Учасників гурту, які починали як поети, однак із середини 1990-х не проводили спільних акцій, знову об’єднала нова творча іпостась – есеїстика.

Письменники презентували нові книжки, які побачили світ у видавництві «Грані-Т», в серії «De profundis»: «Дуби і леви» Івана Андрусяка, «Аналіз крові» Степана Процюка, «Подорож крізь туман» Івана Ципердюка.

Творчий вечір у книгарні «Є» став початком всеукраїнського туру, у рамках якого відбудуться заходи у Львові, Тернополі, Ужгороді, Чернівцях, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Черкасах, Харкові й Донецьку. Завершить тур презентація в Івано-Франківську – «рідному місті» «Нової деґенерації».

Зліва-направо: Іван Андрусяк, Степан Процюк, головний редактор "Грані-Т" Олена Мовчан, Іван Ципердюк

 

Читає Степан Процюк

 

Іван Ципердюк

 

Тетяна Шахнік та Сергій Пантюк

Тетяна Шахнік

Дмитро Стус

 

Сергій Грабар

 

Літугруповання «Нова деґенерація» створене 1991 року в Івано-Франківську, де Іван Андрусяк та Іван Ципердюк на ту пору були студентами, а Степан Процюк – викладачем Педагогічного інституту ім. В. Стефаника (нині – Прикарпатський університет).

Перші публікації гурту – 1991–1992 року в місцевому тижневику «Західний кур´єр», додатком до якого вийшло 3 альманахи, які так само звалися «Новою деґенерацією».

Наприкінці 1992 року у видавництві «Перевал» вийшла поетична збірка літугруповання, яка теж звалася «Нова деґенерація». Передмову до неї написав Юрій Андрухович.

Навесні 1993 відбувся вечір літгурту у Києві в Спілці письменників, який спричинив чималий резонанс у періодиці й роздратований, відверто лайливий відгук Олеся Гончара. Однак читачі й критики були іншої думки: збірка «Нова деґенерація» була визнана найкращою книжкою 2003 року за опитуванням критиків часописом «Слово і час».

Протягом 1993 – 1995 років гурт провів низку вечорів у різних містах України, брав участь у поетичних фестивалях, опублікував добірки в низці часописів. Відтак же органічно перестав існувати як такий, що, за висловлюваннями його учасників, віджив себе. «У літературу добре буває входити гуртом, але працювати в ній кожен мусить сам», – стверджували тоді «деґенерати».

Відтак лише Іван Андрусяк продовжив писати поезію – він видав десяток збірок, найкращі з яких були пошановані низкою літературних премій та відзнак і займали чільні місця в книжкових рейтинґах. Також він відомий як прозаїк, критик, перекладач, а в останні роки багато й цікаво пише для дітей. Мешкає в містечку Березань під Києвом, працює літературним редактором видавництва «Грані-Т».

Степан Процюк видав дві поетичних збірки, а з 2000 року перейшов на прозу; він автор п’яти романів, двох книг повістей, трилогії для підлітків, трьох книжок есеїстики. Удостоєний низки літературних премій. Роман «Інфекція» номінувався на Шевченківську премію. Мешкає в Івано-Франківську. Кандидат філологічних наук, викладає в Прикарпатському університеті.

Іван Ципердюк видав збірку поезій у прозі, а відтак зайнявся журналістикою. Нині він – один із найвідоміших журналістів на Прикарпатті, очолює обласну державну телерадіокомпанію. Кандидат філологічних наук.

 

Фото: Вікторія Руденко