Головна\Авторська колонка\Що таке «український бестселер»

Авторська колонка

Що таке «український бестселер»

Існує щонайменше два міфи, пов’язаних із поняттям «бестселер» в Україні. Але перш, ніж їх окреслити, нагадаю: бестселер – це така книга, яка має кількість копій аномально більшу за інші книги, написані та надруковані приблизно в один і той самий час.

Скажімо, «Історія кохання» Еріка Сігла з незрозумілих дотепер причин на старті відірвалася від аналогічних любовних романів, виданих у США на початку 1970-х років: тільки в 1970 році, коли книгу надрукували, вона розійшлася лише  Америці 10-мільйонним тиражем. Ставши, таким чином, бестселером національним, а після екранізації і легендарного саундреку – ще й світовим, бо невеличкий роман переклали майже всіма мовами світу плюс російською для радянського самвидаву: та країна безідейну «лав сторі» чомусь забороняла.

З іншого боку, бестселер – так само книга з мільйонними тиражами, яку попри це ніхто не читає. Маю на увазі, наприклад, повні зібрання творів Леніна: попри велетенські наклади і переклади світовими мовами, здійсненими за рахунок компартії, я не знайду разом 1 тисячі людей, котрі без примусу, не для конспекту, а добровільно і з задоволенням прочитали ленінські рядки.

Отже, лише поверхова банальщина доводить парадоксальну істину: все, що тиражне – бестселер, але не все, що бестселер, реально читають мільйони.

Між тим, поняття «бестселер» і «великий тираж» тотожні і їх ніхто не відміняв. Тому в усьому світі, де заробіток автора бестселера напряму залежить від тиражу, 1 мільйон проданих книжок навіть у найгіршому випадку означає 1 мільйон доларів США під ортопедичним матрацом успішного письменника. Або ще краще – 1 мільйон євро. Або взагалі козирно – 1 мільйон фунтів стерлінгів.

Але я, скажімо, не гордий. Для початку мені вистачить хоча б одного мільйону гривень.  І протягом останніх років від різних людей на свою адресу я коли непрямо, а коли прямо чув «успішний письменник». Чому? Тому, що обрав для себе царину масової культури і видаю на-гора, серед іншого, детективи, трилери та пригодницькі романи. А значить, гребу гроші лопатою.

Логіка тих, хто робить мені честь своїми припущеннями, проста. Така література популярна в світі. Отже, автор навіть поганенького детективу уже за визначенням має більші тиражі, ніж автор книги з претензією на місце на високої полиці поруч із Сартром, Прустом, Камю та (де наша не попадала!) Біблією. Він, автор-попсовик, сука, звичайно, рідкісна і мудак. Проте грошей у нього кури не клюють. Бо пише він книги, котрі через підвищений попит у тупого обмеженого читача стають бестселерами. Значить, раз я чимось подібним займаюся, значить, мене читають найширші верстви населення.

Ось вам міф номер один.

Непрямо про це колись дуже давно обмовився мій добрий приятель Степан Процюк. В тому контексті, що не може писати детективи, як Кокотюха, і заробляти більше. Цитую я не буквально, бо головне тут – не точність цитати, яка не має насправді жодного значення, а той-таки контекст: так званий «попсовик» заробляє більше, ніж так званий «інтелектуал».

Ну, а прямо про це висловився тиждень тому ще один мій добрий приятель – поет Юрко Позаяк. Він здивувався, коли дізнався про мої більш, ніж скромні статки як автора книжок  підвищеного попиту (гостросюжетних романів). Людина, яка є поліглотом, не могла повірити, що тиражі детективів в Україні більш, ніж скромні – в книгарнях інших країн світу картина зовсім інша. На користь гостросюжетної літератури.

Це зовсім не означає, що популярна література в Україні попитом не користується. Навпаки: у нас активно купують детективи, бойовики, трилери, навіть таку «нішеву» літературу, як вестерн та горор. Якби було інакше, сюди б з Росії ці книжки просто не завозили в таких товарних кількостях.

Отже, Україна – споживач такого товару, споживач як бестселерів-одноденок, так і бестселерів світових, перевірених часом. Проте дивним і незрозумілим мені чином Україна НЕ ВИРОБНИК таких бестселерів.

Років п´ятнадцять тому я прочитав текст авторства Євгена Барана, в якому романи Юрія Андруховича «Рекреації», «Московіада» і «Перверзія» були названі бестселерами. Хто забув – дивись на початок тексту: говорячи про бестселер, маємо на увазі сотні тисяч або мільйони копій. При всій повазі - в Україні стільки не має ніхто з нині живучих. І не мав принаймні від 1991 року. Більше того: книги Оксани Забужко теж не бестселери в Україні, бо, по-перше, так само не добіжать сукупно до мільйона (увага – говорю лише про внутрішнього споживача), а по-друге, не кожен покупець книги пані Оксани є її читачем: дуже багато моїх знайомих купує Забужко на подарунок, а обдаровані томиком ставлять його на полицю, аби гості бачили, які розумні книги в господаря дому є.

Отже, в Україні бестселер – це не книга, яку купив і прочитав 1 мільйон українців, а та, про яку говорять експерти «Книжки року», «Кореспондента», «Книги року Бі-Бі-Сі». І на свій сором я як автор книжок, котрі всюди за межами нашої країни користуються підвищеним попитом, пишу романи для свого (все ж таки сподіваюсь, не тільки свого) задоволення та для підтримки власного іміджу. Як, з рештою, більшість колег.

Ви можете зараз закричати: звичайно, російською писати вигідніше, бо всі магазини забиті низькопробною російськомовною попсою, ну, і так далі, які там є ще слова в цієї пісні. Отже, переходимо до міфу №2 під назвою «російська мова в Україні». Сам будучи в полоні цього міфу, я щиро дивувався, чому українські російськомовні письменники волають про те, що їх тут затискають і не видають. Заради Бога, чому не видають, раз російська мова така популярна? Та й, до речі, видають їх, сам часом пишу російською…

І не відчуваю різниці. Бо якось, скориставшись своїм близьким знайомством з практично всіма основними українськими видавцями художньої літератури та директорами багатьох книгарень, мережевих і просто, піддивився звіт по продажах книжок одного колеги, який пише російською і є популярним. Так ось, його позиції на 60 проданих книжок відрізнялися від моїх, україномовних у більший бік. Щоб ви розуміли: за півроку було продано 503 примірників мого роману проти 563 примірники роману колеги.

Ще раз увага: це не в одній книгарні.

Це по всій Україні.

В аналогічному становищі перебувають, без перебільшення, всі, хто пише в Україні художню прозу. Незалежно від жанру та мови. Більш-менш відомий автор буде продаватися трошки краще. «Трошки» - це десь на 50 примірників у місяць більше, ніж автор новинки. І якщо книги Ірен Роздобудько цілком логічно мають більший тираж, ніж мої, бо ми пишемо зовсім різні твори, і її аудиторія більш вдячна, то різниця між нашими тиражами, грубо кажучи, 1.5 – 2 тисячі копій.

Вибачте за математику, але якщо тираж моєї книги – 3 тисячі примірників, то тираж книги більш успішної Ірен - 4 тисячі, але не більше 5 тисяч. Все це треба продати в кращому випадку за рік. Додруковуватися це не буде. Якщо перевидадуть, то так само тисяч 2-3.

Підсумок: в кого б з нас не було більше читачів, ніхто з нас так і не написав бестселер. І мільйонером не став, хоч написавши мелодраму, хоч драму, хоч детектив, хоч фантастику. Обмовка: говоримо ЛИШЕ про Україну. Незалежно від жанру і мови виконання твору, незалежно від того, «розумна» це книга чи «попса», великих тиражів нам не бачити в Україні, як своїх вух.

Між тим нагадаю: вони були – Павло Загребельний, Володимир Малик, Ростислав Самбук, Олег Чорногуз, деякі інші письменники старої гвардії, хто забутий, хто – перевиданий тепер. Але їхні тиражі реально обчислювалися мільйонами, вважалися книжковим дефіцитом і кралися з друкарень, причому російською мовою перекладалися досить мало. Це була популярна література для внутрішнього ринку.

А чому ми опустили руки та голови? За місяць продається в середньому аж 100 книжок. Місяців усього 12, улітку спад продажів, але Форум видавців це компенсує, там за чотири дні йде місячна виручка. Ось звідки ті самі сакральні 2 тисячі примірників – тиражний стандарт української «художки». Але якщо зрозуміти, що книжки таки продаються, далі виникне наступне запитання: де місця продажу цих книжок?

Уявіть собі на хвилину, що в кожному райцентрі є книгарня. І книгарень не півтисячі, як тепер, а хоча б у десять разів більше. І кожна з таких книгарень бере на реалізацію хоча б 1 (одну) написану українським автором книгу. І все це супроводжується не рекламою, а бодай інформаційним шлейфом: флаєрами, постерами, анотаціями, зустрічами в магазинах. Як ви думаєте, на скільки десятків тисяч примірників автоматично зростуть тиражі?

Поки в Україні не буде нормальної книжкової торгівлі, не буде і українського бестселера в прямому розумінні цього слова. Читатимемо чужі. Нехай навіть у якісних перекладах, але – про чужі країни, чужих людей, чужі звичаї, чуже життя. Ще трохи – і остаточно станемо чужими самі собі.

Звісно, ми книжкові магазини не відкриємо. Але цей текст – насамперед для письменників. Попустіться: ніхто з нас бестселера ще не написав, хоч як себе та інших такими вважайте. Не хвилюйтеся – ніхто тиражі не додруковує, їх нема де продавати. Видавці вам не вороги, книготорговці – теж. Заспокойтеся: кожен із нас стане автором бестселера, щойно в райцентрах почнуть відкриватися книжкові магазини. Або знайдеться альтернативний варіант розповсюдження.

коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

1 2
01 вересня 2010, 10:14|кокотюха :
Ксеню, та мені як раз є різниця. Бо розголос уже маю від 1996 року, а основний заробіток - не художня література і навіть не кіно, яке все ж таки дає більше. Мені важливіше, аби сьогодні купило 5 тисяч, завтра - 10, за рік - 50, тисяч, звичайно. Тобто, слава в мене вже є, а ось гроші... гм... Хоча якби була нормальна книжкова торгівля, я б не нарікав, бо прекрасно бачу і попит, і свій потенціал.
31 серпня 2010, 16:08|Ксеня:
На жаль, до сайту добралася тільки у вівторок, дякую, Андрію, за турботу. Зараз чтиво трохи доведеться відставити, почалася школа:))Якось у Вас візьму книги почитати, щоб повернути:)))Але, я більше говорила про принцип. Адже Вам, як письменнику без різниці чи купить Вас 5 000 людей, чи це буде 50 000 людей, які куплять той же тираж у складчину, але розголосу буде більше, крім того ця книга ще лишиться у бібліотеці для тих, хто не звик до новинок.
29 серпня 2010, 11:10|bibliofob:
Народ розучився читати. Молоде покоління читає по складах. Вони звикли до візуальної інформації. Іконки, фотки, аніме, фільми, 3D - це їхній світ. І мову засвоюють не від класиків, а з екранів ТБ та від диджеїв. Андрію, пишіть краще кіносценарії. Або принаймні переходьте на електронне розповсюдження книжок.
Мені самому вже фізично неприємно тримати паперову книжку в руках, усе читаю з екранів - телефону, eBook, нетбуку, компа... Половину книжок із хати виніс у гараж, щоб менше пилу в домі. Скоро і решту туди ж винесу, хоча збирав десятиліттями тільки цікаві речі. А нести в бібліотеку не нове - соромно.
27 серпня 2010, 18:57|кокотюха :
я теж ношу книжки в бібліотеку. і теж - не мотлох, а те. що я прочитав і мені воно вдома не потрібно, а комусь треба. я теж за прокат у бібліотеках, але я дізнавався: бібліотеки державні, і вони дуже ризикують, беручи навіть по 50 коп. за добу. хоча порівняно з роздовбайством та крадіжками в інших державних установах це небо і земля. Ксеню, персонально Вам: приходьте в недюлю в Український дім на 14.00 годину, я домовлюся, аби Вам продали якогось кокотюху зі знижкою, або сам куплю і презентую...
27 серпня 2010, 12:29|Марта:
Дуже часто я приношу в бібліотеку книги, які не вважаю за потрібне тримати вдома. Прочитала, можливо, ніколи в житті їх уже не відкрию, а комусь вони стануть за новинку. Ношу не мотлох, а те, що читала з задоволенням. Здається мені, класики в бібліотеках вистачає, хоча, можу й помилятися. Сучасної української прози та поезії там бракує, це точно. Приєднуйтесь!
27 серпня 2010, 10:35|Ксеня:
Книги мають бути ще й у бібліотеках, у мене часто не піднімається рука купити книгу, яка потім оселиться на моїй полиці і у моїй невеликій квартирі буде заважати мені дихати.Але бібліотеки повинні мати кошти на придбання, я, наприклад, готова заплатити невелику сумму за новинку, як за прокат, та цієї послуги ніхто не надає. Наприклад, Кокотюху я перечитала в бібліотеці імені Лесі Українки, але це ранні книги. 2 роки!!!!!! там не поповнювався фонд. Мене, як читача, дуже влаштовувала б система прокату-комісійного, але, мабуть, в Україні такий бізнес нереальний.
26 серпня 2010, 17:05|Анатолій Івченко:
От як виглядає річний список бестселерів Польщі (польські автори)- 161 тис. перше місце. Мільйона тут немає і близько. Мільойони бувають лише на англомовному ринку і то їх мало.
BESTSELLERY LITERATURY POLSKIEJ W 2008

Tytu Autor Wydawnictwo Ilo sprzedanych egzemplarzy
1 Trzepot skrzyde Katarzyna Grochola Wydawnictwo Literackie 161,484
2 Dom nad rozlewiskiem Magorzata Kaliciska Zysk i S-ka 137,000
3 Mio nad rozlewiskiem Magorzata Kaliciska Zysk i S-ka 130,000
4 Lider Waldemar ysiak Nobilis 110,000
5 Powroty nad rozlewiskiem Magorzata Kaliciska Zysk i S-ka 85,000
6 Rze bezkrgowcуw Joanna Chmielewska Kobra Media 62,000
7 Spryna Magorzata Musierowicz Akapit Press 59,008
8 Dziewice, do boju! Monika Szwaja SOL 41,248
9 Bieguni Olga Tokarczuk Wydawnictwo Literackie 36,845
10 Zatoka trujcych jabuszek Monika Szwaja SOL 35,796
26 серпня 2010, 16:59|кокотюха-ярославцеву:
говорячи про мільйон, я, звісно ж, не кажу, що це - мільйон за рік. там у тексті такого нема. проте 10 тисяч - все одно не бестселер, а вдалий старт. до того ж книги Акуніна, наприклад, навіть при заявлених 300 тисяч усе одно продаються нехай не всі за рік сукупно, але і не 10 тисяч, бо в такому разі 300 тисяч трба продавати 30 років :( аби відійти від сакральних тисяч, я б зупинився на тому, що бестселер - це одна й та сама книга, яка, продавшись, скажімо, 10 тисяч за півроку, наступних півроку продається в 3-5 разів краще, бо отримала нормальний розголос. проте в країні, де нема критиків і книгарень, рано говорити і про бестселери.
26 серпня 2010, 16:26|анатолій івченко:
я якраз добре знаюся на результатах продажыв у європейських країнах. і якби Ви знали хоч би одного директора збуту великого європейського видавництва, то він би Вам сказав про 10 тис., те що й я. У більшості європейських країн топи бестселерів року очолюють книжки продані значно менше ніж півмільона, а не те що мільйон. У Росії (Польщі, Німеччині тощо) не було і немає жодного автора, книжка якого протягом року була би продана 1 млн. прим. Подивіться річний звіт Книжкової палати Росії, там подають бестселери. Чи польський звіт ринку на айні Інституту книжки. І Акунін, конкретна книжка, там ніколи не продавався 300 тис. Не плутайте річний сукупний продаж книжок автора з річним продажем конкретної назви.
26 серпня 2010, 08:56|кокотюха :
Отже, пане Анатолію, якщо протягом одного календарного року продано 10 тис. книжок письменника Ікс і 300 тис. книжок Бориса Акуніна, то обидва - бестселери? Мабуть, Ви не дуже добре знаєтеся на специфіці видавничої справи: з 10 тисяч потужні видавництва часто лише стартують, і якщо продали цей тираж за рік - моляться Богу, що він бодай окупився. це є раз, як кажуть на Галичині. Далі: колись я сам хотів складати в Україні ТОП-10. І зрозумів, що вийде якійсь зі-зі-топ: деякі видавці намагалися відразу домовитися, аби книга, яка погано йде, в цей ТОП потрапляла. Це є два. І третє: я ж там у тексті писав - книгу треба не лише видавати, а й продавати. Тому бестселер - це не видана, а продана книжка. Леніна видавали за партійні кошти, але за них же і закуповували для сільрад.
1 2
Додати свій коментар:
Ваше ім'я 1000 залишилось Ваш коментар підтвердіть, що ви не робот: Якщо Ви не бачите свій коментар на сторінці після введення, натисніть кнопки Ctrl+F5

Партнери

Культреванш - Богемний Вісник
Захід-Схід
Грані-Т
ЛітАкцент
Нора-Друк
Кріон
Видавництво Жупанського
Книгоспілка - всі українські книги і видавництва
BookLand.net.ua
teatre.com.ua :: сучасний театр в Україні
КНИГАРНЯ 'Є' - мережа книжкових магазинів
Видавництво ТЕЗА
NiceDay | Все про кіно, музику, книги
УкрВидавПоліграфія
Часопис української культури
Прокат книг
Видавництво Фоліо
Всесвіт
Оsтаnnя Барикада
Молода Література
Молода Література
Публікатор
ArtVertep
Коронація Слова
ЛИТФЕСТ
Українськa літературнa газетa
Интернет-голосование «Лидеры нации»