***
Прислухайся – дороги ведуть за собою, неначе див,
і все, що прийде на завтра, ти втратиш сьогодні,
крізь темряву інших, відзеркалено близьких світів,
ти шукаєш свою безодню.

Доторкнись – все має свою фактуру, свій зафіксований стан,
газом заповнений простір вабить магнітом,
сьогодні на Кіпрі, завтра в Азербайджан –
ти народжена вічним супротивом власного вітру.

І ніхто не пояснить чому так рветься душа,
і нікому вже прописати твої маршрути,
з кожним різна ти, з кожним та і не та –
хто розірве свободи пута?

Придивись – голос ламається тільки на третій день,
голос – це все, що буде блукати з тобою,
бо ти не снайпер, не куля і не мішень,
ти чиясь неподолано вічна нескорена Троя.

***
Тричі сплюй і перехрестись –
грецька мадонна пахне війною.
Змий її профіль, розбий її бюст –
там де двоє приходять троє.
Снаряди зірок влучають в мішень –
найлегше просто про все дізнатись.
Грецькій мадонні байдужі молитви,
її очі холодні, вона вже не мати.

***
все, що з тобою сталося,
все, що з тобою трапиться:
зелені кордони, митниця,
фаст-фуд згідно Божому трафіку.

правила апокаліпсису
виснуть жетоном на грудях,
любов твоя – твій антисептик,
твій персональний іуда.

йди собі згідно законам,
пий тільки біле і чисте,
стіл твій на дві персони,
час твій в повітрі висне.

***
Яні лишає пастку його кімнати,
забирає конспекти, виписані охайним почерком.
Томас добровільно сідає за грати
наодинці зі своєю самотністю.
Естетична залежність минула -
те, що буде, лягає на музику.
Яні виходить на вулицю, ловить автівку, хвилюється,
її спітнілі долоні пашіють ризиком.
(Це ще одна історія з міста німбів:
перелаштуйте свої телевізори,
забудьте колишні обійми,
вивчіть нарешті фізику).

Ех, Томас, хто тобі приготує каву?
Пояснить англійську, затарить холодильник,
придбає білет до Оттави,
заведе на шосту будильник,
відредагує русизми,
розкаже про метафізичні практики,
а потім поцілує у тім'я?
Яні байдужа. Вона мов та Арктика.
Холодна. Безплідна. Чиста.
У неї своя Галактика,
своє комфортне обійстя.

Ви розминулися в часі, а може й в бажаннях.
Тепер вже не має різниці віковий проміжок.
Банальність породжує некохання,
позбавлене емоційних домішок.

Місто перетворюється на гул із дорожніх рацій.
Місто - це те, що у вас накрилось.
Охолонь, Томасе, не треба реакцій -
Яні подумала і залишилась.

***
Пробач, Раміро, ми сплутали літаки,
перебили білети, наче татуювання,
я лишаюсь на тиждень, я лишаюсь, а ти…
стіл, стілець, тьмяне світло, ванна.

***
найеротичнішою вважається зброя
вона - міцний фалос диявола -
збуджується від натиску пальців
і вибухає патронами наче спермою
коли я робитиму революцію
мої солдати ходитимуть з АКМ-и
АКМ-и кінчають залпом

***
в місті, де навіть дороги оббиті відчаєм, ти лишаєшся виснути
обличчям на бігбордах, голосом з радіоприймача, коментатором
усіх поєдинків... символом перемог і програшу. філософією
самогубців. текстами, які різняться між тобою і не тобою,
між гарячим і вітром.
в місті, яке губиться на картах, в місті, яке кожного разу тасує
свої кордони, перелаштовує радіочастоти, дублює виборчі
сертифікати, мітингує на головній площі і втрачає тебе -
ми ніколи не будемо вільними, ми ніколи не будемо...
візьми до рук рушницю, взуй військові чоботи, одягни камуфляж,
розмалюй обличчя чорною фарбою, розірви партійний білет,
знищ своє минуле, знищ свої квитанції на повітря, воду і світло,
зроби революцію, подаруй мені сина, зроби хоча б щось,
будь ласка!
світ - снайпер, місто - мішень, ти - куля, твоє завдання - влучити!

***
озима на яснах, скрегіт зубів, гельмінтоз,
скандування на площах святих, чужорідна текстура,
тоталітарний рай, коричнево-чорний гіпноз,
від пневмонії жадана солодка мікстура.
запах індійських прянощів, прірва віщого сну,
відчуття, що глибше за будь який порух свідомості:
перетерпи, перепий, перетрави її всю -
ти раб її синіх очей, її нерухомості.
бо кожне наступне враження від порожнечі,
кожен наступний дотик пальців чужинки,
це твоє соло, полон, добровільне зречення,
від нього немає ліків, немає спочинку.

***
Амелі п'є чай, Раміро зачиняє двері,
їхні півкулі не співпадають, чашку ніхто не склеїть,
надворі вогко і зимно, мороз заштриховує вікна,
в кімнаті плаче дитина: янголятко молочного віку.

Амелі - мов обеліск - непорушна, обличчя - ікона,
допиває зелений чай, тихо шепоче прокльони,
шепіт її пролітає крізь туго натягнуті дроти:
Раміро лишив за собою мжичку і протяг.

Спокійно виходить на балкон, підпалює сигарету,
наповнює димом легені, шкіра синіє від холоду,
лишається взяти дитину, пройти два метра -
і спокій порушить сусідський трагічний голос.



***
Чорні янголи помирають в самотності, опустивши крила,
Їхні цигарки ще довго тлітимуть в пластикових попільничках,
На бетонних підлогах розпластані контури тіла -
нагадають про те, що смерть нікому не личить.

Їхня мова забута, квартири - однокімнатні,
вони стоять на покутті,

читати