хімії, конфлікти з однокласниками, ліфчики другого розміру, п'ятдесятишестисантиметрова талія, вії до неба, яскравий макіяж, відвертий одяг, високі підбори й абсолютна порожнеча в очах.
Я змінила школу. Мені було по фіг, яке там товариство, я просто хотіла бути ближчою до тебе. Украсти в одного зі старших пациків папірець із твоїм номером. Бачити в шкільному ватерклозеті сліди чиїхось любощів і думати, що їх залишив ти, коли бавився там ізчерговою лярвою, поки у спортзалі триває дискотека... Це справді вважалося круто - курити "траву", закидати "колеса", вгашуватися алкоголем до ручки, щоб потім товариші несли бездиханне тіло додому, а батьків хапав серцевий напад; віддаватися на дискотеках за бокал пива та комплімент першому-ліпшому, хай і з трагічними наслідками на кшалт венеричних хвороб, ранніх абортів або не менш ранніх і небезпечних пологів... Ха! Мені були огидні ті дванадцятирічні покидьки, які оббльовували коридори, обдовбашись трамом, добутим за поцуплені в батьків гроші. Єдиними людьми, до яких я відчувала сякий-такий жаль, були вчителі. Та що мені до них?.. Мені були чужі всі - усі, крім тебе.
Утім, у кожному відчуженні є лише крапля відчуження, решта - прагнення його позбутися.
Ні, я не курила. І не пила. За це мене чекала безчесна роль цапа-відбувайла. Холєра, думала я, ці розфарбовані сучки й гадки не мають, яка честь їм випала - навчатися зі мною в одному класі. Коли-небудь вони зрозуміють. Коли-небудь на полицях модних книгарень з'являться яскраві книжечки з моїм ім'ям, і будуть юрмища шанувальників на презентаціях, і виступи у столичних арт-кафе, і фотосесії для гламурних жіночих журналів. Вони ще зрозуміють...
Якось - здається, був початок березня - вони поставили мене на коліна. Просто так, заради розваги. Я жбурнула в них стільцем, плюнула на брудну підлогу і пішла. Пішла, щоб не повертатися.
Так померла колишня Злата. Я поклала на її тіло три троянди білого кольору. Не дві, а три. Так, на всяк випадок, щоб у разі чого повернутися. Як бачиш, у мене дуже швидко змінюється думка про деякі речі.

ІІІ
Потім була ще одна школа, бурхливий роман із тринадцятирічним мачо і ти.
Його звали Максом. Він мав очі кольору молочного шоколаду, обличчя Ріккі Мартіна й атлетичну статуру, а думав, що має, крім усього того, ще й надзвичайну харизму. О, той хлопчик щодня приносив білі троянди під мої вікна - віриш? Годинами стояв і співав дурнуватих російських пісеньок, доки я не виходила до нього. Тоді ми йшли до парку, сідали на обеліск, цілувалися й багато розмовляли. Цей діалог був чимось на кшалт:
- А в мого тата...
- А в моєї мами...
- Зате в мене телефон крутіший за твій...
Замість телефону могло бути згадано фотоапарат, будинок, школу, марку одягу тощо, і все це було на Максову користь, бо він мав батьків-бізнесменів, навчався в приватній школі і взагалі вважався мажором. Але моїм останнім аргументом завжди була коронна фраза:
- Це все фігня, адже я набагато вродливіша за тебе і розумніша, а ще в мене велике майбутнє і я піду від тебе, якщо ти будеш випендрюватися.
Після цих слів він мене міцно обіймав і говорив, що ніколи нікому не віддасть, а якщо це станеться, то він буде кінченим йолопом.
А потім цілував.
Волого і пристрасно.
... Якось ми гуляли в районі міської лікарні й побачили внизу ставок. Спустилися до жовтої затхлої води. Макс став переді мною навколішки, трохи підняв мені спідничку, опустив білий трикутничок стрінгів і почав пристрасно цілувати мене там.
Мої руки пестили його темно-русяве волосся. Я важко дихала...
Раптом я відштовхнула Макса від себе.
- Я ще не готова.
- Я чекатиму на тебе, - покірно відповів він. - Знаєш, а я теж іще ні з ким не був.
Ми пішли, і потім усе було як раніше. Макс співав свої суржикові серенади під вікнами; залишав квіти в поштовій скриньці; писав на свіжопофарбованих стінах під'їзду чорним маркером - ЗЛАТА; кидав свою брендову куртку в багнюку, щоб я по ній пройшлася; у зливу роздягався до пояса і кричав, що кохає тільки мене. Він був моїм прислужником, такою собі живою іграшкою для втіх. А я...
Я шукала твій номер.

IV
... клаптик паперу з розмитими цифрами: 8-066... Твій телефонний номер. І моя рука набирає його, щоб почути хрипкий голос і трохи помовчати. Розумієш, іноді слова стають на заваді, а тиша така нестерпно напружена, що доводиться кидати слухавку й бігти до найближчого скверу, аби наплакатися досхочу. Або просто впасти - впасти у порожнечу власної кімнати... Або написати тобі зухвалого sms'а.
... ho4ew sexu - dzvony.

V
... Ми зустрілися на початку травня. 
І знову падав дощ, падав дощ на моє стареньке провінційне містечко.
Я поспішала до тебе крізь сирість, сморід, вуличну багнюку, мою модну парасольку шматував вітер, і я розуміла, що нічого путнього з цієї зустрічі не вийде.
Але я була мала.
І я була закохана.
Знаєш, це страшна річ - бути малою і закоханою водночас.
Вульгарний макіяж, джинсова міні-спідничка,коротка біла куртка і потрясна спідня білизна, якої тобі, щоправда, не судилося

читати