Орнітолог – це науковець, який досліджує різні види птахів, знаєш?..
Гліб зайшовся здоровим сміхом юнака-ідеаліста:
– Да… комуніст не мусить будувати комунізм, – чомусь підсумував він.
«Ха-ха-ха-ха!» – розгонисто сміялися хлопці, аж у Глібову кімнату зайшла його мама.
– Ви чого? Блекоти об’їлися? – запитала вона, але переконавшись, що з хлопцями все гаразд, пішла на кухню.
Хлопці ще трохи поговорили про свої кохання, і Віктор пішов додому, а Гліб – допомагати мамі поратися, бо був час післявоєнний, тяжкий, шинельний. Сіяли жито, а сходили часто німецькі та радянські міни, снаряди, автомати, гранати… Скільки-то хлопців зосталися без пальців, рук, ніг, а то й без життя, полакомившись на споконвічний притягальний винахід людства – зброю, від якої віяло незбагненною, нетутешньою силою, магією.
Направду: історія людства – це історія воєн, бо життя це – боротьба, а справжній прояв боротьби – це війна. Це – Вій… на. Це підсвідома тяга до тліну, до безодні, до потойбіччя…

* * *

Війни змінювалися перемир’ями на різних клаптях Землі, як весна літом, літо… зимою – через осінь.
Осінь мудра, душевна.
Ох, осінь… Вона – Душа. Особлива поліська осінь… Поліська осінь особлива.
Передавати її найкраще нотами та фарбами, бо вона поза словами. Десь між людською гідною бідністю і космічно-божественною щедрістю, яка обіцяє Щось лише там, після фізичної смерті, у тому невидимому світі, якого бояться і до якого прагнуть неприкаяні.
Журавлина душа осені летить крізь золото до… до срібла, до моря, до світла, до спокою, до себе.
Жоден поет не вичерпав осені. Бо якби вичерпав – її б уже не було… Не було б уже і поета, адже Бог, якщо хоче покарати істоту, – дає їй саме те, чого вона сама собі нестерпно забажала.
Отож, тонко присутня, навіть іконно видима, але не привласнена і справедлива, як Всевишній, поліська осінь стала батьківщиною бунту юної крові післявоєнних старшокласників Круківської середньої школи, членів підпільної патріотичної організації – МОН – яко весняного молочно-кров’яного вибуху серед сонно-плодовитого сухозлоття осені.
Лісової осені.
Поліської осені.

5. МОН

Перше загальне зібрання МОНу було вирішено зробити в лісі, перед цим роздавши кожному з його учасників записки: «Сьогодні після уроків ідемо по гриби. Збір біля старого дуба».
Спочатку Віктор Кардаш думав офіційним зібранням для прочитання написаної Глібом Гаруном клятви, свого виступу і дискусій, оголосити свій день народження – 14 вересня, але дні народження обов’язково ж будуть випадкові люди… навіть Вікторові батьки не повинні знати нічого про їхню організовану боротьбу, завершенням якої мала би бути Українська Соборна Держава – або смерть…
Ліс давав жителям містечка Круків багато. Воно колись мало Магдебурзьке право і його дотепер населяли українці, поляки, євреї, а після війни ще й росіяни, мирно уживаючись між собою. Тут, як ластів’ячі, воронячі, лелечі гнізда, сусідили костел, синагога та православна церква, а також український, єврейський та польський театри… магазини, цвинтарі…
Остання Велика війна Світів або Світова війна руками німецьких фашистів убила майже всіх містечкових євреїв, повиганяла за Буг майже усіх поляків і поселила замість них трохи росіян-визволителів, багато з яких зразу ж зайняли ключові місця – директорів: школи, тубдиспансеру, крейдяного комбінату… Всі вони були комуністами.
На українському цвинтарі після війни виросла братська могила радянських воїнів.
Тобто за період від 1939-го до 1949 років у містечку змінилося багато що, окрім лісу, де ще залишилися схрони вояків УПА, де так само, як остання сотні тисяч років тому, шуміли сосни, росли гриби та ягоди, цвіла папороть, віщо ліловіло дерев’яне небо батьківщини.
У 1951 році бійці української повстанської армії ще продовжували чинити опір радянському («совєтському») режимові, залишаючи то там, то тут місця від багать.
Саме на такому, «священному для українця-патріота місці», і зібралися грибники-десятикласники одного вересневого дня: бідно одягнені, із кошиками з лози…
– Так. Усі є? – запитав, оглянувши присутніх, Віктор Кардаш, і зустрівшись поглядом із кароокою блондинкою Майєю Криницькою, запитально-насторожено глянув на Гліба Гаруна: мовляв, чому вона тут?
Гліб кивнув і кліпнув очима. Він направду добре перевірив однокласників «на вшивость» перед цим ідеологічним, організаційним зібранням. Та й що, кого було перевіряти – усі ж свої, Круківські, прозорі, як березовий сік, однокласники від першого шкільного дзвоника, товариші дитячих походів по гриби, на рибу… Лише оця Майя Криницька… Вона давно подобалась Вікторові. Він їй теж. Їхнє взаємне пекуче шкільне кохання вже помічали всі. Одні раділи, тішилися, інші дивувалися, ще одні заздрили, були й байдужі… Майя не знала, що вагома частина душевно-фізичної енергії Віктора, яка мала би йти в кохання, навчання, сублімувалася в ідейно-революційну боротьбу

читати