія селянства Української РСР» (1967), «Історія Української РСР» (1969), пише численні статті до енциклопедій. Його монографії «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов’янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968) є зразком синтезу різних джерел (історичних, археологічних, етнографічних, антропологічних, лінгвістичних тощо). Вони стали справжніми віхами в історичній науці і принесли українському вченому світове визнання.

Як справжній громадянин і патріот, Брайчевський завжди брав активну участь у суспільно-політичних процесах, які відбувалися в Україні. У 1966 р. Брайчевський написав статтю «Приєднання чи возз’єднання?», де розгромив створені партійними ідеологами наскрізь фальшиві «Тези до 300-річчя возз’єднання України з Росією». Стаття, що спочатку поширювалася «самвидавом», у 1972 р. вийшла друком у Канаді. За це, а також за підпис під листом проти репресій до керівництва СРСР («Лист 139-ти») у 1968 р. ученого було звільнено з роботи. Тривалий час вченого не друкують, забороняють посилатися на його твори, його не пускають на наукові конференції, не дають працювати за фахом. У це десятиліття «наукового остракізму» М.Б. продовжував писати «в шухляду», створив низку монографічних досліджень, частину з яких не опубліковано й досі.

З початком перебудови М.Б. пише десятки статей соціально-політичного змісту, виступає за надання національній мові й культурі відповідного високого статусу.

Відводячи одне з чільних місць у державній політиці України мовному питанню, М.Б. наголошував, що саме мова завадила панівній нації здійснити в радянські часи політику повної денаціоналізації і омріяного «злиття» націй. «Киньмо гратися у піжмурки і теревенити про мовні права некорінних народів, – пише він у відповідь на закиди Росії, що, прикриваючись демагогією про «захист некорінних мов» розгорнула шалену кампанію проти державної мови в Україні. – Йдеться не про захист чиїхось рідних мов, а про брутальне нав’язування однієї з некорінних,.. намагання російських шовіністів зберегти за російською мовою становище офіційної мови в рамках колишнього СРСР – за рахунок натуральних прав усіх інших мов» (стаття «Нація і держава», 1993 р.).

Корінний киянин, він був одним із засновників Товариства охорони пам’яток історії та культури України; його енергією було врятовано архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, низку безцінних пам’яток історії та архітектури Києва. Саме Брайчевський склав проект Рішення про заповідні історико-архітектурні зони в Києві, написав історичну довідку про Поділ, завдяки якій було розроблено проект реконструкції Контрактової площі, підняв питання про відтворення Михайлівського та Успенського соборів.